Уривок з роману: Маргарита Сурженко "Квартира київських гріхів"

Публікуємо уривок із роману «Квартира київських гріхів», який надало редакції Читай.ua видавництво «Discursus».

Янголи спостерігають за нами мовчки. Що їм сказати? Вони спостерігають і сприймають нас як належне, вірять в тих, кого вони оберігають, намагаються допомогти їм знаками, натхненням, книжками, які потрапляють під руку у правильний час, музикою, цифрами, світлофорамиз червоним світлом, снами… Але інколи вони все ж таки підходять до нас. Певно, коли відчувають крихту несправедливості в наших діяннях.

— Зупинись, — попросив білявий чоловік з блакитними очима, сідаючи навпроти мене.

— Я не можу. Ти ж знаєш, що людині дається така ноша, яку вона може нести.

— Ти робиш це лише тому, що ти стаєш жінкою. Зізнайся, ти вже захотіла від нього дитину, — промовив янгол, а я здивовано поглянула на нього. Наш чоловік — це вже не таємниця? «Цікаво, хто ще знав про те, що ми полонили його в своїй квартирі, і чи скоро нам чекати через це проблем»,—промайнуло в моїй голові.

А янгол продовжував:

— Ти вже давно мала б перетворитися на людину. Не маєш права працювати і підходити до тієї, на яку перетворюєшся. Ти перестала бути об’єктивною.

— Ні. Дитини я не хочу, — почала спокійно виправдовуватись я, в тому числі і перед собою.— Я не жінка, а Хтивість, я — гріх. Я так роблю, бо вона заслужила. Подивись на її життя. Її тілу треба народити, її тілу потрібнімої гормони, йому потрібна божевільна пристрасть, почуття, закоханість. Вона вважає, що її мозок контролює всі процеси, вважає себе сильною, такою, що вміє користуватись чоловіками, розумнішою за мене. Нехай доведе це.