Світлана Алексієвич "Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього"

01.06.2016

Переглядів: 1949

http://chytay-ua.com/

Дивуюсь, чому те, що Нобелівську премію з літератури в 2015 році присудили Світлані Алексієвич, стало для нас неочікуваною новиною, адже на Заході її книгами зачитуються вже давно. Нам, як і будь-якому пострадянському суспільству, характерно соромитись власних вад, мати безліч екзистенційних табу, героїзувати сумнівне минуле. Саме тому відверта творчість Алексієвич, що оголювала найболючіші та найдраматичніші наші спогади, залишалась не в полі нашої уваги.

«За багатоголосу творчість – пам’ятник стражданню та мужності наших часів» - так нобелівський комітет охарактеризував внесок білоруської письменниці у світову літературу. Світлана Алексієвич, тендітна жінка з глибоким поглядом філософа, звалила на свої плечі дуже важку ношу – закарбувати непідробні історії реальних свідків, радянських людей, чиї життя були поділені на до і після найбільшими катастрофами ХХ століття.

Авторка висвітлює вади чорно-білих уявлень про Другу світову війну, безглуздість Афганської кампанії, робить психологічній розтин «homosoveticus» - узагальненому образу пострадянської людини, котра не може знайти себе у світі без СРСР. Однак «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» для нас є найважливішою, адже Чорнобильська катастрофа сталась на території нашої країни, у її ліквідації брали участь наші сучасники, її наслідки на собі відчуватимуть наші нащадки, але ми й досі не можемо переосмислити наскільки життя кожного з нас, навіть народжених після фатального 1986, змінилося в день цієї аварії.

«Чорнобильська молитва» була вперше опублікована у 1997 році. Рік потому українська письменниця Оксана Забужко видала український переклад цієї книги. У післямові до нового перевидання 2016 року (Алексієвич продовжувала доповнювати книгу новими інтерв’ю, остаточна версія була видана у 2005) Забужко пояснить своє прагнення перекласти саме цей твір: «Схожа книжка мала б існувати і в нашій, нарівні ж із білоруською враженій Чорнобилем культурі, де, одначе, нікому не стало – не духу навіть, а радже притомности б то, чи що – її написати.».

На відміну від інших книг, де авторка виступає лише слухачем, у «Чорнобильській молитві» серед сповідей свідків ми чуємо також і її голос: «Ця книжка не про Чорнобиль, а про світ Чорнобиля. Про саму події написано вже тисячі сторінок і відзнято сотні тисяч метрів кіноплівки. Я ж займаюся тим, що назвала би продавленою історією, безслідними слідами нашого перебування на землі і в часі».

Світлані вдалося зібрати в одній книзі свідчення дуже різних людей, долі яких об’єднав спільний травматичний досвід, себто злам Чорнобильської катастрофи. Кожен голос (так авторка називає своїх інтерв’юерів) розповідає власну історію, яка не мусила бути закарбованою в колективний досвід, однак зусиллями Алексієвич набула літературного втілення. Усі свідчення об’єднані узагальнюючим висновком: Чорнобиль – це щось таке, із чим людство ніколи не стикалось, абсолютна невідомість. Багато опитаних порівнюють пережите із війною, адже було багато військових та техніки, евакуація, переселенці. Та ворогом чомусь виявився не солдат із зогнилого Заходу, а власна земля… вода… вітер…

Для когось розмова про Чорнобиль перетворилась на відверту спробу оживити у пам’яті те, що було назавжди втрачено, - дім, котрий довелось покинути, рідних, яким не вдалось одужати від наслідків опромінення. Але були й історії, котрі стверджують – життя триває і після Чорнобиля: природа відновлюється, людина звикає.

Алексієвич обрамила свою книгу двома неймовірно сентиментальними сповідями про одвічну боротьбу смерті та кохання. Між іншим, в цьому варто вбачати не лише вдалий літературний прийом, але й прихований натяк на майбутню книгу, котру авторка завжди мріяла написати – книгу про любов.

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo
poster