Андрій Войніцький "Новини"

Андрій Войніцький «Новини» – Х : «Ранок: Фабула», 2018 . – 448 с.

Нічні таємниці великого міста: торгівлю наркотиками у клубах, вседозволеність «золотої молоді», автомобільні перегони без правил на вулицях, вседозволеність мажорів розкриває письменник, журналіст Андрій Войніцький у своєму дебютному романі «Новини». За жанром це – трилер з елементами психологічної прози. Скажу чесно, спочатку книжка мені не дуже сподобалася через теми, які, за загальноприйнятими нормами поведінки у суспільстві є неприйнятними, а ще мій внутрішній протест викликало розуміння того, як на жаль, люди не цінують здоров`я, яке вони мають, як дар від Всевишнього і самі його руйнують, тому що їм нудно від аж надто розкішного життя… Дивно, як люди самі собі шукають пригод, замість того, щоб допомогти тим, хто цього потребує, якщо багаті не знаходять сенсу у своєму житті.

Переконаний, що якби головна героїня в романі донька депутата Наталія Штос, судову справу про вбивство якої розслідує  журналіст Данило Кисленко, опинилася у інвалідному візку, то вона б по-іншому ставилася до життя, цінувала б кожний новий прожитий день і прагнула б змінити своє життя на краще, а не «підсідала б на наркотики» у товаристві сумнівних друзів, котрим потрібні лише гроші дівчини, а не вона сама як особистість. Події роману відбуваються у Харкові. Перед читачем постає «темний» бік життя міста, про який не розкажуть у жодних екскурсійних путівниках, певне саме в цьому і є неординарність роману, адже письменник наважився сказати те, про що мовчали інші.

В тексті книги трапляється нецензурна лексика і можна прочитати про спосіб вживання наркотичних речовин.

Письменник привертає увагу до низки проблем, які є актуальними для правоохоронної системи України сьогодення. А саме: бажання прокуратури якомога швидше знайти винуватця злочину, щоб закрити резонансну справу, яка набула розголосу  в мас-медіа; байдужість прокурора до долі обвинуваченого  Руслана Захарченка, який уже тривалий час перебуває у СІЗО в очікуванні суду та вироку у справі.

Виразним елементом психологізму в романі є епізод зачитування щоденника вбитої Наталі Штос під час судового процесу: «Спокій зник назавжди, змінившись сумішшю паніки, страху, депресії і відчаю… Потім настала доба, до краю сповнена болю, коли вона, лежачи на боці в кутку акваріума, здригаючись, жадібно ковтала залишки вологи…. Тепер лише довгасті, розмиті  тіні до всього байдужих Господарів відбивалися у її налитих кров`ю, осклілих очах …».

Як бачимо, навіть із тексту наведеного уривку, Андрій Войніцький спонукає читача до думки про те, що причиною смерті Наталії Штос стала байдужість до неї з боку рідних та друзів, адже за показними веселощами та вечірками, які дівчина влаштовувала для тих, кого вважала своїми друзями, вона приховувала самотність та глибоку внутрішню порожнечу.

Ось як письменник висловлює вустами одного з персонажів думку про те, чому варто цінувати кожен день життя і  вміння бути вдячним за це Богові: «Чому ж ми так часто просимо Господа про щось дрібне і так рідко дякуємо за те багатство, що Він нам дав? Чому ми не кажемо: «Спасибі Тобі, любий Господь, за те, що дав мені дві руки, дві ноги і мільйони подихів!».

На мою думку, особливо правильним та актуальним є твердження про те, що поняття «щастя» є відносним і кожен з нас вкладає у його зміст щось своє, таке глибоко сокровенне і бажане. Для когось щастя – це сім`я і діти, для когось – подорожі, для когось – мати багато грошей, а може – слави і визнання.

«Можливо щастя – це як вода, воно таке природне, що навіть непомітне, і всі ми борсаємося в ньому, наче риби, і розуміємо, що воно в нас було, те щастя,тільки тоді, коли його вже нема... Тож щастя – це те, що завжди в минулому часі…».

Завершуючи, хочу наголосити, що у тексті читацького відгуку висловлюю винятково своє особисте сприйняття прочитаного і моя думка та враження є суб`єктивними. Кожен, хто читатиме цю книгу,  може зробити свої власні висновки. 

Тож читайте! Думайте! Радійте кожному новому дню, адже це шанс на зміни і лише від Вас залежить, чи використати цей шанс або ж, навпаки, змарнувати цю мить, яка не повториться вже завтра.