Інша сторона війни

03.05.2016

Переглядів: 1449

http://chytay-ua.com/

Проте часто все навіть дуже мило. Дехто береться до діла з суто мисливським азартом. Зі зловтіхою знавців спостерігають вони за влученнями власної артилерії у ворожий окоп. «Сидів собі хлопчина!» «Чорт забирай, ти глянь, як порскає! Бідний Томмі! Ну, просто сплачешся». Такі люблять пальнути в бік ворога з гранатомета чи легкою міною, на превелике невдоволення страхопудів: «Чоловіче, лишись цих дурниць, нам і так перцю вистачає!» Але це анітрохи не перешкоджає їм постійно мізкувати, як би то якнайдалі запустити ручну гранату з власноруч сконструйованої катапульти або якоюсь пекельною машинкою уразити передній край. То вони проріжуть вузеньку вуличку в загородженні перед своїм постом, заманюючи через цей зручний прохід якогось благодушного клієнта просто на дуло рушниці, іншим разом прокрадуться на той бік і прив'яжуть до дроту дзвоник, а потім смикають його за довгу мотузку, зчиняючи переполох серед англійських постових. Війна для них — забава.

...Та й мені довелося в ці дні досвідчити, що на неправедно нажитому не розживешся. З одного покинутого фламандського маєтку ми з Теббе прихопили розкішну, засклену, достоту князівську карету й навіть упродовж цілої подорожі залізницею якось зуміли приховати її від всевидючих очей. І ось тепер планували розкішний виїзд у Мец, щоби знову надихатись життям на повні груди. Тож одного пополудня запрягли й рушили. На жаль, карета не мала гальм, бо зроблена була власне для фламандської рівнини, а не лотаринзького узгір'я. Ще в селі ми покотилися, а невдовзі вже неслися, аж за вікнами миготіло, і це могло дуже зле скінчитися. Першим вистрибнув фірман, тоді Теббе, невдало приземлившись на купу рільничого знаряддя. Я залишився на шовкових подушках сам і почувався ще й як незатишно. Одні дверцята розчахнулись, їх просто-таки зрізало телеграфним стовпом. Врешті карета покотилася вниз зі схилу й розбилась об стіну будинку. На превеликий подив, я, вибираючись через вікно з розтрощеного екіпажу, виявив, що мені нічого не бракує.

...Коли я знов опинився в окопі, раптом звідкись з'явилися мої товариші Фойґт і Гаферкамп, вже явно під чаркою. Їм стрельнула шалена ідея: полишити затишну землянку й крізь темний, хоч в око стрель, ліс податися на передову, щоб, як вони казали, «піти в патруль». Я завжди дотримувався переконання, що кожен божеволіє, як заманеться, а тому й дозволив їм вилізти з окопу, хоч неприятель ще й досі не вгамувався. Втім, їх «патрулювання» полягало лише в тому, що вони вишукували шовкові парашути від французьких ракет і, вимахуючи цими білими хустинами, ганялись один за одним перед ворожим загородженням. Звісно, у них стріляли, проте за якусь часину вони щасливо повернулися. 

Ернст Юнгер "В сталевих грозах", 1920 рік.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.  

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster