онлайн-журнал про книги та літературу
Видавництво «Книги - ХХІ», 2023. 193 с. Переклад з німецької: Люби-Параскевії Стринадюк
«Будь-яке мислення – їм ненависне. Їм начхати на людей! Вони хочуть бути машинами, гвинтами, поршнями. Ременями – та ще дужче, ніж машинами, вони хотіли б бути боєприпасами: бомбами, шрапнелями, гранатами»
Молодь завжди була не такою. Вона більш агресивна, люта та безпринципна.
Їй плювати на правила попередників, моральні звичаї та будь-які людські цінності. Традиції – це сміття, якого потрібно найшвидше позбутися. Гуманність, розсудливість та милосердя – це хворобливі риси, які не притаманні сильним націям (виріж їх назавжди зі свого серця). Націям, які вищі понад усе на світі («Nation über alles»).
І навіть Бога. І взагалі в «Столітті риб» він більше не потрібен. Він анахронізм, вигадка. Він більше не говорить з людьми. І його неможливо почути. Його закреслено…
«Так, Бог – жахливий, однак хочу йому закреслити рахунок. Своєю вільною волею.
Закреслити рахунок товстою лінією»
Саме в «Столліті риб» живе немолодий вчитель у невеликій квартирці неназваного німецького містечка. Після, видавалося б на перший погляд, невинно кинутої фрази, що «Негри – теж люди», йому доводиться боротися з цілим класом п‘ятнадцятилітніх підлітків, у серцях яких проростає зерна ненависті та злоби.
«Діти дивляться на мене великими очима, із дивовижною пильністю. Ні, це не риби, це не насмішка, це – ненависть. А за ненавистю криється сум у темних кімнатах. Вони економлять світло, бо в них немає світла»
Щодня своїм шепотінням їх розум отруює радіо. Батьки намовляють доносити один на одного (а найбільше на вчителя, що назвав «негрів – людьми»). Великодні канікули перетворені на справжні армійські будні з шикуванням, бігатнею та стрільбами. А зі шкільної парти прямо говорять, що їх Батьківщина потребує все нових і нових колоній. Проте за це потрібно дорого заплатити: своєю молодістю, кров‘ю, життям.
І навіть ті хто не вірить цьому безглуздю теж беруться за зброю.
Карнавал смерті, очолений безумцями – неможливо спинити.
«Вулицями марширували дівчата, які шукали зниклого безсвісти пілота, хлопці, які бажали всім неграм смерті, і батьки, що вірили брехні, написаній на транспарантах. І ті, хто їй не вірили, також марширували зі усіма. Дивізії безхребетних слабовольців під орудою ідіотів. Нога в ногу»
І ця молодь, мов ті риби зі скляними очима та холодними серцями, пливуть за течією. Епохи пофарбованої в брунатні кольори. Часу з крикливими вигуками та кривавими емблемами. Чуми яка, наче б назавжди покинула нашу землю, сьогодні знову підкидає нові зигзагні букви, підміняє поняття та використовує викривленні лозунги.
«Століття риб» повернулося. Людське життя знову немає ціни. Народи – майбутнього, а молодь – Бога.
«Адже Бог – це правда».
Істита – відчуває підсвідомо читач відкидаючі будь-які релігійні підтексти. Адже відкинувши їх, читаючи поміж рядки, інколи додумуючи, чи навпаки логічно склавши всі невловимі підтексти, ми все ж таки розуміємо про що тонко натякає оповідач.
«Адже Бог – це правда».
Саме цією фразою Одьорн фон Горват начебто делікатно, але з іншої сторонни критично та гостро дає безкомпромісну оцінку своєму втраченому поколінню, яке потрапило у криваві жорна нацизму. Горват не дожив до апогею нацизму. Горват і не побачив його краху. Однак його книга «Молодь без Бога» – це безчасовий маніфест, пам’ятник та пересторога.
Можливо, це просто випадковість літер, вигадка уяви, надумка Всесвіту. Божа воля? Однак тільки гляньте на назву одного з розділів книги: «Судовий процес у справі про вбивство Z чи N».
Вам це про щось говорить? Нагадує? Кричить?!
Сьогодні насправді між літерами N і Z можна поставити знак рівності.
Читайте також: Кларк Ештон Сміт «Зібрання творів»
