Юрій Косач "День гніву"

15.12.2016

Переглядів: 2470

http://chytay-ua.com/

Коли б постало завдання стисло, одним словом, виповісти відлуння роману Юрія Косача "День гніву", промовила б: "Краса." Любі читачі, це краса у всьому: у формі та у змісті.

Дивовижна краса незросійщеної української мови, яку так "настаятєльна" змушували нас забути. Бо ж ще з часів Богданових відомо, "що не вилежиться, те не забруньчить" (ст.237, "День гніву").
Дивовижна оксамитна неповторність українського барокового Косачевого стилю, який старанно витруювали з нашої пам"яті колонізатори, щоб "хуртовиною взяте серце" (Ю.К.) українця не любило своєї культури.

Вразить вас величне живе полотно у форматі 3D народного спротиву проти нестерпного гноблення "освинілих уже зовсім вельмож, що лежали в своєму блювитинні, рохкали й стогнали, або качались, облапавши розсміяну, в спорзно роздертих брокатах і фалюндишах, дорогу дівку..." (ст.390).
І в цьому народному багатоголоссі "шалу найокрутнішої ребелії, безприкладного бунту, жахної громадянської війни"(ст.257) є місце всім, хто прагне справедливості та волі на землі Роксоланії та під її сонцем: українцям, євреям, полякам, німцям, голландцям, італійцям.
Як і в УПА, як і на Майдані, так і 1648 року здійнялись по свободу та гідність всі національності української землі.

Єдине: "русского міра" на той час ще у нас зовсім не було. Й Москва була в "колективному свідомому" українців 1648 року десь далеко на периферії. Й, звісно, краса діалектики, а не нудність статики у зростанні Богдана Хмельницького від блискуче освіченого "латинянина", сумлінного громадянина Речі Посполитої до "Цезаря степів", до українського Олівера Кромвеля, до "людини з породи Валленштайна", до Гетьмана, який підкорив стихію "черні" й спрямував її на створення козацько-української республіки. Ні, Косачевий Хмельницький - не пам"ятник 1888 року з Софіївської площі. Це керманич, який в розмовах з самим собою й сумнівається, й страждає, й лютує, й гнівається та водночас любить й просить у Створителя милості та допомоги: "Але хіба ясні шляхи туди, де волю здобувають? Знав я те, Господи, що не по легку славу вийду. По труд і вар, по кров і погар." (ст.407)

Та перше, що накриває і супроводжує до останньої сторінки твору - піднесення, природу якого спершу не могла збагнути. Згодом виринуло - це радість, надпорив, захват від упізнання й пізнавання самої себе, свого роду, своєї крови в людях, подіях 1648 року "Дня гніву" Юрія Косача. По закінченні твору видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" надрукувало дві прецікавезні післямови, автори - Ростислав Радишевський та Марко Роберт Стех, зміст яких ущільнює післясмак та дає вирозуміння трактування, часу, обставин написання та історичних засновків твору.

P.S. Не мала наміру про це писати, щоб не переобтяжувати, проте не стрималась. В романі багато любові, яка вістрям пронизує всю оповідь: кохання чоловіків і жінок, любов батьків і дітей, вірність синів та дочок землі, яка їх народила: "І всі, хто був біля них, з того немилосердного кола, бачив, як між шкотом і цим тендітним пахолям війнула тиха голубінь - з нитей сну, з тремту жахтіючого марева виткана страшна солодкість. Найтихіша мить, не смерті, не життя, а спалаху, далеко, в глибинах ще не вкрай очерствілої душі..." (ст.268).

Юлія Таранюк

Палка читачка,що не суперечить правді

author photo
poster