Уривок з роману Олега Рибалки «Гра в життя»

05.11.2017

Переглядів: 1298

http://chytay-ua.com/

Роман-триптих «Гра в життя» Олега Рибалки, який вийшов друком у видавництві «Легенда», – цей твір про шлях, становлення й дорослішання, про загадкового молодого чарівника, але водночас і про кожного з нас,  кожного, хто прагне відчути і зрозуміти себе, осягнути власне єство як частинку Великого Цілого.

У першій книзі роману («Долина») головний герой потрапляє до замкнутого світу, щоб відімкнути його для себе й для решти людей. У другій («Іскра») він вивчає свої можливості. У третій («Розмови») – прагне роздивитися життя очима інших. Реалії свого життя читач упізнаватиме тут крізь призму фентезійно-антиутопічного світу. 

Ось як сам автор розповідає про книгу: 

Роман писався досить сумбурно, довго, хаотично. Мабуть, так і має творитися щось структурне й системне з хаосу, як, власне, і все наше життя. Починаючи, я не бачив іще цієї книжки – тільки спалахи, відтінки, елементи. Для мене це був надзвичайно цікавий досвід, бо я почувався дитиною, що має зібрати надскладний, але дуже цікавий та захоплюючий пазл!

Цілість, розділена на частини, – це в певному сенсі спроба охопити ще більший час та простір завдяки незаповненим проміжкам між ними. Так книга стає ніби більшою, об'ємнішою.

Власне, й життя я намагався відобразити в певних етапах: дитинство, дорослішання (пошук), дія. Тільки черговість частин пов'язана не з хронологією, а швидше із зануренням в атмосферу роману, з певною інтригою. Думаю, читач сам розбереться, що там до чого.

А щодо гри я впевнений: усі ми граємося, кожен по-своєму, і тим цікавіше спостерігати за грою гросмейстерів. Тому ця "Гра в життя" має бути достатньо цікавою, принаймні щоб прочитати її й отримати від того задоволення.»

***

   Ферма була в непоганому стані. Доволі доглянуті будівлі, непогана техніка, рівний і цілий паркан. 

   Перше враження було позитивне.

   Стан постукав у  парадні двері найбільшого будинку, що височів над іншими навколо й видававсь особливо доглянутим. Усередині почулися кроки, скреготнув засув. 

   На гостя дивився якийсь похмурий сутулий чоловік у сірій кофті. Він коротко сказав: 

— Господар скоро звільниться. Заходь, посидиш тут. Щось ти рано. Нові працівники в нас по середах. Що, ночувати ніде? 

   Стан мовчки кивнув, зайшов до приміщення й примостився на стілець у кутку. 

   Сірий чоловік тихо розвернувсь і вийшов до сусідньої кімнати. 

   Не гаючи часу, Стан почав розглядатися. Всередині будинок був не такий гарний, як зовні: обдерті дешеві шпалери, затертий, місцями вибитий паркет, діряві килимки. На стінах висіли картини із зображенням якогось дебелого чолов’яги. То він біжить на якомусь марафоні, то пливе на кораблі, то стоїть на горі... 

   Стан задумався. 

   Почувся шурхіт, і Сірий, намагаючись справляти серйозне й солідне враження, сказав: 

— Господар чекає на тебе! 

   Але бачилося це радше смішним, адже слугу завжди видно: людину підлеглу й  покірну, яка не може випромінювати незалежність, упевненість і солідність, хоч би як намагалася. 

   Стан мовчки підвівся й покрокував слідом за ним. 

   Вони ввійшли в  простору залу, де їх зустрів той самий чоловік із картин. Він був у  домашньому халаті, якійсь засмальцьованій майці й шортах. Хоча дивився дуже серйозно, оцінююче й водночас гордовито, що відверто дисонувало з обстановкою, будинком та його ж таки одягом. Вигляд мав такий, ніби Стан прийшов на прийом до самого короля і все довкола було піком шику й багатства. 

   Чоловік різко підійшов до Стана і, простягнувши руку, сказав: 

— Вітаю! Климентій Страхотюк. 

   Чорні очі мов намагалися просвердлити Стана наскрізь. На мить йому здалося, що він просто якийсь об’єкт дослідження — жаба на столі біолога. — Добридень! Я Стан. 

— Можеш називати мене Климом,  — раптом цілком по-дружньому сказав господар.  — Ми тут будуємо справжню ферму, глобальну, на всю Долину! У  нас великі плани! Торік ми отримали рекордні доходи, а по м’ясу вийшли взагалі на сьоме місце в країні! Тут працюють тільки найкращі! Хочеш бути частиною нашої команди? Маєш амбіції досягти по-справжньому великого успіху? 

   Стан не встиг і рота відкрити... 

— Що ти вмієш робити, що знаєш? — різко й несподівано запитав Клим. 

   Стан задумався. 

— Вмію працювати на землі, добре даю раду з сокирою, знаю підходи до коней. 

— А з собаками мав справу? — обірвав його Клим. 

— Якими собаками? — оторопів Стан. 

— Ти що, не знаєш, що таке собаки? — їдко, з кривою посмішкою запитав господар.

— Звісно, знаю... — якось гублячись, відповів Стан. — Колись був у мене пес...

 — Який пес, що він робив?! 

   Стан вирішив, що це якась перевірка, й  почав розповідати історію про свого старого собаку. Було таке враження, що Клим його не слухає: той повернувся спиною і щось говорив сірому чоловікові. Потім пройшов до дивана й сів. Уважно подивився на Стана. 

— Навіщо ти мені все це розповідаєш? Немає часу тут вислуховувати все це. Скільки можна вже про цих собак?! 

— Ти ж сам мене запитав. 

— Про що запитав? 

— Про собак.

 — Я тебе запитав, що ти вмієш робити. Які собаки?! Гаразд, працюватимеш у домі, займатимешся меблями. Видно, що ти в цьому розбираєшся. 

   Стан геть розгубився... 

— Я  ніколи не робив меблі, краще вже із собаками або кіньми... 

— Вирішено, займаєшся меблями. Питання закрите! 

   Усім своїм виглядом показуючи, що розмова закінчена і  Стана тут бути не повинно, Климентій підвівся з дивана. І раптом, широко усміхнувшись, сказав:

 — Ласкаво просимо на нашу ферму! Разом з тобою ми зробимо її ще більшою і успішнішою. Тепер ти важлива ланка нашої команди! Я бачу в тобі великий потенціал. 

   Затим знову усміхнувся й потиснув йому руку. 

   Стан відкрив рота: 

— Я теж радий... 

   Але Клим відвернувсь і грубо крикнув Сірому: 

— Оформи його! — і швидко вийшов із кімнати. 

   Стан не міг збагнути, що з ним відбувається. Гнів, злість, об- раза змінювали одне одного, обличчя палало вогнем. Йому здавалося, що його принизили. Але при цьому все нібито й гаразд... 

   Які меблі?! Він не погоджувався на все це, але треба було десь переночувати й відпочити з дороги. 

   Сірий підійшов до нього з ручкою і аркушем. 

— Ось, підпиши контракт. 

— А що там? — запитав Стан. 

— Яка тобі різниця, це стандартний для всіх!

— Що значить «яка різниця»? 

   Сірий з огидою простягнув йому аркуш. Контракт містив довгий перелік зобов’язань Стана і штрафних санкцій. По суті, підписавши його, новий працівник уже автоматично ставав винен фермеру. До того ж написано було дрібно і якось криво. 

   Стан узяв ручку, вивів «Анонім» і  накреслив закарлючку. Подумки він викинув цей контракт на смітник, оскільки в житті не підписував контрактів і не брав на себе дурних або неясних зобов’язань. 

   Сірий висмикнув папірець у нього з рук, гмикнув і пішов до дверей.

 — Ходімо, чого стоїш, — кинув він Станові. 

   Той рушив слідом.

Читайте також: Коли погасло світло

Підтримати проект

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster