Читай з OVO: підсумки другого тижня

02.12.2020

Переглядів: 680

http://chytay-ua.com/

Щомісячний челендж із читання, оголошений Літературною агенцією «OVO»  - «Читай з OVO», триває.

Вашій увазі підсумки другого тижня конкурсу.

Нагадаємо, книжки 1 челенджу з 15 листопада по 15 грудня:

1) Олександр Козинець. «Картка Марії». – ЛА «Піраміда», 2020 / @kozynets_poetry / Олександр Козинець | Чай з холодним дощем;

2) Cергій «Колос» Мартинюк. «Рок-н-рол». – «Фабула», 2020 / @sergiy_kolos / Сергій Колос;

3) Павло Матюша. «Кокліко». – Видавництво 21, 2020 / Павло Матюша

Читайте також: Підсумки першого тижня

Bogdan Bob Obraz

Павло Матюша - Кокліко

Павло Матюша, автор дитячої книжки «Вієчка» та збірки віршів «Париж. Сплін», видав свій перший роман «Кокліко». Важко одразу сказати про що саме книга. Головний герой, якого кохана називає Мрійником, є взірцем успішної людини: носить костюм Blue Navy, шкіряні Оксфорди, червоні шкарпетки і краватку Hermès. Його кохану Вероніку збиває автомобіль і вона знаходиться у комі, а герой не наважується ані відвідати її, ані відключити від апарату. Проте життя продовжується: нова кохана Оля, робота у державному апараті (чимало дотепних інсайдерських моментів), друг що мріє відкрити кондитерську Кокліко, але гине на війні... І щоразу Мрійника пронизують спогади про подорожі і моменти проведені з Веронікою, щоправда інколи незрозуміло де сон, де ілюзія, де алкогольно-трав’яні галюцинації, а де реальність. Відчуваються елементи фантасмагорії, Кафкіанські мотиви. Автора цього допису тішать описи з закладами та місцями Парижа, які він особисто показав авторові «Кокліко». Так чи інакше, роман читається легко і затягує до останніх сторінок, де і відбувається найголовніше.

#кокліко #читай_з_ovo

Грета Гретхен

#ukrainianbooks , #ovo , #читай_з_OVO,  #читайки, #вигравай_з_OVO, #ОлександрКозинець, #КарткаМарії

Прочитала я «Картку Марії» Олександра Козинця. Не могла пройти повз, бо зачепило. Але місцями це яскравий приклад того, як НЕ треба.

Спочатку про хороше. Воно вміщається ВСЬОГО в два абзаци – коли головний герой ворожить на уривках з пісень, почутих по радіо. «…слухай дощі…», «…у чужих серцях…», «…плюс і мінус водночас…», «…край землі…», «…я знайду…», «…це зручний час…», «…ставимо кому…» З цього набору словосполучень герой складає інструкцію на подальше життя: «Слухаючи дощі чужих сердець, звертати увагу водночас на плюси й мінуси кожної особистості. Не боятися йти до краю чужої землі, щоб там поставити кому. Не крапку! І тоді прийде відповідь — у зручний спосіб і час». На цих реченнях базуватиметься весь сюжет, як у детективній історії, де треба розгадати якийсь код і знайти тайник.

Схоже на те, що автор використав цей уривок замість логлайну. Як на мене, некепська ідея. Шкода, що реалізована вона абияк. «Здається, я вже знаю, чим закінчиться роман», – однієї миті спало мені на думку, я перейшла на епілог і…вгадала. І це мене засмутило.

«Картка Марії» насправді – не роман, а серіал, тільки на папері – з автономною зав’язкою, перипетіями, кульмінацією й розв’язкою в кожній серії. Можна взяти півтори глави і знати, як розгортатимуться події в наступних. (Виняток – напис у щоденнику чужим почерком, там інтрига). Принцип скрізь той самий: спочатку все погано, потім герой отримує цілющий артефакт і в нього все робиться добре. Навіть зміна місця дії не рятує. І в Лубнах, і в Лазурному, і в Ліоні автор підганяє події під єдиний сценарій.

Здається, автор мріє про екранізацію, бо глави писав наче спеціально для зйомки. Де матеріалу замало для хронометражу, вставив нікому не потрібні розповіді про галасливих дітей і нетверезих дорослих, лекції про інстинкт спарювання, про цикли життя та діалоги в стилі «хлопче, яку тарілку тобі дати – ліву чи праву», які нічим не помагають розвиткові дій, а лише відволікають. Якщо матеріалу багато, а хрон обмежує, можна, щойно виписавшись із лікарні, запросити незнайомого чоловіка до себе додому, і він не прийде – прибіжить, ще й дружину прихопить. Є в них плани на вечір, нема планів – нащо питати героя про такі подробиці? Їй же дуже треба. І взагалі, «заздалегідь спланована зустріч часто має легкий присмак лицемірства».  Бо нема коли пояснювати. І так зійде.

Якщо вам подобається циклічність і повторюваність та традиційний щасливий кінець, то ця книжка цілком ваша. Але я хочу, щоб героям упродовж роману щось заважало. Хочу, щоб вони ось-ось досягали мети – і раптом втрачали все й не знали, куди бігти і що робити.

Усією історією заправляє протагоніст – успішний зовні і геть не влаштований всередині Владислав. Йому підспівує хор субособистостей різного віку й соціального стану.

Тут їх багато, і 99,9% з них глибоко нещасні на початку своєї історії та гламурно-щасливі в кінці. Можу поділити їх на три типи:

1. Правдоподібні та природні: мати, яка зламала йому психіку, як був маленьким, зате, коли подорослішав, хвалилася перед невісткою, якого класного чоловіка їй виростила; журналістка, яка знає єдиний метод лікування всіх хвороб суспільства – обгидити; всебічно обдарована й геніальна писанкарка. Ці герої знають, чого хочуть, й автор фактично не втручається в їхнє життя – вони самі його живуть.

2. Природні на початку, але штучні в кінці: вічно невдоволена всім жінка, що криє все і всіх матом; водій-самітник, борець зі стереотипами; мама хлопчика-індиго. Їм уже автор нав’язує вигідний йому сценарій, і вони виглядають у своїх нових життєвих ситуаціях мов в одязі не свого розміру. Письменник поспішає вирвати з поведінки цих людей негатив, мов хворий зуб, хоча інколи виникає питання – що ж герой такого крамольного робить, що його хутенько затикають і велять знати своє місце. Бо магічний артефакт має спрацювати, і нема чого тут довго викаблучуватись.

3. Персонажі від початку й до кінця ніякі. До таких належить, як не прикро, дружина головного героя. Вона стереотипна домогосподарка, попри те, що працює на двох роботах. Інтересів, крім персони власного чоловіка, в неї катма, та там немає особистості як такої. Забери Люду з сюжету – і ніхто цього не помітить. Влад міг із таким самим успіхом балакати сам із собою і робити компліменти власному відображенню в дзеркалі. Ви скажете – та ну, вона ж провела розслідування і встановила, ким він був у попередньому житті. Але це міг зробити будь-хто, не було в Люди якихось особливих здібностей, щоб відрізняли її від свекрухи, від немолодої авторки сльозогінного любительського оповідання чи ворожки-безсрібниці неподалік монастиря.

Усі герої, крім кількох побічних, живуть, на думку автора, неправильно. Одна дівчина занадто тужить за прабабусею. Іншу звинувачують у тому, що вона не радіє материнству. Автор ненавидить негативні емоції, змушує персонажів їх ховати як щось непристойне. «Сльози ніколи не полегшують людської скорботи, а ще більше її поглиблюють. Сльози завжди тримають у панцирі сліпоти й марновірства, заважають очам бачити ясно». Даєш похорони з танцями, як у деяких народів Африки! Втомилась від дитини — усвідом, що ти нікчема, і ти раз і назавжди перестанеш втомлюватися. Хоча тут автор милостиво дозволяє нерадивій мамі поплакати — щоб очистилася.

Автор не може змиритися з тим, що самотнім може бути краще, ніж у парі, тому свободолюбному чоловікові хутко знаходить подругу. Бездітність також показує як трагедію світового масштабу.

І дружині від чоловіка дружині відмежовуватись негоже. Якщо спати в різних кімнатах, він неодмінно почуватиметься покинутим і осоружним. Навіть якщо хтось із подружжя хропе вночі, голосно розмовляє вві сні, скидає іншого з ліжка і забирає в партнера ковдру.

По суті, єдинна цінність, яку сповідує автор і яка не викличе обурення в читачів – це цінність мистецтва. Навіть сталева бізнеследі не встоїть перед творінням художника, а сам головний герой — реінкарнація… не буду казати, кого. До речі, Влад охоче допомагає дітям-сиротам купівлею канцтоварів на велику суму, але йому й на думку не спада взяти бодай одного майбутнього Малевича в свою сім’ю. Адже якщо він виховуватиме малюка, то коли ж творити, вчити людей добра і рятувати світ? Хоча, звісно, це могла б робити Люда. Але вона не впорається. Занадто запопадлива.

Усе написане не означає, що книжку треба заховати подалі. У ній є те, чого бракує багатьом іншим – можливість побачити дійсність під дещо іншим кутом. Автор постійно провокує до цього. А подивишся на світ неоднобоко – і помітиш, що Вася може бути не лише Василем, а й Василиною, що писанку можна писати бормашиною, що три крапки – не відсутність думки, і що коли віриш – більше знаєш.

Анна Багряна

#карткамарії #читай_з_ovo

НЕВИПАДКОВІ ЗУСТРІЧІ, ПІСЛЯ ЯКИХ ХОЧЕТЬСЯ ОБІЙНЯТИ ВЕСЬ СВІТ

(Олександр Козинець «Картка Марії». Роман – Львів: ЛА «Піраміда», 2020. – 288 с.)

Можливо, після прочитання цієї книжки хтось і скаже: «Не вірю. Забагато фантастичного, нереального. У житті так не буває».

А я скажу: буває! Бо знаю про це з власного досвіду. Довкола нас насправді дуже багато див. Потрібно лише навчитися їх помічати, прислухатися до снів, слів і знаків долі.

У романі Олександра Козинця «Картка Марії» досить багато символів. Ці символи є і ключиками, й оберегами водночас. Власне, основним символом є сама картка Марії. Діва Марія приходить у сни і в життя головного героя Влада, дає йому картку з написом «Щастя без знижок» і підказки, завдяки яким Влад упевнено рухається далі у своєму щирому бажанні зробити цей світ добрішим і досконалішим.

Для кожного подальшого власника картка має окремий месендж. Це ті слова, яких людина найбільше потребує в конкретну мить, щоб докорінно змінити своє життя і стати по-справжньому щасливою.

Мені, людині з власним усталеним світоглядом, сподобалося те, що тут немає релігійної пропаганди. Образ Діви Марії в романі Олександра Козинця виходить за тісні рамки релігійних стереотипів і канонів, стає позарелігійним, чи й навіть надрелігійним. Це просто метафора. Потужна метафора світла, яке кожен може відкрити у собі. Потрібен лише ключик. І він є.

У романі підіймається тема реінкарнації, на чому хочеться зупинитися детальніше. Пригадую, коли моїй доньці було два роки, вона розповідала мені про життя до народження, про те, «як обирала собі маму в спеціальному магазині, де продавалися мами різних кольорів». І, можливо, я б сприйняла її розповіді за звичайну гру дитячої уяви, якби колись давно мені, вісімнадцятирічній, до рук не потрапила «Тибетська книга мертвих». Ця книга тоді докорінно змінила мою свідомість. Я повірила в реінкарнацію. Через рік, навчившись говорити ще краще, донька розповідала мені і про свої колишні перевтілення – настільки серйозно, детально і впевнено, що я просто не могла не повірити в правдивість її слів. Езотерики кажуть, що діти пам’ятають свої минулі життя максимум до 4-5 років. Цілком можливо, адже вже за кілька років донька геть нічого про це не пам’ятала. Власне, саме тому мене аніскілечки не здивував чотирирічний герой роману «Картка Марії», котрий пам’ятає свої колишні перевтілення і розмірковує, ніби старий мудрець. Не здивували й інші герої, хоча кожен із них по-своєму може здатися диваком.

Роман Олександра Козинця «Картка Марії» про те, що жодна зустріч у нашому житті не буває випадковою.

Про невипадкові зустрічі, після яких хочеться обійняти весь світ.

Про те, що кожна людина заслуговує на щастя.

Упевнена, що кожен із читачів неодмінно знайде в цьому романі самого себе – в котромусь із героїв. Наприклад, я впізнала себе в образі письменниці Лариси Химич, творчий вогонь якої час від часу притлумлюється різними непотрібними думками і приземленими емоціями. Але головне – не зневірятися в собі і в силі світла, адже, як сказала одна з героїнь роману, психотерапевт Вікторія, «чим сильніша віра людини в невидиме для інших, тим більше їй відкривається світ».

Щиро бажаю книзі вдячних читачів, а автору – нових творчих успіхів!

Ганна Городецька

Пройшло  кілька місяців з того часу, як я прочитала роман “Кокліко”, тож поділюся післясмаком, що лишився від тексту, наче від доброго вина. Головний герой твору — кардіоцентричний, натхненний молодий дипломат, добре влаштований в житті, має широкі кар'єрні можливості й вибір. Вибираючи між Парижем, чи Брюсселем і Києвом, він зупиняється на останньому.

Серед епізодів, які мені сподобалися, — сцена з самогубцем на початку книжки. Нестримна наречена молодого дипломата, з зачаруванням спостерігає за стрибком самогубця. Ерос і танатос переплітаються у тексті. Кар'єрний шлях молодого дипломата натикається на перешкоди, як реального, так і трансцендентного плану, подолати які можна лише вийшовши на сутнісно новий рівень особистісного розвитку. Образ жінки в реанімації, якщо вдатись до юнгівськогр прочитання, уособлює сплячу аніму, жіноче начало, яке герой повинен розбудити, щоб досягти цілісності чи, за Юнгом, самості. Ініціація героя відбувається в нерозривному зв'язку з подоланням залежності від матері.

Щодо художніх прийомів, то варто відзначити стильову майстерність та увагу до художньої деталі.

Раджу почитати тим, хто хоче зануритися в атмосферний текст з нотками богемності.

#ukrainianbooks #ovo#читай_з_OVO #читайки #вигравай_з_OVO

Анна Серпутько

#читай_з_ovo

Саме так: теплими бувають не тільки чай і ковдра, теплими буває все: розмови, погляди, листи, люди…

Так само теплими бувають й книги. Одна з найтепліших і найсвітліших книг, яка відгукнулась моєму світосприйманню цієї осені, є «Картка Марії», автор роману Олександр Козинець, от прочитайте, не пошкодуєте. Єдине, про що трохи шкодую, що так швидко прочитала цей неймовірний роман, і тепер не матиму чого читати довгими зимовими вечорами, коли також потребуватиму доброго світла й тепла.

yulya_tsyba

Павло Матюша «Кокліко»

Сімейні драми, любовні пристрасті в найромантичніших куточках світу, містичні марення чи галюцинації, багато алкоголю і брудна політика.

Навіть трішки шпигунських ігор є й про сучасну війну на Сході.

Чого тільки нема в цій книзі.

Точно, нема тут імені головного героя.

Або я неуважно читала, бо бачила тільки – мрійний, коханий, синочка, друже, а от імені не побачила

А герой тут непростий хлопчина.

Це такий собі золотий хлопчик.

Все у нього є.

Освіту хорошу здобув за кордоном.

По всьому світу їздить.

З дівчиною хорошою зустрічається.

А щоб все так солодко і гарно не здавалось, герой з дівчиною пробіжать через 6 смуг дороги й дівчина опиниться в лікарні, в комі.

Щоб ще цікавіше, дівчина буде являтися нашому герою в мареннях, чи галюцинаціях.

А потім, наш герой впаде в депресію, і зовсім не через муки совісті й те, що то він потягнув дівчину через 6 смуг.

Цю депресію може вилікувати тільки втеча у Швейцарію і нова дівчина.

Але тут, друг дитинства робить пропозицію від якої важко відмовитися – робота в адміністрації президента України.

Нові можливості, нова дівчина, влада, друг, який йде на війну, сімейні драми, зрада і багато алкоголю.

Ну, і продовження галюцинацій.

Дівчина, яка лежить в комі, продовжує навідуватися до нашого героя й показувати йому різні трешові ситуації.

Звичайно, не скажу, що книжка нудна.

Тут стільки намішано, що просто не встигнеш знудитись.

Але, тут нема чогось, що об’єднає всі ці шматки бурхливої фантазії автора.

Не знаю, який можна зробити висновок після прочитання.

Хіба що – не бігайте, курwа, через 6 смуг дороги.

Менш дудліть алкоголь, бо такі галюцинації, як у героя, то мама дорога..

Тримайте слово, яке даєте другу.

Якщо сказав, що зробиш, то роби, бо життя така штука…

#Кокліко #ПавлоМатюша #ukrainianbooks #ovo #читай_з_OVO #читайки #вигравай_з_OVO

#сучукрліт #укрліт #українськийписьменник #сучаснийроман #читатимодно #читатиненудно #читаюукраїнською #книжкитребачитати #книголюб

july_bookworm

#СергійМартинюк #Колос #Рокнрол #РнР

"Музика – це тоді, коли світ навколо, з усім своїм злом і несправедливістю, замовкає"

І це найточніший опис того, що відбувається між мною і музикою з усіх можливих.

В книзі Колос щиро і відкрито розповідає про перипетії українського рок-н-ролу. Коли читаєш тижневу історію з життя дертилахівців з їхніми спогадами та інтерв'ю, починаєш по-іншому сприймати музикантів. Розумієш, що те, що відбувається з ними поза сценою – усі негаразди, сварки, особисті проблеми – вони там і залишають, як би важко їм не було і виходять до шанувальників, які очікують від улюбленого гурту драйву і позитиву. Під час читання виникає питання: хто на кого має більший вплив – виконавці на слухачів чи слухачі на виконавців. Також мимоволі задумуєшся про шалену силу карми і бумерангів. А коли натрапляєш на знайомі імена, назви, місця, то з'являється відчуття того, що ти – невід’ємна частина грандіозної тусовки. Окремо хотілося б відзначити наявність QR-кодів на сторінках книги, які також допомагають зануритись в атмосферу написаного.

Тож дякую, sergiy_kolos , за таку круту, живу, надзвичайно емоційну і місцями повчальну історію.

P.S:і десь всередині так тепло стало від згадки про Пі

#книжковаполиця #прочитано #bookstagram

#ukrainianbooks #ovo #читай_з_ovo #читайки #вигравай_з_OVO

myrosya_yaroshenko

Події "Рок-н-ролу" розгортаються в жовтні. У Києві. Тиждень. Ми співпали ідеально.⠀

"Рок-н-рол" - новий роман відомого українського музиканта Сергія "Колоса" Мартинюка. Справжнє відкриття для далекої від лаштунків музичного світу людини.⠀

Музику творять не правдоподібно-ідеальні роботи, а навіть занадто живі люди. І музиканти вигаданого гурту "Дерти Лаха" саме такі. Вони живуть своїм рок-н-ролом, але реальність накладає відбиток на рішення кожного. Запис нового альбому своєю чергою стає чимось зовсім іншим, ніж здавалося на перший погляд. Як і всі детективні лінії, що розв'язуються у до болю банальний спосіб. Але це життя. Чого ще очікувати від цього світу?⠀

Фінал зациклив події цієї трагікомедії, проте останній абзац мене відверто шокував. Хоча й не розчарував. Читаючи епілог, не втрачаєш відчуття, що все сталося так, як і мало бути.

"Рок-н-рол" - неймовірний шанс дізнатися, що відбувається у головах тих, хто найбільше залежить від оцінки сторонніх людей. І можливість поринути у музичний світ України перших десятиліть незалежності. А кращого провідника й уявити не можна.

415 сторінок повнокровного існування музики, філософських пошуків, звичайного людського болю. Згадується історія про скриньку Пандори, з якої випустили всі біди і залишилася лише надія. І вона в результаті спрацювала.⠀

Останні рядки книги містять запитання: "... як вам мій новий роман?". Моя відповідь: "Вже чекаю на наступний".

#прочитане #m_reads #reading #book #books #rocknroll #music #рокнрол #фіолет #музика #ukrainianbooks #ovo #читай_з_OVO #читайки #вигравай_з_OVO

olena.shelest

Мене підкупили.

Передмова від Согомонова й епіграф "Бумбокс" із пісні "Твій на 100%" — і я полюбила книжку, навіть не читавши.

У якісь моменти здавалося, що "Дерти лаха" існує і я декілька разів ловила себе на думці, що намагаюся згадати їхні пісні ...

Але ні, герої "Рок-н-ролу" залишалися у своїй книжковій реальності, переживаючи найскладніший період в історії існування гурту, а я лише спостерігала за щемливою крихкістю людських стосунків. Коли друзі стають супротивниками, кохані — катами, а відображення в дзеркалі — ворогом, від рок-н-ролу залишаються тільки уламки.

Книга — «жива», таке враження ніби читаєш чиюсь автобіографію. Справжності усьому додають детальні описи міст, реальні особи (Святослав Вакарчук, Андрій Хливнюк, живий Кузьма, Макс Кідрука, Сергій Жадан ...) та інтерв'ю, які поділили роман на дві частини: зовнішню — те, що ми звикли читати, чути про відомих музикантів у ЗМІ, і внутрішню — те, яким усе є насправді.

Усміхнулася, коли на одній зі сторінок мимохідь з'явився Пі з роману "Капітан Смуток". Сміялася й без того багато разів, бо що-що, а жартувати автор уміє))

Та все ж таки у романі про рок-н-рол більше суму, депресії та розчарування. Бо книга про життя, його сенс і мінливість.

Я очікувала, що Сем покінчить з усім ще на сцені, перед напів пустим залом клубу "Atlas". Але ні, усе закінчилося ще більш несподівано — хепі ендом. Дуже різкий дисонанс вийшов між настроєм книги загалом і останніми сторінками роману. Неочікуваність розв’язки для мене можу порівняти із враженням головного героя Сема від диво-кита на берегах Труханового острову й істинної причини його появи.

Тим не менше, це вартісне завершення історії, бо якщо не музика може врятувати, тоді що?

#сергіймартинюк

#ukrainianbooks #ovo #читай_з_OVO #читайки #вигравай_з_ovo

mazepa_oksana97

Повертаючись з поштового відділення я обіцяла собі, що розтягну задоволення від книги хоча б на декілька вечорів. Але занурившись у вир життєвих подій "Дерти лаха" з перших сторінок, навіть не помітила як перегорнула останню. Як людина яка життя свого не мислить без музики, дуже чекала на роман, від початку перших згадок. Та й за тим, як пише @sergiy_kolos невимовно скучила. Дуже вже хотілось зазирнути за лаштунки українського рок-н-ролу і побачити все очима тих, хто його творить. Впевнена, що кожен, хто прочитає роман, неодмінно захоче стати музикантом. Захотілось і мені. Незважаючи, навіть, на те, що ні музичного слуху, ні голосу який захочуть слухати тисячі людей в мене не має, і я це знаю. Та прочитане настільки захоплює, що інакше і бути не може. Магія, що тут скажеш.

Читаючи роман переживаєш весь спектр існуючих емоцій, від світлої радості, до гніву і дикого роздратування. Тут можна і посміятись і заплакати. Поперемінно впізнаєш себе у кожному з героїв, резонуєш з їх внутрішніми світами, співпереживаєш, а іноді виникає бажання дати їм добрячого стусана.

А ще книга видалась мені надзвичайно теплою, через згадки про гурти та музикантів, бо це не просто назви чи імена, а усі вони складають мій плейлист. Та й коротка розмова з Пі у один з вечорів у дубенському дворі і згадка про Оверлук, зробили написане якимось близьким. І виявилось, що різдвяний альбом Сінатри, краще заходить літом не лише мені.

Усі наші слова і дії мають наслідки, іноді вони прилітають у найнеочікуваніші моменти. І яким буде фінал цього життєвого,чи то кармічного, фідбеку залежить лише від нас. Чи зможемо ми визнати власні помилки і прийняти себе такими як є, не досконалими, а іноді геть божевільними? А разом з тим прийняти інших, з їх дитячими травмами, душевними ранами і усіма темними сторонами, розуміти і любити, які значно важче. Чи стане сил жити далі, коли все твоє життя перевертається з ніг на голову за один тиждень?

Роман ставить надзвичайно багато запитань, змушує задуматись. Так і буває з хорошими книгам. Але для мене це перш за все історія про всеохоплюючу і всепереможну любов до музики. Та й як інакше, коли мова йде про рок-н-рол.

Дякую @sergiy_kolos і чекаю наступну книги!

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster