Р. Дж. Паласіо "Диво"

24.01.2017

Переглядів: 5605

http://chytay-ua.com/

Завжди намагатися бути добрішим, ніж це потрібно.

Дж. М. Баррі, «Маленька біла пташка»

Перед літературою як видом мистецтва завжди стояло багато завдань і викликів. Так триває і до сьогодні. Вона повинна не просто змальовувати дійсність, а і відкривати її, вчити дивитися на світ зі всіх можливих ракурсів, відчувати його та пропускати через себе.  

Далеко не всі у цьому світі ідеальні, далеко не всі красиві, талановиті чи популярні. Є люди, яким живеться в сотні разів важче, ніж іншим, є люди, для яких кожен день – це нова битва. І спроба подивитися на світ здорових, «нормальних» людей їхніми очима, відчути життя тих, інших, – це виклик, з яким не кожен може впоратися. Тоді на допомогу приходить література, якісна, продумана, прониклива і актуальна література, така, як роман Р. Дж. Паласіо «Диво».

Про авторку

Р. Дж. Паласіо – літературний псевдонім Ракель Джарамілло, під яким в лютому 2012 року побачив світ дебютний роман авторки «Диво». Сама вона зізнається, що завжди мріяла писати, однак понад 20 років працювала арт-директором та дизайнером обкладинок. Лише недавно письменниця спробувала себе на літературній ниві, і дебют виявився більш ніж вдалим. Роман отримав декілька престижних американських літературних премій та став бестселером The New York Times. Українською мовою книгу видало видавництво Vivatу 2016 році, а на квітень 2017-го запланована світова прем’єра фільму, знятого на його основі.

 

Зародження ідеї

Ідея написати історію про дитину, яка так сильно відрізняється не лише від своїх ровесників, а і від всіх в цілому, виникла у авторки, коли вона стояла в черзі за морозивом разом з трирічним сином, і хлопчик помітив дівчинку з вродженими вадами обличчя. Переймаючись, аби син не образив дівчинки та її батьків, Паласіо спробувала забрати малого подалі, однак, це лише погіршило ситуацію. Пісня Наталі Мерчант «Диво» (Wonder) остаточно переконала письменницю, що той випадок з дівчинкою може стати хорошим уроком для усіх нас, котрий змусить подивитися на світ очима особливої дитини. Отак і виник задум, згодом втілений у книзі.

Про що книга

«Диво» – це історія 10-річного Огеста Пуллмена, який від народження страждає на рідкісну форму генетичної мутації: у хлопчика практично немає обличчя. Перенесені 27 операціє трішки виправляють це, однак нормальною дитиною Огест не стане ніколи. Тобто, він ніколи не стане нормальним зовні, бо у всьому іншому – це звичайнісінька дитина, яка обожнює «Зоряні війни», комп’ютерні ігри, морозиво, читати книги та має прекрасне почуття гумору. І всередині Огест відчуває себе звичайним, але люди навколо думають зовсім не так.  Бо для всіх, окрім люблячих батьків, сестри та зовсім небагатьох друзів він страшний і потворний, той, від кого сахаються на вулиці, бояться торкнутися і відводять очі при зустрічі.

І ось Огест, який до того навчався лише вдома і мало контактував з іншими дітьми, йде до п’ятого класу у звичайнісіньку школу. На нього чекає багато випробувань, розчарувань, сумнівів, втрат і переживань, однак, там є і друзі, шкільні проекти та інші радощі, такі важливі для кожної дитини. Тож, Оггі йде у школу, а Паласіо розповідає про його перший навчальний рік і про те, що «найвеличнішим є той, чия сила веде за собою більшість сердець».

Чужа душа – темний ліс

Звісно, головний акцент роману робиться на історії Огеста, але манера оповіді дає можливість заглянути в душу не лише цьому особливому хлопчику, а й іншим персонажам, зокрема, його однокласникам, сестрі та її хлопцю. І це справді чудовий хід! Таке рішення дозволяє значно краще зрозуміти вчинки інших персонажів, їхні переживання і труднощі, про які не знає більше ніхто.

Старша сестра, яка обожнює брата, а проте хоче, щоб мама частіше переставала грати роль мами Огеста і ставала мамою Вії, підлітки, які дуже гостро відчувають свою «непотрібність» для власних батьків, дівчинка, що сумує за загиблим батьком, хороший хлопець, який, не подумавши, втнув одну погану штуку… Словом, складний і багатогранний світ дитини та підлітка у «Диві» розкривається різнобічно і детально.

Також персонажів об’єднує те, що усі вони тягнуться до сім’ї Пуллменів. Нейт та Ізабель так щедро діляться своїм теплом та любов’ю, що їх вистачає і для власних дітей, і для тих, кому цього по-справжньому бракує. «Я тебе люблю» – постійно кажуть в їхньому домі. І це не лицемірство.

Ти – диво!

Цими словами, зверненими до Оггі, завершується роман. Так, багато у чому він схожий на казку, з ідеальними персонажами, передбачуваним хеппі ендом та шаблонною історією про когось особливого, хто долає багато  труднощів і, зрештою, знаходить своє місце у світі.

Але це не історія «гидкого каченяти». Огест ніколи не стане прекрасним лебедем. Він був і завжди буде людиною із страшенно спотвореним обличчям, у світі завжди будуть ті, хто його боятиметься і сахатиметься. Але читаючи, ми розуміємо, що головне – повірити в себе, прийняти самого себе, не пристосовуватися, не загубитися. До красивої, відкритої і щирої душі тягнуться більше і частіше, ніж до красивого обличчя. Це ті цінності, які відстоює авторка – краса всередині. Тому і не стається чуда, бо воно вже є. І це чудо звати Огест Пуллмен. 

poster