Тамара Горіха Зерня «Доця»

01.02.2020

Переглядів: 16344

http://chytay-ua.com/

Нема дурних відволікати жінку, коли жінка убиває.

Горіха Зерня «Доця»

 

Війна  — це закритий чоловічий клуб, 

тільки жінкам чомусь рикошетом прилітає. 

Горіха Зерня «Доця»

Знаєте це відчуття, коли під час читання щось холоне в районі сонячного сплетіння, а потім підступає до горла і там застрягає клубком? Коли від читання дибки стає волосся на спині, а мурахи відправляються тілом в холодний, безрадісний танок? 

Авжеж, знаєте.

Ляснули книгою і прогнали настирливого дементора. Це все фікція, вигадка, бурхлива гра майстерного письменника. Видихнули. Повернулися до читання. Або до життя. 

Але це не спрацює. 

Не з цією книгою. 

Будь ласка, не читайте її, якщо ви живете ілюзіями про «просто перестати стріляти». Якщо ви «втомилися від війни». Або якщо ви з тих щасливчиків, хто досі не усвідомлює, що в країні котрий рік точиться війна. З агресором, совком, пропагандою, менталітетом. 

Будь ласка, прочитайте її, якщо ви розвішуєте ярлики (бодай тільки у своїй голові, байдуже) на автомобілі з номерними знаками, що розпочинаються абревіатурами ВВ чи АН. Якщо ви не маєте жодних ілюзій стосовно ментальної інтеграції з мешканцями окупованих територій, коли ті повернуться додому, в Україну. А панацеєю вважаєте мало не Берлінську стіну по лінії розмежування. 

У стіні, звісно, сенс є, але по лінії державного кордону.

Як і є сенс в книзі, що безповоротно змінила життя авторки. І, ймовірно, змінить світосприйняття, переломить через коліно упередження та зруйнує стереотипи читача. 

Адже боротьба на Донбасі триває не тільки за цілісність державного кордону, непорушність суверенітету чи недоторканність землі. Боротьба триває й за українців, які там залишились і ведуть мало не партизанську війну.

Отже, ця книга про людей, любов та уламки, які ще вчора були життям головної героїні. Тепер їй доводиться складати їх заново, проторувати собі новий шлях, який всуціль складається з вибору: поїхати або залишитися? опустити руки чи діяти? вижити чи боротися? замружитися або дивитися на світ широко розплющеними очима, закарбовуючи кожну мерзенну деталь?

Наталя, Оля, Таня, Катя... Головна героїня носить одне з цих імен чи одразу всі. Або жодного. Просто Доця на псевдо «Ельф». Діалоги між героями книги колись звучали в реальному житті. А їхніми прототипами стали реальні люди, які стояли на краю пекла і плювали вниз, переконані, що їм назад не прилетить. Їли землю і годували нею. 

А тепер вони ожили на сторінках книги, яка почасти нагадує фотоальбом, де кожна світлина є частиною пазлу великої картини, що змальовує події на Донбасі навесні-влітку чотирнадцятого року: Євромайдан, захоплення адміністративних будівель, обезлюднення вулиць і поява на них ополченців, зґвалтовані підлітки у підвалах будівель правоохоронних органів, розвішені на деревах кінцівки пасажирів збитого боїнга 777 рейсу МН 17. «Русская весна» у всій своїй красі. 

«Доцю» називають головною книгою про Донбас під час війни. Книгою, яка дасть відповідь на питання, чи жіноче у війни обличчя. 

Для довідки: Горіха Зерня — псевдонім Тамари Дуди — успішної перекладачки, відомої своєю волонтерською діяльністю. Її дебютний роман «Доця» вийшов у видавництві «Білка» торік влітку, одразу став бестселером, отримав схвальні відгуки критиків. Наприкінці 2019-го роман відзначений як книга року ВВС. 

poster