Дебютанти. Розмова з Вікторією Задорською

«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.

Вікторія Задорська — письменниця, режисерка й сценаристка, родом з Івано-Франківська. Вивчала сценічне й кіномистецтво у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, а згодом Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Сьогодні Вікторія живе в Києві, створює свої перші фільми, і працює над майбутніми книгами в жанрі фентезі, вірячи в неймовірну силу історій, які здатні змінювати життя. Нещодавно у видавництві «Discursus» вийшла дебютна книга Вікторії — підліткове фентезі «Скелети з шафи моєї бабці».

Вікторіє, щирі вітання з дебютом! Знаю, що твій шлях у літературі був довгим і непростим, але все вдалося! Поділишся, будь ласка, з читачами своєю історією успіху: «від задуму до публікації книги».

Дякую дуже, я справді йшла до цієї миті роками. Якщо не все життя, адже мріяла стати письменницею, книги якої читають (і ще читатимуть) мільйони читачів, ще з молодшої школи, коли написала першу казку. Від того моменту не припиняла писати. Створювала вірші, нариси, новели, і це тривало, доки не почала писати перший рукопис. Мені тоді було десь вісімнадцять. Я його закінчила через два роки, але від усіх видавництв, куди його відправила, отримала лише тишу. Звісно, мене це не зупинило.

«Скелети» стали моїм другим закінченим рукописом, а це було ще у далекому 2018 році. І саме через героїню та сюжет я знала, що її історія буде надрукованою. Питання лише в тому, коли й чому не зараз. Зрозумівши, що текст сирий, тому отримує відмову за відмовою, я взялася його покращувати. Гадаю, що книга зазнала десь двадцять хвиль редагування, якщо не більше. І весь цей час я продовжувала писати, історію за історією. Кілька років публікувала їх в інтернеті, але продовжувала звертатися до видавництв і вдосконалювати свої вміння. Зрештою, доля привела мене до того, що занурилася в кіноіндустрію, але письменництво залишалося поруч.

Я намагалася аналізувати, що не так. Чому я, як авторка, не цікава видавцям. І зробила висновок, що на сьогодні мало бути просто письменником, навіть якщо його книги талановито написані та важливі. Треба стати особистістю, яка зможе ці книги продати. Я багато працювала, щоб повірити в себе, і в цьому мені допомогли люди, які були поруч. В якусь мить те, що я дбайливо зрощувала всередині, нарешті розквітло. Всі страхи відпали.

Я зрозуміла, що готова гори звернути й не боюся нічого: ні рекламувати себе, ні презентувати книги будь-кому. Тобто, якщо треба буде поїхати у світове турне і давати інтерв’ю на тисячну аудиторію англійською, я це зроблю. Із задоволенням. Саме з такою енергією, написала видавцю Дискурсу, і він дав зелене світло.

У біографічній довідці вказано, що писати ти почала ще з семи років. Ти пригадуєш: про що була ця історія?

Я досі повністю пам’ятаю цю казку, бо коли її написала, моя перша вчителька мене похвалила і зачитала перед класом. Це був момент тріумфу. Тому ось сюжет:

Чому маки стали червоними?

Коли всі маки на світі були різноколірними, юна принцеса бджіл закохалася у звичайного хлопця-бджолу. Королева бджіл дізналася про їхню любов і наказала вбити простака. Принцеса, щоб захистити коханого, вступила в бій із воїнами-бджолами. Вона перемогла, але була смертельно поранена. Впавши на білосніжний мак, її кров оросила квітку, і всі маки на світі миттєво стали червоними.

Знаю, що це дуже драматична історія, як для семирічної дитини, але я тішуся, що мене тоді не присоромили, а навпаки, схвалили. Бо це був день, коли я народилася як письменниця.

У своєму блозі ти говориш, що «Перша книга для письменника — це тренаж. Варто прийняти, що можливо вона ніколи не стане друкованою». А коли ти зрозуміла, що от — саме ця історія однозначно готова для публікації?

Щодо Зоськи, героїні книги «Скелети з шафи моєї бабці», я не сумнівалася в ній від моменту, коли вона з’явилася в моїй уяві. Відчувала, що саме така дівчинка може стати рольовою моделлю для сучасного покоління. У дитинстві мені бракувало схожих героїнь, адже часто ролі дітей, які не бояться самовиражатися, сміливо вирушають у пригоди, відстоюють свої переконання та навіть бешкетують, віддавали хлопчикам. Ні, звісно, дівчатка теж були, але значно менше.

До того ж у книзі, через архетипні образи я підіймаю теми фемінізму, критичного мислення, ставлення до тіла та багато інших важливих питань, про які варто говорити з дітьми та підлітками. І все це через карколомні пригоди та гумор. Тому, безмежно вірячи в Зоську, яка, як я вже згадувала, стала моїм другим завершеним рукописом, я поставила перед собою завдання зробити текст таким, щоб у нього повірив і видавець. Це зайняло п’ять років.

Стівен Кінґ стверджує, що ідею хорошої книги можна описати всього одним реченням. Про що таки історія «Скелетів з шафи моєї бабці»?

Я можу відповісти одним словом: вона про дорослішання. Вважаю, що період дванадцяти років — це дуже чутливий і важливий момент для підлітків. Ти вже мислиш як дорослий, переймаєшся «дорослими» питаннями й загалом дуже гостро все переживаєш, але виглядаєш, як дитина, або перебуваєш саме в розпалі фізичної трансформації. Тому мені було цікаво й важливо написати саме таку історію.

«Скелети з шафи моєї бабці» — це історія для підлітків. Відомо, що ти працюєш з історіями й для дорослої аудиторії. Як вважаєш, для кого писати важче: для дітей чи дорослих? І чому?

Не бачу різниці, для кого писати, бо найважче — це в принципі написати історію. Створення книги — це тривалий, виснажливий процес, у який вкладаєш не лише душу й талант, а й години, місяці свого життя, і всі досвіди та навички, які здобуваєш і шліфуєш. Тому я глибоко поважаю людей, які пишуть. І дуже хочу розвивати нашу індустрію, щоб автори не тільки насолоджувалися увагою читачів, а й отримували гідну оплату, за яку зможуть якісно жити, бувши виключно письменниками.

Чи допомагає тобі у письмі твоя професія режисерки? І чи думала про реалізацію своїх книг на великому екрані?

Мій досвід як сценаристки та режисерки підняв мене на новий рівень у письменництві. Те, як я писала до того, як увійшла у світ кіно, і як пишу зараз — це дві різні підходи. Раніше я була авторкою, яка імпровізувала, створюючи ідею на ходу і писала, як виходило.

Сьогодні, перед тим як почати роботу над «Ирієм», трилогією, над якою працюю, я ретельно продумала кожну деталь: світобудову, персонажів, структуру сюжету, бо розуміла, що в книзі має бути все на своєму місці. Якщо щось не працює або не викликає потрібного ефекту, це просто зайва трата паперу. Тому впевнена, що кожна моя історія, включно з «Ирієм», легко адаптується для кіно.

Я дотримуюсь тих самих законів драматургії, що і в сценаріях: будую сюжетну арку на рівні розділу, книги та трилогії загалом. Відгуки читачів після першої чернетки підтверджують, що це працює. Ирій — це захоплива емоційна подорож, яка триматиме увагу читача від першої до останньої сторінки, протягом усіх трьох частин.

Ким ти захоплюєшся з письменників/письменниць? Чи є у твоєму списку сучасні українські автори та авторки?

Прочитавши це питання, я задумалася на кілька хвилин, бо в мене в принципі немає такого, щоб я кимось захоплювалася. Для мене і Джоан Роулінг, і Леся Українка, чи будь-яка публічна особа — це просто люди. Талановиті. Працьовиті. Люди. Але я поважаю багатьох українських авторів, бо знаю, в якому стані наш ринок, і бачу, як усі стараються, щоб його розвивати. Це і Дара Корній, Макс Кідрук, Поліна Кулакова, Таня Гуд, Таїс Золотковська, і цей список можна продовжувати.

Кого тобі не вистачає з відомих авторів та авторок у жанровій літературі, зокрема фентезі, яких ще не видано українською мовою? Кого можеш порекомендувати?

Вважаю, що пора перестати зосереджуватися на перекладній літературі й давати зелене світло українським авторам фентезі. У нас класна культура. У нас сотні талановитих авторів. Тому хочу, щоб у книгарнях були окремі відділи з написом «українське фентезі», і щоб аж очі розбігалися від різноманіття піджанрів і тем.

Чого бракує, на твою думку, саме українському фентезі сьогодні?

Я думаю, що відповідь на це питання вже є вище. Кількості. Бракує лише її. Все інше ми маємо.

Як гадаєш: про що писатимуть українські фентезисти (-ки) в майбутньому?

Про те ж саме. В тому сенсі, що загалом нас, людей, цікавлять людські питання, і байдуже, чи ми живемо в середньовіччі, чи в еру роботів. Всіх нас хвилюють кохання, дружба, сім’я тощо. Це універсальні теми.

Фентезі, як і будь-який інший жанр, — це лише форма, через яку можна про це говорити. Тому я впевнена, що навіть через тисячу років ці теми залишаться головними в літературі.

Як іде твоя робота над епічною темною трилогією «Ирій»? І коли можна очікувати читачам на першу книгу з серії?

Я в процесі створення другої чернетки першої книги, в яку вношу думки та коментарі своєї фокус-групи, а також власні. Рухаюся чітко за планом, і вже за лічені тижні відправлю рукопис на розгляд до видавництва. Це для мене теж важливе завдання. Якщо раніше я надсилала книги всім підряд, хто видає фентезі, то сьогодні дуже обдумано обиратиму видавця.

«Ирій» — це безсумнівно найкраще, що я коли-небудь писала. Я хочу просувати цю історію як письменниця і як режисерка, бо писала з розумінням, що «Ирій» стане серіалом. Тому видавець має розділяти мої амбіції та мати можливість їх втілити. Загалом, він має бути зі мною на одній хвилі.

Я дуже бойова авторка =) Енергійна, з різностороннім досвідом, впевнена в собі й в тому, що написала, тож планую оточити себе командою, яка лише помножуватиме мою енергію, і разом зі мною підкорить цей світ.

Що ти можеш порадити авторам-початківцям?

Писати. Не обов’язково щодня, але обов’язково регулярно.

Розвиватися. Цікавитися фільмами, театром, музикою, художнім мистецтвом тощо. Чим більше різних знань і досвідів, тим, на мою думку, кращою буде книга цього автора.

Слухати критику, але фільтрувати її. Якщо відчуваєте, що людина просто прагне нашкодити, такі думки краще відкидати. А якщо поради цінні, то збирати їх як намистинки та вдосконалювати себе та свій рукопис.

Література — це місце вашої особистої абсолютної свободи. Насолоджуйтеся цим.

Замовити книгу

Підтримати проект