Степан Процюк "Варвари"

25.05.2017

Переглядів: 2325

http://chytay-ua.com/

Прочитала книгу Степана Процюка «Варвари», як здалося мені, наче за мить. Чи є багато сьогодні на книжковому ринку України книг, в яких би розкривалися такі важливі, серйозні, але нелегкі теми, як-от нищення радянською владою особистості? А чи для підлітків, зокрема, таких багато на подібну тему? 2016 року у видавництві «Теза» вийшла така книга…

Прикарпатський письменник Степан Процюк своїм твором відкриває для читача дещо таємничий, дещо навіть страшний, але справжній світ тієї доби, часів, коли людина за власну думку, позицію, мову, і просто любов до своєї країни могла запросто бути позбавлена волі і навіть життя… Радянська влада (а вона ж і названа автором варварами) не зупинялася ні перед чим… Дія відбувається в селі Зернівка. Зажерливу, ненависну владу символізують у творі кагебісти, які тлумлять морально і фізично головного вчителя Миколу Панасовича, згодом, молодого хлопця, учня талановитого вчителя Івана... Прислужницею цій владі у творі є Октябрина Едуардівна, яка вчить дітей у школі математики (хоча математик з неї ніякий, як пише автор…). Головне її завдання – це спостерігати і доповідати. Важко уявити, напевно, сучасній людині, в якій задушливій атмосфері жили тоді люди, а головно ті, хто мали силу духу, були нескореними, попри все, залишались людьми. Такими є герої твору, автор наділяє їх особливим стоїцизмом. Ніякі обіцянки про гарну роботу, квартиру і багато іншого не змінили переконань вчителя. Для нього було гидко думати, що він може каятися в чому-небудь. «Краще здохнути. Я не зможу жити з покаянним листом на СЕРЦІ…».

Також рекомендуємо: Леся Коковська-Романчук "Благословен, хто йде"

Мене вразили сторінки про Мову. Дуже символічно автор вводить у канву тексту цей образ, наголошуючи, що так як і живим людям, нашій Мові боліло, і рани її кровили від того, що з нею робили. «Чиїсь катівські руки викопували дівчині Мові все глибшу могилу… Дівчину мову знеславлюють, проголошуючи недоумкуватою і неповносправною, сировинним матеріалом для фольклору, сіл і гопака…». В романі є багато акцентів на слові «серце», причому дуже талановито вони виглядають. Читаєш – і подих затамовани й: «Вчитель є моїм другом, батьком мого серця…», «люди тікали з церкви з переляку, коли чули жіночий голос, забували там свої речі і готові були забути там свої серця!», Марта згадувала Івасеву білу сорочку і сіренький піджачок, через який світиться його серце!»

Образ церкви теж заслуговує особливої уваги. Спустошена, наче самотня пустеля, вона, попри все залишилася жити. Навіть була спроба її зруйнувати, але у «найвідповідальніший момент» тому, хто мав це роботи відняло руки…

А ще запам’ятався образ весни: квітня, травня – як головного тріумфатора. «Травень розкушував, як великий римський полководець…, наче юний князенко, ніс попереду щит, з якого проростали троянди і бузковий меч…». Дійсно, ніщо не могло не затьмарити краси природи, її величі і сили. Цьому диву природи навіть кати не могли завадити відбуватися…

Щира дяка автору за таку книгу! Давно я з таким захопленням читала... Хотілося ще... Всім раджу. Попри все, цей текст вчить красі та людяності…

Також рекомендуємо: Степан Процюк "Полянами і хмарочосами"

Ірина Садула

Вчитель української мови та літератури, книголюб

author photo
poster