Прогулянка садом: "Дім Терези" Ольги Деркачової

20.06.2018

Переглядів: 1295

http://chytay-ua.com/

Ця книга загорнула мене у теплий плед, напоїла кавою і обійняла. Одразу. І стало так затишно-затишно. Герої тобі такі рідні, близькі. Поет, художник, фотограф і дві жінки. Направду славне товариство. У кожного з них – непростий життєвий шлях, складні долі, котрі дивовижним чином переплелись, а в душах – надія на щастя. Ти проживаєш разом із ними їхній шлях. Розумієш їх, співчуваєш їм, тішишся разом із ними, любиш їх. Вони справжні, живі. Неідеальні, тому їм віриш.

Текстове полотно настільки витончене, що читання було суцільною насолодою. Просякнуте життєвою філософією, виразними óбразами і метафорами. А ще символами і снами. Зі снами у мене особливі "стосунки", тому їх читала з особливою цікавістю. За сон у бабусиному яблуневому саду авторці – special respect. Вражаюче. Надзвичайно. Я мовби чула скрип дитячої гойдалки, каркання вóрона, шурхотіння розсипаних із кошика яблук... Напрочуд справжньо і кінематографічно. Читаючи, ніби переглянула короткометражку. Трішки хочеться його зацитувати:

"...Сіла на гойдалку, притулилась щокою до вологої мотузки. Яблуко на колінах. Таке прозоре й крихке, як осіннє тепло. Медове, мабуть. Вкусила... Розсипалося на попіл. Вітер підхопив його, навіть сліду не залишилося. Штовхнув гойдалку й помчав зривати листя..."

Ну дивовижно ж! До речі, символ яблука і образ яблуневого саду шматочками пазлів розкинуті впродовж усього роману. Читаючи, мовби ходиш садом, відкушуєш разом із героями хрусткий і солодкий (заборонений?) плід, відчуваєш запах і як розтікається сік...

Приємно вражена поезіями у романі. Чуттєвими, ніжними, пронизливими. Направду справжніми. Дуже гармонійно і вишукано зливаються вони з прозовим текстом і образом поета, котрий, зізнаюсь, найбільше припав мені до душі. Тож відкриватиму із задоволенням поетичну творчість Богдана Томенчука, вірші якого використані в романі. Вона мені дуже ніжно лягає на душу. Ось, приміром:

"Вклонялись тіні пізнім ліхтарям,

Текли часи, немов розлиті вина.

Вона ж, немов молитва з вівтаря,

Була пречиста і невинна.

Хоч завше їй здавалось, що ось-ось

Підійде він, диявол нелукавий,

Такий собі до вчора просто Хтось,

Володар прав на дві ранкові кави"

Іще кілька прозових цитат наостанок:

"І тут я закричала... Але чи чув хто-небудь мій крик поміж гуркотом і шумом, із яким валилися останні стіни придуманого мною світу?"

"Довгі гудки...

Шкода, що не відповіла.

Чи мовчання – це теж відповідь?.."

"Вона не відчувала часу. Усе говорила й говорила. Він роздратовано позирав на годинник. Якби ж тоді знаття, що це буде востаннє..."

"Згадує своє темне вікно. Чи хоче, аби воно світилось для нього? Не зовсім. Він хоче, аби світло у його вікні горіло для когось важливого і щоб ця людина йшла, і бачила це світло, і усміхалась у темряві..."

"Йому здавалося, що вона як ніхто зрозуміла б його мовчання. Звісно, якби знала, про що він мовчить".

"То, певно, ніч усе винна. Бо вночі приходять тіні твого минулого й ти хочеш про них розповісти бодай комусь, аби зникли вони від цих розповідей, відступили, немов і не було їх ніколи".

...Ще можна направду багато цитувати, але ліпше читати)) Між іншим... тепер не змогла пригадати, коли востаннє за день прочитувала книгу. Цю – за день. А це таки про щось "говорить"...

Зацікавила книжка?  Ще один відгук на роман "Дім Терези"

P. S. Заувага видавцю. Поезії гарно виглядають на сторінках книги, але настільки дрібно і нерозбірливо, що треба мати стовідсотковий зір, щоб прочитати їх. Не буду вдаватись у подробиці, як я їх читала, але повірте, це було непросто.

Алла Рогашко

українська журналістка, письменниця

author photo
poster