онлайн-журнал про книги та літературу
Віталій Дуленко – нове ім’я на літературній та письменницькій ниві. Автор декількох десятків оповідань на платформах «Аркуш», «Бабай», «Підвал», часопису «Морок», антології випускників Litosvita «Переступи», проектів літоб’єднання «Букбанда» та Самвидаву («Паперовий топчик»). А нещодавно у видавництві «КСД» вийшов дебютний трилер Віталія – «Маяк», який презентували на Книжковому Арсеналі.
Автор погодився відповісти на декілька запитань для «Читай» про трилери, любов до читання та дебютний роман.
Вітаю, Віталію! Як говорять: з добрим почином. Розкажи трішки, як складався твій письменницький шлях?
З любові до книжок. Я все життя з книгою в руках, постійно читаю і, як, мабуть, сталося й у багатьох авторів, в якийсь момент подумав, що можу написати власну історію, таку, щоб мені сподобалася.
Ти пишеш горор-оповідання і маєш дебютний роман «Маяк». Що для тебе важливо у трилері/горорі? Які теми ти висвітлюєш, з якими тропами працюєш?
Найбільше мені подобається у темній літературі (і за що я полюбив Кінга) зображення того, як звичайне життя звичайних людей міняє щось надприродне. Мені цікаво спостерігати, як це вплине на людей, як вони поводитимуться у таких надзвичайних ситуаціях, як розкриються їхні найкращі та найгірші сторони. А найголовніше для мене у подібному жанрі це щира любов автора до самого жанру. Це можуть бути якісь вже існуючі тропи (будинок з привидами тощо), але якщо це написано чесно, з любов’ю до страшного, то для мене це буде найважливішим і мені буде байдуже, що це вже десь у когось було.
Твій дебютний роман «Маяк» презентували на Книжковому Арсеналі та подейкують: одразу розібрали читачі першого дня на стенді видавництва. Які твої відчуття?
Та я не міг повірити й не вірю досі.
Я чесно розраховував на ну може кількадесят проданих примірників, все-таки дебютний роман маловідомого автора, ще й про страшне, а тут і топ продажів, і розібрали на наступний день. У мене це не вкладалося в голові, ходив там як в тумані, не міг повірити в те, що відбувається. Вдячний команді КСД, що зробили все це можливим.
Стівен Кінг говорив, що ідею хорошої книги можна описати всього одним реченням. То про, що твій роман «Маяк»?
Чоловік влаштувався працювати на маяк, а там починається відбувається щось загадкове.
У твоїй книзі головний герой Данило Вільчинський переконаний, що «Надприродного не існує». А як ти ставишся до таких речей?
Критичною частиною мислення (будь вона неладна) я не вірю в існування привидів чи монстрів, але мені б дуже хотілося вірити. Це як коли вночі йдеш до туалету і, хоча знаєш, що вдома немає нікого чужого, але все одно серце завмирає на мить від думки, що зараз з темряви щось вискочить. Це робить життя цікавішим, як на мене.
Поділися лайфхаком: «Як початківцю потрапити у велике видавництво?». І чи дійсно такий існує?
Ти це питаєш у людини, в якої в електронній пошті є тека «Відмови».
Я не робив нічого особливого, просто відправив рукопис у КСД і за три місяці отримав щасливу відповідь. Не знаю, наскільки на це могла вплинути моя участь у конкурсах або кількість опублікованих у збірках оповідань, але, як мінімум для мене самого це було корисним.
Лиш недавно твоє коротке оповідання «Муу, корівка, муу» перемогло в конкурсі мініатюр «Число звіра» від горор-спільноти «Бабай». Яке місце займають літературні конкурси у твоїй творчості?У яких брав участь?
Минулого року я взяв участь у більше ніж десяти конкурсах. Починалося це як бажання випробувати себе, відкрити твори світові та почути критику, а потім перетворилося на манію:) Я вважаю це гарною практикою письма, коли треба писати швидко, в певних темах та лімітах – інколи обмеження можуть стимулювати творчість.
До того ж я познайомився з багатьма іншими авторами, вчився давати фідбек та сприймати критику та отримав більше читачів. Брав участь у конкурсах від Бабая та Підвалу (що логічно), «Міфи серед нас», «Неопалима купина» та багатьох інших.
Поряд з літературою у житті ти працюєш в IT-сфері. Як поєднуєш ти ці два напрямки?
Пишу перед роботою, потім йду рухати пікселі. За фахом я дизайнер, що стає в пригоді коли треба створити обкладинку, банер чи відео для промоції творів, бо авторам-початківцям доводиться все робити самим.
Також відомо, що ти власноруч збираєш дрони для ЗСУ. Чи важко було навчитися? І чому саме такий спосіб обрав для підтримки наших захисників та захисниць?
В дитинстві я мріяв стати винахідником, вже дорослим я трохи займався роботехнікою та збирав конструктори (Ugears топ). Люблю щось поскладати, подлубатися, пошукати чого не працює, й це дуже стало в пригоді, коли я побачив рекламу онлайн-курсу «Народний FPV».
Спочатку було страшнувато, бо немалі гроші пішли на закупівлю запчастин для першого дрона, по десять разів звірявся зі схемою. Але, на щастя, все вийшло, дрон пройшов перевірку й тепер я вже трошки швидше та впевненіше їх складаю. Так об’єдналася моя любов до техніки та ненависть до москалів.
Читачі знайомі з твоєю короткою прозою, а тепер з романом. А чому саме, як читач, віддаєш перевагу ти сам?
Мабуть, таки романам. Там довша історія, більше пригод, більше часу можна провести з персонажами. Оповідання класна річ, особливо якщо їх писати, бо тоді можна дуже швидко створити й завершити різні історії. Велика проза потребує великих затрат часу та сил. Читати романи набагато легше.
Ким ти захоплюєшся з письменників/письменниць? Чи є у твоєму списку українські автори та авторки?
Окрім старого доброго Кінга (звісно, як же без нього), полюбляю Фаулза, Маккарті, Стейнбека, Голдінга, Гамсуна, Еко; обожнюю оповідання Бредбері. З українськими авторами та авторками я зараз активно знайомлюся. З останнього прочитав дві книги серії «Колесо року» від Олексія Жупанського і прямо кайфував від його стилю та образів.
Чого бракує українським трилерам та жанровій літературі в цілому?
Мені важко казати, чого не вистачає творам інших авторів, бо в першу чергу я зайнятий думками про те, чого бракує моїм власним. Найбільше мені бракує самих українських авторів та авторок та жанрової літератури. Хочеться більше трилерів, більше жахів. На щастя, ситуація зараз покращується, видавництва більше видають вітчизняних письменників.
Поділися над чим працюєш зараз? В своєму інтерв’ю на ютуб-каналі «На!Читай» ти згадував про написану повість. Коли слід читачам очікувати наступної книги?
Нещодавно закінчив і відправив у видавництво новий роман «Там, де живуть книжки». Це історія про книжкову блогерку, яка отримує для огляду книжку невідомого автора, в якій той описав життя героїні, включно з таємницями минулого, які вона намагалася забути. В пошуках відповідей, героїня дізнається багато нового про себе, свою родину та рідне містечко, яке, як вона сподівалася, вона покинула давним-давно.
В цьому романі багато про книжки та любов до читання, про складні сімейні стосунки й таємниці, пошук тридцятирічними себе в сучасному світі іще багато чого. Є там і жаска легенда, довкола якої крутяться долі героїв, але це не містика.
Несподіваний поворот від горору до сучасної прози, але ось така історія прийшла мені в голову і я її написав. Це для мене найголовніше – не жанр, а цікава історія.
