Дебютанти. Розмова з Олегом Карачевським

«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.

Олег Карачевський — поет та письменник з Києва. Дебютував з оповіданням «Системний чаклунатор» в журналі «Український Фантастичний Оглядач» («УФО»). Оповідання «Кульбабові діти» друкувалося в альманахах РБЖ «Азимут» та «Vоїн. Фантастика Українського спротиву». Призер конкурсів надкороткої прози «55 слів про все» від друкарні «АктівСтар» та «Конкурс Драбблів» від Порталу Експеримент.

Живе в Києві, читає вірші на різних київських зібраннях, займається ІТ, друкує з пластику у волонтерській спільноті «Друк Армія». Полюбляє катати велосипедом, учасник вело-спільноти «Kyiv Evening Ride» і нещодавно у Видавництві «ТУТ» вийшла його книжка «Симфонія Дороги» про фантастичний світ велосипедистів, напрям якої автор іменує словом «велопанк».

Вітаю, Олеже з дебютною книгою! Колесо твого письменницького шляху закрутилося. Розкажи будь ласка про його початок? Чому обрав письменницьку стежку?

Вітаю. Я з дитинства люблю фантастику. Моїми улюбленими авторами були Роджер Желязни, Пол Андерсон, Андре Нортон, Айзек Азімов та Рей Бредбері. Щойно я закінчив школу, любов до фантастики не згасла, але якісних книжок як українською, так і розповсюдженою тоді ворожою мовою — не було зовсім. Тож довелося писати власні історії. Коли я почав писати свої перші оповідання, я зрозумів, що мені є, що сказати, і є те, що я можу привнести нове.

Твоя книга «Симфонія Дороги» – це збірка пост-апокаліптичних історій, де основним засобом пересування залишився велосипед. Чому обрав саме такий нетиповий хід?

На порталі «Зоряна Фортеця» я вперше познайомився із творами Ігоря Сіліври та Ірини Грабовської. Це автори, що полюбляли тоді такий піджанр як «стімпанк». І мені тоді спала думка: ось є «стімпанк», ось є «кіберпанк», ось є ще купа інших «панків». Тобто коли певна технологія стає рушієм світобудови — прикладів насправді безліч.

Для парових двигунів написані тисячі романів, про роботів та віртуальні світи знято сотні фільмів. А про велосипед — жодної книжечки. Я тоді довго шукав, але не знайшов. Вже значно пізніше було «Чорне Дзеркало» де герої крутили велотренажери у другій серії, і вже коли книга вийшла, мені розповіли про низькобюджетний фільм «Турбо Пацан», де також герої їздили на роверах. Тобто переді мною відкрилася ніша, яку досі ніхто не захотів зайняти.

Ну й мушу зазначити, я вгледів собі цю нішу саме тому, що я фанат роверів. Коли відключали світло, я кожен день катав на роботу за півміста, і зараз з друзями ми обкатуєм не менше півсотні кілометрів на вихідні. Активний спосіб життя дає свої плюси. І я впевнений, що чим більше людей долучиться, тим світ стане кращим.

Як довго у тебе триває процес від «ідеї в голові» до самого написання книги? Чи ставиш собі дедлайни чи вважаєш, що хороші ідеї мають «вистоятися»?

Зазвичай я прихильник того підходу, що історія має бути цілісною, і щоб надати їй цілісність потрібен час. Писав оповідання для конкурсів, це дуже цінний досвід, бо на конкурсах суттєва конкуренція та жорсткі дедлайни. Бувало так, що за день до завершення мені спадала крута ідея, я її дописував в останні хвилини та відправляв організаторам в нуль-нуль хвилин аж під самий кінець ліміту.

Оповідання «Кобзар», що увійшло в цю збірку, писалося саме для «Зоряної Фортеці» та пройшло у фінал. Загалом я його вважаю досить вдалим і воно досить атмосферно доповнює світ, що вибудуваний у «Симфонії Дороги». Значна частина решти історій писалося більш тривалий час. Скажімо оповідання «Твоя спрага» переписувалося з нуля десять разів. Центральне оповідання «Симфонія Дороги» переписувалося з нуля чотири рази. Кожен раз я враховував побажання першочитачів і текст ставав якіснішим та сильнішим.

Перфекціонізм міг би змусити мене сказати, що дедлайни для мене не принципові, але поточний момент вносить свої корективи. Мені сказали: «Олеже, блокують папір на кордоні Польщі, обстрілюють Харків. Тебе друкують або одразу, або ніколи». Я перечитав власний текст, спитав себе чи мені не соромно показувати його світу? І щойно я прийняв для себе, що мені все ще в кайф перечитувати власні історії після десятків етапів редактури, я вирішив не зволікати.

Пригадую, недавно ти став призером на конкурсі драбблів з оповідкою «Роверист на контакті» від порталу «Експеремент». Яке місце займають літературні конкурси у твоїй творчості? У яких брав участь?

Так, конкурси — це перше, чим я ствердився, що я все ж письменник. Спершу це звісно «Зоряна Фортеця». Там у фінал пройшло, хоч і без призового місця, оповідання «Кобзар», про мандрівного музику що подорожує спустошеним світом майбутнього. Теплі відгуки від інших конкурсантів спонукали мене продовжити працювати.

Також оповідання «Кульбабині діти» зайняло п’яте місце на конкурсі «РБЖ Азимут» і було надруковано у двох їхніх збірках. Призером експрес конкурсів я ставав двічі. Спочатку був Конкурс Драбблів від друкарні АктівСтар, де моя мініатюра «Галактична Маршрутка» зайняла перше місце зі значним відривом, і ось нещодавно Конкурс Драбблів від порталу «Експеримент».

Мініатюра «Роверист на контакті» — це невеличкий тризер до мого наступного роману, котрий зараз в роботі. Маю сказати, що конкурси займають значну роль для мене як письменника. Це як саме й відточення майстерності, так і відгуки від читачів, що їм цікаве саме те, що я хочу написати.

Поряд з літературою та велосипедами, чим ще захоплюєшся у житті? І як це впливає на твою творчість?

Основне, чим я живу — це новітні технології. Навіть якщо я приходжу на роботу, й мені пропонують якусь задачу не пов’язану з програмуванням, я можу створити алгоритм, який все буде значно спрощувати. Одна така розробка годує мене досі. Все почалося з того, що якийсь час довелося жити без роботи на шиї у батьків і я пробував програмувати комп’ютерні інді-ігри. До повноцінних релізів справа так і не дійшла. Але знання кватерніонів, кутів Ейлера, навички програмування та тривимірного моделювання... все це дало мені значний поштовх, щойно я все ж знайшов роботу.

Зараз у вільний час, крім того, що я друкую на 3D-принтері для ДрукАрмії різні ніштяки, я все що продовжую навчатися та допрацьовувати свої інді-проекти. Звісно грати в ігри час відсутній зовсім, і вже не знаю, що нового виходить у світі. Але технології це те, що вже наближає для нас перемогу.

Те, що я працюю в ІТ, накладає також відбиток на мої твори. Я не боюся, що роботи із часом нас знищать, але для цього нам потрібно знищити тих, хто може таких роботів запрограмувати. І це вже задача максимум для всієї України.

Ще одне моє захоплення — це музика. В мене довгий час були складнощі, щоб запам’ятовувати мелодії, потрапляти в тоніку. Але всьому можна навчитися, якщо завзято працювати, навіть якщо спершу здається, що талант відсутній. Цей мій певний досвід також я зміг перенести в свій текст.

Взагалі кожен аспект мого досвіду знайшов втілення в книзі. Це й невеличкий досвід гри в аматорському рок гурті, що знайшов втілення в центральному оповіданні «Симфонія Дороги». Це і досвід роботи в ІТ для оповідання «Екстремальне Програмування». Це й досвід пошуку першої повноцінної роботи в оповіданні «Одноколісний Самурай».

Останній час я часто читаю вірші на різних поетичних зібраннях. Якщо комусь закортить почути, як я декларую вірші про ядерку — можна підписатися на спільноту «Local Club» в Інстаграмі.

Кого тобі не вистачає з відомих авторів та авторок у фантастиці, яких ще не видано українською мовою? Кого можеш порекомендувати?

Мені, як поціновувачу авторів «Золотої Доби», звісно хотілося б бачити більше саме їхніх творів. І тут можна подякувати «Клубу Сімейного Дозвілля» та «Богдан» за те, що працюють в цьому напрямі. Але хотілося б більше. Та й варто розуміти, що таких авторів як Пола Андерсона навряд хтось видаватиме найближчим часом, поки пан Ілон не відправлятиме чартери на Марс. А без цього годі увити, що діти схочуть працювати в космічній сфері. Але Видавництво Жупанського спробувало, тож побажаємо їм успіхів. Хотілося б більше книжок Діна Кунца, та інших.

Постапокаліптичні твори та романи-аниутопії українських авторів можна порахувати на пальцях. У чому, на твою думку, проблема цього напрямку: неготовність аудиторії чи незацікавленість видавців?

І те, і те, і дещо третє. Так, читачі все ще не зацікавлені в жанрі, бо є стереотип, що це ніби програмує на щось погане. А відтак через те, що видавці цей стереотип приймають, то вони не зацікавлені в появі нових книг у цьому напрямі. А через те, що таких книг виходить менше, то й якісним книгам, що ламатимуть цей стереотип — пробитися значно важче. Тому «Симфонія Дороги» — це свого роду авантюра.

З одного боку сподобатись поціновувачам Орвела та Гакслі, що по суті програмують цей стереотип для тих хто їх не читав, а з іншого боку це ще й намагання показати щось нове для всіх читачів. Бо моя книга якраз про те, як ми вже зараз здатні не здаватися попри те, що апокаліпсис у самому розпалі, і те що підсилення акцентів дає можливість показати справжні людські цінності.

Це питання, я часто сталю героям нашої рубрики, тому запитаю і тебе: чого ще, за твоїми відчуттями, бракує українській жанровій літературі?

Для початку треба зрозуміти, що в нас є. В нас дуже розвинуте фентезі, в нас розвинуті горор та містика, в нас є Кідрук та Сілівра, що розвивають космічну фантастику. В нас є безліч інших вартісних книг та піджанрів. Але маю констатувати, що в нас повністю відсутні кіберпанк та пост-кіберпанк. Роман Сергія Пильтяя «Кіберджанк» — дуже очікуваний первісток, і хочеться побажати авторові успіхів, щоб з’являлося більше таких книг. Бо ми зараз входимо в еру сингулярності, коли кремнієвий інтелект стає рівноправним людському. І люди мають бути готові до цієї ери.

Я вже висловлював цю думку тут, але повторюсь. Страшні не роботи. Страшні в першу чергу ті, хто навчили їх вбивати. Технології є важливою складовою нашої сьогоднішньої війни. І від того, що роботи будуть ходити я Т800, людство не зникне, але люди мають розуміти, як виживати, коли це стане буденністю.

Поділися своєю історією співпраці з видавництвом «ТУТ». І що можеш порадити авторам-початківцям на шляху до омріяного дебюту?

Коли напередодні повномасштабного вторгнення я надіслав свій рукопис у двадцять видавництв, то погодились на співпрацю два видавництва. Це «ТУТ» Романа Крижанівського та «Відкриття» Наталі Васильєвої. Обидва видавництва мали свої плюси та мінуси. «ТУТ» більше спеціалізоване на фантастиці, а «Відкриття» на поезії, есеях та навіть нонфікшені.

Відтак я вирішив обрати саме «ТУТ», щоб як казав Макіавеллі — бути у гарній компанії. Не скажу, що обійшлося без підводних каменів, бо якщо пані Наталя допомагає своїм авторам із розкруткою, то «ТУТ» в основному допомагає з дистриб’юцією, а розкрутка залежить в першу чергу від автора та його медійності.

Якщо автор дійсно початківець, то можу порадити співпрацювати із «Бук Бандою». Вони вже трохи ґуль набили та дозволять їх уникнути. Якщо ж у вас є хоча б певний досвід, пару виграних конкурсів, певна медійність, то можна спробувати співпрацювати з «ТУТ». Там професійні редактори, які готові допомагати автору та зважати на його думку, до верстки читачі не прискіпувались. Ті читачі, хто вже читають авторів, що видані «ТУТ», охоче купують ще книжки в цьому видавництві.

Над чим ти працюєш зараз? Поділися власними авторськими інсайдами?

Я зараз працюю над романом, що продовжуватиме тему велосипедів, але значно раніше ніж в «Симфонії», в найближчому майбутньому. Події розпочинатимуться одразу в день святкування Перемоги, коли росіяни складають зброю. Більше подробиць розкривати ще зарано, але я спробую максимально запрограмувати реальність на перемогу.

Всім читачам побажаю не втрачати віри, бо саме це рятує світ від апокаліпсисів та антиутопій.

Замовити книгу

Підтримати проект