Валер’ян Підмогильний "Місто"

Одним із завдань хорошої літератури є будівництво мостів між поколіннями. Література часто нам може дати більш точні відомості про життя в минулому, ніж підручник з історії. Але драма історії полягає в тому, що знаходяться ті, хто хоче обірвати ці мости. І може таке статися, що цілий народ не пам’ятатиме про своє минуле. Щоб мости пам’яті були відбудовані, потрібні намагання не одного покоління.

Рання втрата такого прозаїка, як Валер’ян Підмогильний, дає знати про себе і понині. Адже на його роман «Місто» як на взірець урбаністичної літератури буде орієнтуватися ще не одне покоління українських письменників. Можна лише припускати, що міг би написати зрілий письменник Підмогильний,якби його не арештували у 33-річному віці й не розстріляли менш як за три роки після арешту.

Впевнений, що Валер’ян Підмогильний міг сказати дуже багато, адже по його ранніх творах було очевидним, що в українській літературі спалахнуло сяйво загальносвітового масштабу. Прозаїк з чуттям генія, який створив роман, що випередив усі тренди в європейські літературі, а для української культури залишив свідчення про те, що ми втратили, і чого більше не повернути.

У своїй рецензії «Людина і люди», яку написав Юрій Шерех на роман «Місто», дана досить цікава і точна характеристика Підмогильного як автора: «Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю й тверезістю бачення. Менше за всіх інших він упадав у лірику. Він був одним, може, єдиним справді великим українським прозаїком, — не в тому сенсі, що не писав віршів, а в тому сенсі, що його проза була справді прозою».

Очевидно, що «Місто» є найвідомішою та найкращою прозовою книжкою українських 20-их. «Місто» - це українська література, яка лише почала розгортати плечі. Такого рівня роман став би прикрасою будь-якої літератури! Саме в цій книжці з легкістю і глибиною, притаманною великим письменникам, Підмогильний описує не просто місто (хоча в романі є міське життя, рух, динаміка, пейзажі), він описує Київ і справжніх людей, які живуть у ньому. Перед читачем місто постає як живий організм. Роман читається легко, автор настільки досконало володіє мовою, що її багатство стане справжньою насолодою для найвибагливішого естета.

Історія українських 20-их від Підмогильного важлива нам не через вузькі ідеологічні парадигми, в які постійно намагаються втиснути роман «Місто», вона цікава нам як детальна розповідь про людей, які кохають, святкують, гуляють, про щось між собою сперечаються, врешті-решт ведуть нормальне повноцінне життя.

Про авторський стиль Підмогильного влучно зауважує той таки Юрій Шерех: «Саме намагання схопити і відтворити безумний плин життя стає метою й методою». Й саме в цьому й лише в цьому він бачить у Підмогильному послідовника школи Гі де Мопассана.  

Головний герой роману – Степан Радченко дуже схожий на бальзаківських Люсьєна де Рюбампре та Ежена де Растіньяка, він вступає в конфлікт із суспільно-міським Левіафаном. Молодий та амбітний, одночасно свій та чужий у великому місті, герой обирає свій власний унікальний шлях.

Підмогильний –  український письменник, який добре знає європейську літературу, особливо французьку, адже досконало володіє французькою мовою й робить чудові переклади українською Бальзака, Франса та Мопассана, з яким його часто порівнюють. Схожість героя Підмогильного з молодими та амбітними героями «Людської комедії» лише підтверджує принцип спадкоємності в європейській літературі, коли теми XIX ст. не втрачають своєї актуальності на початку XXст. А українська література того часу, як бачимо з творчості Підмогильного, безсумнівно була органічною частиною європейської літератури.

Підмогильний не лише продовжує традицію своїх попередників, він стає творцем, вписуючи своїх героїв у новий контекст. На думку  мистецтвознавця й сценариста Леоніда Череватенка, його проза стає предтечею прози нобелівських лауреатів Альбера Камю та Жан-Поля Сартра. У романі «Місто» читаємо не лише про лінію протистояння особистості та міста, власного «Я» та міського Левіафана. Тут ще є історія про внутрішній світ людини, про переживання та сумніви, які поєднуються в одній особі, про суперечність концепції життя для інших та життя для себе.

Саме через такі рефлексії роман «Місто» можна зарахувати до вершин європейської літератури. Письменницький талант Підмогильного робить ці рефлексії дуже органічними на тлі великого міста та цікавої сюжетної історії, яка розгортається в романі. Вони настільки своєчасні та доречні і так легко читаються, тому що є близькими автору, близькими кожному, хто зіштовхувався зі складними екзистенційними питаннями.     

Степан Радченко, який приїхав з села до Києва, зіштовхнулася з викликами життя. Він сповнений життєдайного вогню та бажання підкорити собі цей світ. Він не бачить перепон, адже молодий, живе в динамічному місті та в молодій республіці. Ще вчора він був ніким, звичайним селюком, а вже сьогодні на арену вийде новий міщанин! Саме за такими людьми майбутнє! Степан Радченко крокує цим шляхом злетів та падінь, піднесених надій та розчарувань. Цим і прекрасна його історія, бо вона хвилює кожну сучасну людину. Й після прочитання може виникнути безліч питань про моральність вчинків Степана, про користь від успіху чи про майбутнє всього цього унікального і спраглого до життя покоління людей.

Талант Підмогильного полягає в тому, що він зумів вихопити фрагмент зі свого часу і вмонтувати його в літературну форму. Тому історія про Київ та людей, що там жили в 20-ті, така далека і водночас така близька. Це історія, яка писалася життям людей. Вона написана життям самого автора. Але вона залишилася недописана. Бальзак мав ціле життя, щоб створити свою «Людську комедію». В Підмогильного такої розкоші не було. Й тепер від нас залежить, чи історія «Міста» буде продовжуватися в нових живих сюжетах і образах, чи глухий постріл у скроні молодих людей у листопаді 1937 назавжди перервав цю історію.