Улюблені книги: Мар’яна Гевак

15.11.2020

Переглядів: 1438

http://chytay-ua.com/

Мене звати Мар’яна, вже багато років живу у Франції. Як би банально не звучало, але з дитинства люблю читати й ця любов до книг та до літератури привела мене до того, чим займаюся останніх п’ять років. Ми з подругою Оленою Коде організували «Літературні прогулянки у Парижі», на яких українською мовою розповідаємо про знаних письменників, їхніх героїв, книги, особисті, навіть інтимні, історії (письменників, звісно, на свої) водимо екскурсії місцями, пов’язаними з нашими героями. Маємо навіть окремий цикл про українців у Парижі. Робота приносить величезне задоволення, бо дозволяє знайомитися ще й з великою кількістю цікавих людей. Останнім часом, до пандемії, звісно, попит на україномовні екскурсії значно збільшився і це не може нас не тішити. Маємо біля 40 індивідуальних авторських літературних маршрутів- прочитати про них можна на нашій Facebook сторінці.

Париж-його вулички-екскурсії

Трохи більше, ніж два роки тому ми з сім’єю переїхали з Парижа на північний захід Франції, до океану, у фантастичний регіон Бретань. І це я не перебільшую. У Бретані оживають легенди про Артура, друїдів, зловіщий образ смерті Анку, фей та іншу міфологічну живність. Новий період у житті надихнув мене ще на одну ідею. Тож, зараз я готую ще й авторські поїздки по Бретані. Бо вона й правді неймовірна. Чудові пейзажі(часом вам може здаватися, що ви потрапили до Ісландії), багата історія, колоритна кам’яна архітектура в особливому бретонському стилі, смачна кухня, широкі піщані пляжі та дуже привітні люди. Лише подорожуючи провінціями, можна відкрити для себе Францію, як країну дуже різноманітну і зовсім відмінну від того, що ми бачимо у Парижі.

Книга: паперова чи електронна?

Паперова. Я люблю гортати сторінки, розглядати обкладинки. Ніколи не малюю і не підкреслюю у книгах, використовую різні стікери . Люблю старі потерті книги, це означає, що для когось вони були цінними, важливими. Звичайно, що електронні книжки я також читаю. Тим більше я живу за кордоном, хочеться підтримати і українського книговидавця, а паперові книжки їдуть довго і, чесно кажучи, доставка дуже дорога. А так, на сайті картою оплатила і в ту ж секунду можна приступати до читання.

Книга, з якою асоціюєте себе:

Прямої асоціації нема, але дуже «моя» книга «Тріумфальна Арка» Ремарка. Я її прочитала дуже рано і з того часу вона й закоренилася в моїй душі. Щось схоже на перше кохання. Вона пробудила у мене перші мрії про Париж, цікавість до мистецтва, історії й багато іншого. Ніколи її не сприймала, як депресивну і сумну, а лише щемку і надзвичайно реальну.
Книги, які не будете читати: не люблю підліткової літератури і фентезі. Категорично ж від нічого не відмовляюся.

Особистість, котра надихає:

Мене надихають люди, які просто стають і роблять добре свою роботу. Як от Ярослава Гресь, наприклад.

Музика, що створює настрій:

Я рідко слухаю музику, віддаю перевагу працювати у тиші. Ближче до Різдва за традицією вмикаємо різдвяне радіо. Найчастіше при дальніх поїздках маємо улюблений плейлист від світової класики різних років до, нікому крім нас з чоловіком не зрозумілої, творчості Території А.

Топ 5 книг, які у вас асоціюються з Францією:

1.«Рік у Провансі» Пітера Мейла, дуже настроєва і мила, здається, навіть є українською.
2. Перепрошую, що згадую вдруге, але «Тріумфальна арка» Ремарка.
3. «Париж» Резерфорда. Завдяки їй можна пережити багато цікавих епізодів пов’язаних з французькою столицею.
4. «Свято, яке завжди з тобою» Гемінґвея. Передбачувано, але, вважаю, ця книга у свій час стала крутою промоцією Парижа у світі, тому хоч раз її прочитати треба.
5. Памела Дракерман «Чому французькі діти не плюються їжею».

Остання прочитана книга, що вразила:

Вразила мене цього року лише одна з прочитаних книжок це «Амадока» Софії Андрухович. Потужна, складна і дуже відверта.

Міста, які ви відвідали і радите усіх побачити їх:

Я щиро вважаю, що у будь-якому місті можна знайти щось цікаве, якщо вміти і мати бажання дивитися. Інколи трапляються люди, які наповнені негативом і крім нього не здатні нічого розгледіти. Коли ж людина відкрита до світу, до нового – подорожувати завжди буде в радість. Наприклад, у Франції величезна кількість красивих маленьких містечок і навіть сіл. Я переконана, що їх вартує бачити. Заради естетичної насолоди і спокою, який вони випромінюють. Якщо зберетеся у Францію знайдіть список «Les plus beaux villages de France» і оберіть навіть навмання. Вони всі прекрасні, автентичні і дружні до туристів.

Бретань-Франція-Океан
Locronan, Rochefort-en terre в Бретані, Gerberoy чи Provins відносно недалеко від Парижу, але вже як інший світ, або ж Flavigny-sur-Ozerain у Бургундії, тут знімали фільм «Шоколад» за книгою Джоан Харріс із Жюльєт Бінош та Джоні Депом у головних ролях.

Топ 5 місць в Парижі, куди ви порадите піти:

Обрати якийсь майданчик на висоті, щоб споглядати місто зверху, зачіпатися поглядом за його дахи та шпилі. Наприклад, відкрита тераса в інституті арабського світу Institut du monde arabe дарує найкращий вид згори на Нотр-Дам і міст Турнель, на якому встановлена статуя св. Женев'єви, покровительки Парижа.А ще саме тут, за велінням фантазії Дюма-батька, судилося плювати у воду бідному Планше, поки його найняли у слуги бравому д’Артаньяну.

Люксембурзький сад – серце Парижа. При будь-якій погоді парижани та жителі столиці приходять сюди побігати, пообідати на траві, приймати сонячні ванни на знаменитих зелених кріслах, почитати книжку чи газету, запустити у фонтані кораблика. Прихопіть пляшку вина, багет і сир(ви ж у Франції все-таки) чи улюблений роман і дозвольте собі зловити паризький настрій.

Сена-Париж-Читати книги

Національна бібліотека Франції крило Richelieu-Louvois, тут знаходяться виняткові колекції : рукописи (від найдавніших письмових слідів людства до рукописів сучасних письменників), гравюри і фотографії, колекції музики і виконавського мистецтва, карти і плани і, нарешті, музей монет, медалей і антикваріату. Звісно, вільно гуляти там не дозволяють, але щосуботи проводяться екскурсії з гідом і потрапити у святая-святих таки можна.

Малий палац. Туристи не завжди сюди дістаються, а все ж таки, тут затишний внутрішній сад, особливо чарівний навесні, коли квітнуть сакури і безкоштовний вхід на постійну експозицію, багату не лише колекцією грецького, римського і єгипетського мистецтва, предметами епохи Середньовіччя та Ренесансу, колекції гобеленів XVIII століття, а також картини французьких митців XIX століття, включаючи роботи Делакруа та Сезана і Моне.

Монмартр. Тут місця з фільму «Амелі», музей Монматру, виноградник, галерея зі скульптурами та гравюрами Далі. І обов’язково піднятися під купол білосніжної церкви Святого серця на вершині пагорба.

Життєве кредо:

Життя прекрасне.

Кого б хотілося запросити на каву і куди саме?

Так склалося, що я з двома своїми сестрами живемо всі у різних країнах і дуже рідко бачимося. Тому, хочеться якнайчастіше мати змогу кавувати з ними.

Якби писав/ла книгу, про що (кого) вона б була?

У мене є кілька проектів книг. Деякі пов’язані з роботою. З підліткового віку мріяла написати родинну сагу, але поки не відчуваю у собі сили для такої роботи.

Опишіть, як виглядає ваша бібліотека? Які там книги є? Які ви найбільше любите? Як упорядкована ваша бібліотека? Де купляєте книги для бібліотеки? 

Бібліотека-Гевак-що почитати

Моя бібліотека поки не така велика, як би хотілося. Купую українською та французькою мовами. Саме в бібліотеці переважає українська, бо за французькими книгами часто ходжу до бібліотеки, а під моїм будинком є затишна книгарня, куди можна прийти, як у бібліотеку і читати на місці, скільки є часу. Я люблю класику, історичні драми, сімейні саги, біографічні твори, тож в основному у паперовому вигляді купую їх. Решту або бібліотека, або електронні. Коли ж після прочитання розумію, що захочу повертатися до книги, купую до бібліотеки. Книги періодично перекладаю. То за кольором, то за розміром, а буває за видавництвом. Не можу сказати, що це має для мене якесь значення, це швидше спосіб медитації, можливість розвантажити голову. Маю рукописний каталог своїх книжок, ніяк не зберуся внести їх у таблицю на комп’ютері. Купую багато дитячої літератури. Але помітила, що мої улюблені у дитинстві книжки моїм дітям не настільки цікаві.

Одна з улюблених моїх книг, яку я б радила усім «Une éducation» Tara Westover. Про важливість освіти у нашому житті.

Книга на реальних подіях розповідає про американську сім’ю мормонів, де діти не ходять в школу, ніхто не користується медичними досягненнями XXI ст., лікують все — від простуди, до важких опіків і раку — екстрактом подорожника та інших трав. Бо антибіотики отруюють організм, а від пеніциліну жінки не можуть вагітніти.

Місце жінки в цьому світі, звісно ж, на кухні, покликання — у служінні і продовженні роду.
Чоловікам, навіть якщо й не можна якихось речей, то в їх перелік точно не входять не ображати жінок. Якщо чоловік вважає, що у жінку, хай то дружина чи сестра, вселився диявол і вона поводить себе негідно (наприклад, закачує рукави, коли спекотно, або фарбує губи блиском, або дочиста вимивається у душі!), то він може її порізати, побити, душити, тягати за волосся, топити, вибити зуби... На очах батьків та родичів, всі вважатимуть, що лише так і треба.
Бо це для її спасіння. І у більшості випадків, жінка буде вдячна за "спасіння", або ж буде певна, що з нею щось не так і винна таки вона...

Так виховуються жертви, неповноцінні люди та громадяни. Головна героїня описує свій досвід втечі з того замкнутого кола. Авторка розповідає все чесно і старається не звинувачувати. Основний месидж книги — освіта єдине, що може врятувати від подібного жахіття. Якщо ти освічений ти озброєний. Ти розумієш як діяти і куди рухатися. "Цей процес набуття власного «я» можна називати по-різному. Трансформація. Метаморфоза. Фальш. Зрада. Я називаю його освітою."

«Батько» Мілєнко Єрґович.

Книга про прийняття себе через спробу примиритися з батьком, з історією родини, країни.
У той час, як сучасним світом все більше шириться ідея, що кожна людина повноцінна і незалежна сама по собі, що зв'язки можна не підтримувати, родичів викреслити з життя, токсичних близько не підпускати, мені все частіше трапляються книги, які переконують, що для особистості важить усе.
Нас формують і щасливі, і важкі моменти. Часто, другі — сильніше.
Буває, люди носять у серці стільки претензій і болю до своїх рідних, стільки невиправданих очікувань і жорстоких звинувачень...

Але правда в тому, що тоді і ми були б іншими. Від зовнішнього вигляду, до вибору професії і світогляду. Бо наші предки своїми вчинками та виборами будували наше майбутнє і нас.
Автор дуже багато роздумує, ким би він став, якби його бабця не була усташкою, тато атеїстом і слабохарактерною людиною, а країна настільки мультикультурною і різношерстою...
Цей роман нагода не лише заглибитися у пізнання себе, а й дізнатися трохи історії про Балкани. Їхній менталітет, на диво, схожий до нашого, українського. Нескінченна кількість забобонів, ієрархій, любов до подяк, які навіть можна структурувати так, що вказуватимуть спостережливій особі на соціальний стан подавальника.

Такі книжки не приносять багато радості чи задоволення від читання, але допомагають розібратися у собі. Зрозуміти цінність і важливість усього, що відбувається навколо. Вони ще й дуже болючі.
Дуже влучна обкладинка, як на мене. Батько — це завжди серце, яке кровоточить.

«Анатомія солдата» книжка, яку я прожила від першої до останньої букви. Історія мене зачепила з різних причин.

Не в останню чергу через те що автор і за сумісництвом головний герой — мій одноліток. Я зіставляла, що відбувалося у різні періоди у моєму і його житті. Усвідомлення того, що ми дуже вузько сприймаємо життя боляче кололо.

Молодий солдат, капітан британської армії з миротворчою місією воював в Іраку, згодом в Афганістані. Підірвався на саморобній міні, втратив дві ноги, пережив кілька зупинок серця і зумів вижити не лише фізично, а й у моральному сенсі. Всі свої болі, тривоги і роздуми вклав у біографічну книгу, яку в Україні видало видавництво Фабула.

Роман написаний доволі майстерно і в оригінальній манері. Розповідь ведуть по черзі 45 різних об'єктів, які так чи інакше дотичні до героя: старий велосипед, протез, дзеркало, жіноча сумочка. Вони пропонують кожен окремо свій шматок історії, який читач згодом об'єднує у клаптикову строкату, але цілісну ковдру.

Оповідь не про війну, а про людину на війні, її переживання, помилки, сподівання і розчарування. Розчарування системою, можливостями, собою.
Розповідь про силу духу. Звучить банально, але не кожен може пережити подібне. Не кожен вміє бути сильним.

Я ловила себе не раз на думці, що у наших реаліях він би не вижив.
Що ми переглядаючи фото наших поранених воїнів навіть близько не уявляємо, що їм довелося пережити. Ми кажемо, що їм пощастило і мають бути вдячні. Але що далі? «Анатомія солдата» книга про те, що війна руйнує найдосконаліших.

«Східно-західна вулиця» - грандіозна дослідницька робота. Я б радила цю книжку абсолютно кожному! Найперше тим, хто думає, що все знає, особливо про те, як треба вести війни і як їх якнайшвидше закінчувати. Цікаво дізнатися, як були запроваджені терміни «геноцид» та «злочин проти людяності», про захисників цих ідей, випускників Львівського університету початку двадцятого століття.

Автор дуже скрупульозно подає історію. Він нікого не ідеалізує, що дуже важливо, нічого не приховує. Ні щодо історії своєї родини, ні щодо видатних осіб, про які йдеться у тексті.
Лаутерпахт прихильник і поборник індивідуальних прав не бачив дисонансу між сенсом своєї роботи і забороною власній дружині обрізати волосся у коротку стрижку чи фарбувати нігті у червоний колір! Так, права і свободи для всіх, але не для власної дружини. Лемкін – автор терміну «геноцид» своєю одержимістю справив нехороше враження не на одну офіційну особу того часу, але він всіма силами, зі всією пристрастю на яку був здатен, часом навіть не зовсім чесно, боровся за життя свого дітища і йому вдалося!

І у цій книзі також автор піднімає питання важливості хорошої освіти і самоідентифікації.
Ми дізнаємося як маленька кома, поставлена не у тому місці зашкодила визнати Голодомор, геноцидом.

Мультинаціональний Львів, який не зберіг майже ніякої пам’яті про людей, що творили його історію. «...жодна особа з тих, з ким я зустрічався в університеті чи в інших місцях, не знала про роль Львова у заснуванні сучасної системи міжнародного права. Завдяки книзі ми маємо можливість заповнити цю прогалину. Бо, на жаль, «У Львові питання ідентичності особи і належності до певної групи є дуже делікатними». Досі.

«Руїни бога» Кейт Аткінсон.

Авторка дуже вміло побудувала сюжет: кожна деталь навіть якщо видається зайвою, такою не є. Просто, всьому свій час. Доволі незвична манера оповіді. Ми майже одночасно знайомимось з сором’язливим хлопчиком Тедді, молодим відважним пілотом бомбардувальника, одруженим не надто щасливим чоловіком, самотнім батьком, люблячим дідусем(в одній особі). Аткінсон грається часом, занурює нас у події якось так органічно і природно, що не виникає жодного роздратування.
Нас обплутує павутина родинних зв’язків кількох поколінь, які то живуть, як живеться, то вирішують глобальні проблеми людства.

Хоч у романі розповідається про бомбардування Німеччини британськими повітряними силами, не можна сказати, що він воєнний. Тут швидше про людей на війні, до і після. Часто це На, До і Після для однієї людини настільки різні, наче це три окремих особистості проживають свої життя.

Момент, який мене зачепив. От зараз у контексті наших подій ми любимо повторювати: «Герої не вмирають», «Пам’ятатимемо завжди» та інші гучні слова... Думаю, щось подібне було й тоді, бо людство не міняється. А потім минає зовсім трохи часу і виявляється, що внук чи внучка навіть уявлення не мають про життя свого діда, донька зловтішається з батькової дивної звички бойкотувати німецькі товари (війна ж давно скінчилася!), а дружина вважає, що нема чого згадувати про воєнне минуле, минуло і слава богу (задушевні розмови і витягання скелетів з персональної шафи, то не найкраща основа для шлюбу) і від геніального божого задуму залишаються лише руїни.

Десь так. Я не літературний критик, це швидше мої рефлексії на прочитані тексти. Навряд, чи вони будуть комусь цікавими та інформативними.

Мар`яна Паславська

Редакторка, відповідальна за SEO сайту.

Сторінка автора в Facebook

author photo
poster