Уривок з книги Ніла Ґеймана і Террі Пратчетта «Добрі передвісники»

26.04.2018

Переглядів: 2912

http://chytay-ua.com/

Коли двоє англійських письменників беруться разом написати книгу, результат може бути різним. Але якщо цими двома будуть Террі Пратчетт і Ніл Ґейман, то точно вийде щось незвичне, оригінальне і – ніде правди діти – трохи божевільне. Саме таке «щось» з’явилося на світ 1990 року і отримало назву Good Omens — або ж, в довгоочікуваному українському перекладі, «Добрі передвісники».

З сюжетом у «Передвісників» усе просто: янгол Азирафаїл і демон Кроулі тисячоліттями живуть серед людей, виконуючи свої безпосередні обов’язки, і вже встигли добряче прив’язатися і до землі, і до людей (а ще: Азирафаїл до рідкісних книжок, а Кроулі до свого вінтажного «Бентлі» і гурту Queen — щоправда, до останнього не зі своєї волі). Не дивина, що цій парочці друзів-ворогів зовсім не сподобалася спільна ідея їхніх керівників покласти світові кінець. Дитя Сатани вже народилося, але (не читайте цей абзац далі, якщо не хочете спойлерів) не все так погано, бо дітей – у кращих традиціях жанру – переплутали і погубили, на майданчику з’являються несподівані гравці, а янгольсько-демонічний тандем раптом вирішує, що для різноманіття можна дозволити собі піти проти волі Пекла і Раю. 

Головні ролі в ґеймано-пратчеттівському творінні виконують відьма, невдаха, янголи, демони, мисливці на відьом, голос Бога, вершники Апокаліпсису (у їхній команді сталася невеличка заміна, бо Чума пішла у відставку з винаходом пеніциліну), сам Апокаліпсис, диявол, дияволів син і ціла військова база вкупі з ядерною зброєю.

Отже, інгредієнти і рецепт такий: взяти фірмовий тонкий гумор Пратчетта, не менш фірмовий, але трохи цинічніший, гумор Ґеймана, додати харизматичних персонажів, помістити це божевільно-абсурдне асорті в іронічно-веселу атмосферу роману, перемішати і отримати «Добрі передвісники». І майте на увазі: це, певно, найекологічніша книга-фентезі всіх часів!

Книга вийде у травні у видавництві «КМ-Букс», а читачам нашого сайту ми пропонуємо ексклюзивну нагоду зазирнути під обкладинку (точніше, під обкладинки: будуть два альтернативні її варіанти) і насолодитися її фрагментом.

Смачного читання! І наостанок, дружня порада: влаштовувати Армагеддон без нагляду спеціаліста небезпечно — не намагайтеся повторити це в домашніх умовах.

Террі Пратчетт та Ніл Ґейман

***

Тим часом на кладовищі Гастур, високий демон, передав недопалок приземкуватому Ліґурові, талановитішому скрадачеві.

— Я бачу світло. Он їде він, бісів фігляр.

— А на чому це він їде? — поцікавився Ліґур.

— Це автомобіль. На кшталт екіпажу, але без коней, — пояснив Гастур. — Певно, за твоїх останніх відвідин їх іще не винайшли. Принаймні не давали на них їздити абикому.

— Там ще попереду завжди йшов чоловічок із червоним прапорцем, — пригадав Ліґур.

— Відтоді все стало хитромудрішим.

— А який він, цей Кроулі?

Гастур зневажливо сплюнув.

— Він тут, нагорі, засидівся надміру. Від самого Початку стирчить. Закоренів, ось що я тобі скажу. У тому його автомобілі навіть телефон є.

Ліґур замислився. Як і більшість демонів, він мав дуже обмежене розуміння технологій. Тож він уже був готовий ляпнути якусь дурницю, наприклад: «певно, купа дроту на це йде», коли «Бентлі» прикотився до воріт кладовища.

— А ще він носить темні окуляри. Навіть коли сонця нема, — глузливо вишкірився Гастур. А потім голосно промовив: — Слава Сатані!

— Слава Сатані, — відлунням пророкотав за ним Ліґур.

— Привітики, — озвався Кроулі, помахавши їм рукою. — Вибачаюсь за запізнення, але ж ви розумієте, який жах коїться на А40 біля Денема, а потім я намагався зрізати в бік Чорлівуда, а потім...

— Тепер як ми нарешті всі тут, — значуще перебив його Гастур, — настав час дати лік нашим Діянням.

— Так, до справи... — винувато промурмотів Кроулі з виглядом парафіянина, що прийшов на месу вперше за довгий час і забув, у яких місцях підспівувати.

Гастур прочистив горло.

— Я спокусив священика. Він прогулювався вулицею й помітив гарненьких дівчат у сонячному промінні; тоді я породив у його душі Сумнів. Він міг би стати святим, та вже за десять років стане нашим.

— Непогано, — послужливо підтвердив Кроулі.

— А я зіштовхнув зі шляху політика, — проголосив Ліґур. — Підбив його на думку, що невеличкий хабар нікому не зашкодить. Уже через рік він стане нашим.

Тоді вони обидва вичікувально зиркнули на Кроулі, який зустрів їх погляди яскравою посмішкою.

— О, вам сподобається, — запевнив він.

Його змовницька посмішка засяяла ще яскравіше.

— Під час обідньої перерви я на сорок п’ять хвилин заблокував усі до одної лінії мобільного зв’язку в Центральному Лондоні.

Запанувала тиша, яку порушував лише далекий шум магістралі.

— І, — почав Гастур, — далі що?

— Ну, знаєте... Це було нелегко, — образився Кроулі.

— Оце й усе? — здивувався Ліґур.

— Послухайте...

— То що саме ти зробив, щоб здобути душі для нашого хазяїна? — напосідав Гастур.

На 2019 рік «Бі-Бі-Сі» готує екранізацію «Добрих передвісників» у форматі мінісеріалу з Девідом Теннантом (Кроулі) та Майклом Шином (Азирафаїл) в головних ролях.

Кроулі зібрався з думками.

Що він міг їм сказати? Що двадцять тисяч людей не на жарт розлютилися? Що можна було буквально почути, як зі злості лопаються капіляри в очах мешканців усього міста? Що потім ті люди поверталися у свої офіси і зганяли лють на секретарках, чи дорогою на регулювальниках руху, чи ще на комусь? А ті, в свою чергу, зривалися вже на інших? І всі ці капості одне одному люди чинили мільйоном різних, хоч яких дрібних способів, що їх (а ось тут найцікавіше) кожен та кожна вигадали самотужки! Протягом усього дня. Усі пов’язані наслідки неможливо було навіть порахувати. Тисячі й тисячі душ заплямував легенький наліт пітьми, і для цього не потрібно було й пальцем ворухнути.

Але таким демонам, як Гастур та Ліґур, пояснити це було б неможливо. У всього цього зброду мізки лишилися в чотирнадцятому сторіччі. Витрачати роки, полюючи на одну душу! Хоча, звісно, це вимагає певної майстерності, та в наші часи треба вчитися думати по-новому. Не глибше, а ширше. На Землі п’ять мільярдів людей, і вже не вдасться потрошку відщипувати по одній душі; треба ставати амбітнішими. Але такі, як Ліґур та Гастур, ніколи цього не зрозуміють. Вони нізащо не додумалися б до телебачення валлійською мовою. Або до податку на додану вартість. Або до Манчестера.

Манчестером Кроулі справді пишався.

— Вищі Сили не висловлювали незадоволення, — зрештою відрізав він. — Часи змінюються. Отже, що тут у вас?

Гастур видобув дещо з-за могильної плити й відповів:

— А ось що!

Кроулі вирячився на кошик.

— Ой... — тільки й спромігся вимовити він. — Ні...

— Так, — вишкірився Гастур.

— Уже?

— Так.

— А, тобто... тепер я маю?..

— Так, — Гастур відверто насолоджувався ситуацією.

— Але ж чому я? — у голосі Кроулі чулися нотки розпачу. — Ти ж мене знаєш, Гастуре. Це все — не моє...

— Твоє, твоє, — запевнив Гастур. — Це все твоє. Головна твоя роль. Давай. Часи змінюються.

— Ага, — вишкірився Ліґур. — Почнімо з того, що вони добігають кінця.

— Але чому саме я?

— Вочевидь, ти у великому фаворі, — уїдливо продовжив Гастур. — Наш Ліґур, я певен, віддав би праву руку за таку нагоду.

— Аякже, — підтвердив Ліґур. Чиюсь праву руку точно підшукав би, думав він. Правих рук навколо повно, нащо псувати хорошу?

Із неохайних нутрощів дощовика Гастур видобув планшет.

— Підписуй. Ось. Тут, — наказав він, залишаючи між словами довжелезні паузи.

З відсутнім виразом на обличчі Кроулі почав незграбно копирсатися у внутрішній кишені пальта, а тоді витягнув звідти елегантну матово-чорну ручку. Вона мала такий вигляд, ніби могла летіти швидше за світло.

— Незлецька ручка, — зауважив Ліґур.

— Вона й під водою може писати, — промурмотів Кроулі.

— Чого тільки не придумають, — вражено вимовив Ліґур.

— Як би там не було, а з новими придумками їм варто поспішити, — сказав Гастур. — Ні. Не «А. Дж. Кроулі». Твоє справжнє ім’я.

Кроулі похмуро кивнув і вивів на папері зміїстий символ. Той засвітився багряним, лише на мить, а тоді одразу згаснув.

— Ну й що мені з цим робити? — запитав він.

— Тобі повідомлять, — зиркнув на нього Гастур. — А чого це ти так знітився, Кроулі? Адже мить, заради якої ми трудилися всі ці сторіччя, нарешті настала!

— Ага, точно... — відповів Кроулі. У ньому більше не лишилося нічого від того спритного й елегантного Кроулі, що лише мить тому вискочив із машини. Зараз він мав радше зацькований вигляд.

— Гряде час нашого вічного тріумфу!

— Вічного. Аякже, — луною відізвався Кроулі.

— І ти будеш знаряддям, яке втілить нашу славну долю!

— Знаряддям. Ага, — промурмотів Кроулі, обережно піднімаючи кошик, неначе той зараз вибухне. Що, в певному сенсі, й мало з ним скоро статися. — Тоді я, мабуть, піду вже... Гаразд? Краще з цим покінчити пошвидше... Тобто не те щоб я хотів покінчити... — поспішно додав він, чудово розуміючи, що може трапитися, якщо звіт Гастура буде неприхильним. — Ви ж мене знаєте: обов’язок понад усе.

Старші демони не сказали нічого.

— Ясненько, ну тоді я побіг, — белькотів далі Кроулі. — До завтр... Тобто... До зустрічі. Так... Авжеж. Чао!

Коли «Бентлі» розігнав світлом фар темряву, Ліґур запитав: 

— А що воно таке, те «чао»?

— Це італійською. Здається, означає «їжа».

— Тю. Чудний він якийсь, — Ліґур проводжав очима задні фари автівки. — Ти йому довіряєш?

— Ні, — відповів Гастур.

— Ага, — погодився Ліґур. Химерний був би світ, подумав він, у якому демони довіряють одне одному.

 

«Добрі передвісники. Ґрунтовні й вичерпні пророцтва Агнеси Оглашенної, відьми» виходить друком у травні 2018 року у видавництві «КМ-Букс». Переклад Бурштини Терещенко та Олеся Петіка.

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster