Генріх Бьолль «Більярд о пів на десяту»

27.07.2020

Переглядів: 1262

http://chytay-ua.com/

Тих, хто помер, не лякає смерть.
Сергій Жадан “Середні віки”

Наодинці з собою страшно. Страшно сидіти навпроти дзеркала і знати, що в ньому відбиваєшся ти. Такий, який є, а не яким хочеться бути.

Наодинці з собою незатишно. Тут доводиться говорити правду.

Наодинці з собою не вийде брехати, бо брехня – це гра для двох. Можна грати з собою в шахи, можна грати в більярд. Але не вийде зіграти в брехню, говорити доведеться правду…

***
У кінематографі, коли хочуть показати масштаб трагедії, глибину відчаю чи безодню жаху, часто використовують прийом, при якому глядачу показується не цілісна картина, а окремий фрагмент, маленька деталь, дещо, з одного боку типове і звичне, а з іншого – неможливо-жахливе, те, чого в світі просто не повинно було б бути. Дитяча іграшка, що лежить в калюжі посеред спорожнілого єврейського гетто, красива музика, що лине з дивом вцілілого після бомбардування програвача, чайник, який закипає на плиті, але вже нІкому заварити чай…

Такі речі наганяють страх, тривогу і відчай, оскільки є фрагментарними і недоказаними, а отже, кожен сам домальовує цілісну картину, відштовхуючись від власного світовідчуття, досвіду і знань. Цей прийом – гра радше не в «подивися», а в «відчуй і уяви». Звісно, найкраще воно працює з візуальним мистецтвом, як то кіно чи театр, але і в літературі доволі часто використовується.

Так часто роблять японські та й взагалі «східні» автори, так показував «втрачене покоління» Ремарк, так робив Генріх Бьолль, котрого значно більше цікавили руїни душ, аніж руїни міст. Йому достатньо було однієї душі, одного зруйнованого життя, як то в романі «Очима клоуна» чи в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», аби показати, в яких кривавих руїнах опинився світ.

Тема відчуження, самотності, відстороненості і невідворотної втрати наскрізно проходить крізь всю творчість Бьолля. Його герої втрачають близьких і друзів, мрії в майбутнє, дім, впевненість і надію, продовжують жити, хоч і, залишаючись наодинці з собою, розуміють: душі їхні вже розбиті.

Найкраще з усіх бьоллівських героїв це усвідомлюють, мабуть, Генріх Фемель та його син Роберт, персонажі роману «Більярд о пів на десяту». Він розповідає про один день з життя заможної родини архітекторів, 6 вересня 1958 року, коли Генріх святкує власне вісімдесятиріччя.

Цей день стане знаковим для представників одразу трьох поколінь сімейства Фемелів: діда, сина та онука, через яких протягується сама історія Німеччини: Перша світова війна, період республіки, правління нацизму і Друга світова та післявоєнні роки.

А ще 6 вересня 1958 року всі персонажі нарешті приймуть рішення, до яких йшли роками, а то й десятиліттями. Що їм для цього знадобилося? Побути наодинці з собою, чесно проговорити кожну рану і кожну втрату, пояснити і спробувати зрозуміти, як сталося так, що вчорашні друзі і кохані сьогодні присягнули буйволу (підтримали фашистську ідеологію) і з тваринним захватом кинулися знищувати і вбивати «агнців».

В сімействі Фемелів були і буйволи, і агнці, їм було про що гомоніти з собою, дивлячись, як світ ламається, змінюється і перевтілюється. Світ, але не люди. Насправді чесні відповіді на власні запитання потребують неабиякої хоробрості. Це дуже важко – згадувати миті власних невдач і прорахунків, моменти, коли був не до кінця чесним чи недостатньо хоробрим. Ще важче не заплющити очі і не відвернутися, коли крізь прожиті роки пам'ять жбурляє в обличчя гострі уламки спогадів, а сьогодення каже, до чого призвів кожен викарбуваний чи не ступлений крок. 

Генріх Фемель не відвертається. Син незаможних батьків з провінції, він приїздить до міста, наперед знаючи: тут побудує кар’єру, одружиться з багатою красунею, пустить коріння і стане справжнім патріархом свого роду, де буде семеро дітей і в сім разів більше онуків. Генріх не вгадав з дітьми та онуками. Наступив час буйволів, його адепти переманили до себе милого Отто, любого хлопчика пана Фемеля, хвороби забрали іншого сина й доньку, божевілля часу замкнуло в кам’яній божевільні красуню-дружину. Однак, Генріха Фемеля знали і любили, бо він побудував абатство Святого Антонія.

Роберт Фемель теж не відвертається. Син відомого, популярного і успішного архітектора, він змалку, здається, ледь не з народження знав: погляди буйволів – не його погляди, ідеї буйволів – не його ідеї. Він підставив спину, захищаючи агнців, бо точно знав, заради кого і чого ладен померти.

Пройшов час, війна завершилася, вигнанці повернулися додому, колаборанти і буйволи знову пристосувалися до обставин і нового курсу. Роберт Фемель відкрив контору, що займається статистичними розрахунками, щодня, о пів на десяту, він йде в готель «Принц Генріх». Там грає в більярд. Біла куля котиться по зеленому, чорна куля котиться по зеленому… А ще Роберт Фемель підірвав абатство, що його з таким трепетом будував батько.

Підірвав, бо ненавидів буйволів, які зруйнували його світ і душу, бо ненавидів все, у що вони вірили, бо невідомий хлопчина помер через записку, яку Роберт таємно передав батькам, бо не врятував Едіт. Підірвав, бо ніхто не міг його зупинити, бо прагнув помсти, хотів похоронити минуле під камінням зведеного Генріхом абатства, хотів покарати і стерти з лиця землі все, до чого торкалися вони, ті божевільні люди з тваринною одержимістю.

Роберт грає в більярд, котяться кулі, а він розповідає свою історію хлопчині-сироті, в якому бачить дружину, бачить дитину, яку потрібно захистити, агнця, якого нізащо не віддасть буйволам. Роберт Фемель вміє не тільки підривати. Він вміє розмовляти з собою. Не пояснювати, не виправдовуватися і не вигороджуватися, а розмовляти.

Роберт Фемель бачив занадто багато, втратив занадто багатьох і в надто багатьох розчарувався. Він давно не боїться за власне майбутнє і, схоже, спокійний за майбутнє своїх дітей. А проте, пів життя тому Роберт розівчився вдивлятися в нього. З дня в день він повертається в минуле, знов і знов його переживає, наче спеціально роз’ятрює свіжу рану, наче навмисно не дає їй загоїтися, наче боїться, що якщо загоїться, він забуде їхні обличчя, їхні голоси…

Але у Роберта є безцінний дар – йому не страшно говорити. І розкладаючи на коліщатка власне життя, архітектор-підривник знаходить вихід. Він більше не буде агнцем. Він захищатиме агнця.

Роберт простягне знедоленому хлопчині-сироті папери, прямо тут, в більярдній готелю «Принц Генріх». Біла куля котиться по зеленому, чорна куля котиться по зеленому… Роберт Фемель не боїться. Нічого не боїться. Навіть бути наодинці з собою.

poster