5 найкращих книг про Україну за рекомендацією єльського історика

03.01.2021

Переглядів: 1240

http://chytay-ua.com/

Бурхлива історія України та її тривалі потрясіння не дуже добре зрозумілі за її межами. Єльський історик Марсі Шор в інтерв’ю Єві Гербер рекомендує найкращі книги про країну багатьох ідентичностей та мов, якою є сучасна Україна.

- Амелія Глейзер «Євреї та Українці на російських літературних кордонах»

- Василь Гроссман «Все тече»

- Павел Пєньонжек «Привітання з Новоросії»

- Жанна Слоньовська «Дім з вітражем»

- Сергій Жадан «Месопотамія» 

Ви зауважили, що Україна є "несправжньою" для багатьох європейців. Поясніть, будь ласка, що саме ви мали на увазі?

Україна - це місце, про яке більшість європейців та американців здебільшого знають дуже мало. Зрозуміло, що більшість людей переймаються проблемами країни, де вони самі живуть. Далекі країни часто не є для нас реальними.

Після Майдану, після анексії Криму та початку війни на Донбасі неможливо не замислюватися  про 1938 рік та Мюнхенську конференцію. Чемберлен «умиротворив» Гітлера в Мюнхені, дозволивши йому відібрати Судетську область у Чехословаччини. Аргументи Гітлера були цілком подібними на аргументи Путіна: "це наша територія, тому що там живуть етнічні німці / росіяни. Історично, це була наша земля, несправедливо відібрана у нас» і т. ін. Після того, як Гітлер анексував Судети, Чемберлен повернувся до Англії і сказав: «Наскільки неймовірно те, що доводиться копати тут окопи та приміряти протигази через конфлікт в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо.".

Коли замислююся про війну, яка все ще триває на Донбасі, постійно згадую його слова: «через конфлікт в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо.".

П’ять книг, які ви обрали для рекомендації, демістифікують регіон. Складається враження, що перша книга обраного списку - це наче «історичний картуш». Окрім згаданої причини, чому ви обрали саме «Євреї та українці на російських літературних кордонах»?

"Україна" означає прикордоння. На території сучасної України українська,  російська, польська, єврейська та німецька мови, літератури, настрої, культури, радощі та розчарування перепліталися впродовж сотень років. 

У цьому дослідженні, яке охоплює століття з 1829 по 1929 рік, Глейзер дає читачам можливість зустрічей із найрізноманітнішими персонажами. Книга повертає читача до часів Першої світової війни, падіння царської імперії, більшовицької революції та громадянської війни, що відбулася після цього. В ці роки лише Київ був окупований п’ятьма різними арміями; сум’яття охоплювало не лише душі, а й літературу.

Автор – науковець-дослідниця порівняльного літературознавства. Вона не є українкою, але приїхала вивчати російську, українську та єврейську мови, щоб дуже добре сприйняти Україну. Книга дає змогу читачеві мандрувати сторінками прекрасних розповідей та чудової літератури. Атмосфера ринку, до певної міри, є центром цієї книжки. Ринок як місце, де змальовано драми та повсякденні зустрічі різних людей водночас.

Отже, цю книгу можна віднести до основ української ідентичності?

Для мене Україна - саме цей плюралізм, ці зустрічі. Американці зокрема або громадяни країн Заходу загалом тенденційно застосовують етнічні категорії як звуження для власного розуміння інших частин світу. Переважно складається враження, що якщо україномовні громадяни на Майдані говорять українською мовою, то вони мають бути українцями. А якщо вони розмовляють російською, то вони справді росіяни. І якщо йде війна, то це мають бути етнічні росіяни проти етнічних українців. На мою думку, таке сприйняття ситуації є глибоким непорозумінням. Для мене суть української ідентичності полягає саме в змішуванні цього багатства прикордоння.

Неможливо зрозуміти Україну, не зрозумівши жаху голоду.

У моїй статті про роман Сергія Жадана «Ворошиловград» для журналу Нью-Йоркер я описую, як писала  Жадану польською мовою про роман, який він писав українською мовою, я читала англійською – а він відповів мені російською. 

Друга позиція вашого списку повертає читача до  радянських часів. «Все тече» Василя Гроссмана. Що ця книга розповідає читачеві про характер українців?

"Багато можна пробачити кожному, хто в бруді та смороді табірного насильства залишається людиною", - каже нам головний герой Василя Гроссмана, Іван. 

Цей незавершений роман радянського єврейського письменника втягує нас у сталінський терор. Коли після смерті Сталіна Іван повертається після багатьох років перебування в засланні з ГУЛАГу, він зустрічає Анну, жінку середнього віку, яка в 1930-х роках працювала бухгалтером комуністичної партії в Україні. Протягом однієї довгої ночі Анна розповідає Іванові історію голодомору в Україні: жахливо виснажені дівчата та хлопці, голодні селяни, які їдять котів та собак, батьки їдять власних дітей, виють.

"Хто їх почує?" Я б подумала, - каже Анна Івану, - "Бога немає". 

«Все тече» повертає читача до досвіду сталінських часів. Однак робить це дуже ґрунтовно, стисло та чітко. Ця книга проводить нас через усю історію голодомору в Україні, і, неможливо зрозуміти Україну, не зрозумівши цього жахливого голоду.

Для багатьох Україна є такою таємницею, що про неї досі часто згадують у контексті та світлі, що є пережитком того, коли вона була радянською республікою. Що вас привабило до вивчення України?

Я потрапила до Східної Європи у такому віці, коли легко зазнають впливу вражень, у 1989 році. Потрапила у атмосферу драми падіння Берлінської стіни, революцій, розпаду Радянського Союзу. Я була представником  останнього покоління, вихованим під час Холодної Війни. Я виросла з візією світу епохи Рейгана як двох таборів, які розділені залізною завісою. Всі ці події розгорталися саме тоді, коли почала формуватися моя політична свідомість.

Можливо, ще одна причина того, що Україна є настільки загадковою для багатьох, полягає в тому, що для того, щоб говорити про неї, нам слід вміти вимовляти її топоніми та імена людей, які пишуть про регіон, що, на мою думку, є неймовірним подвигом. Зокрема, «Привітання з Ново…»

Павел Пєньонжек «Привітання з Новоросії» Ця книга вийшла пару місяців тому в англійському перекладі.

Розкажіть про неї.

Павел Пєньонжек - це дуже молодий польський журналіст. Його побив спецназ президента України Віктора Януковича в перші дні Майдану, у грудні 2014 року. Незважаючи на це, він залишився в Україні, а після поразки Януковича та  його втечі до Росії пішов, за його словами, на Донбас. Розповіді Пєньонжека  розкривають трагедію гібридної війни в епоху постправди: людей, по суті, вбивають з причин, що є надуманими.

Ви читаєте книгу польською, але рекомендуєте англійською. 

Павел  дуже добре перекладає англійською мовою, почасти, тому що він цілком не упереджений. Його проза є дуже зрозумілою, дуже динамічною, там немає похвальби.

Йому притаманна  старомодна журналістська повага до емпіричної реальності. Він – поляк. Саме це робить його не настільки дистанційованим від України в географічному, мовному чи культурному плані.  Він майже вільно володіє  українською та добре розуміє російську мову. Він має чудове відчуття причетності, але все одно, до певної міри віддалений, оскільки є іноземним журналістом. Він дуже добре вміє вичерпно пояснювати різні ситуації та розповідати короткі історії, які розкривають абсурдність та  трагедію цієї війни, про яку ми так мало знаємо, війни, яка дійсно ставить під загрозу безпеку всієї Європи.  

Повертаючись до книги «Дім з вітражем»: чому ви її рекомендуєте?

Жанна Слоньовська, польська авторка, яка народилася в Україні. Це її дебютний роман. Йдеться про чотири покоління жінок, які ділять помешкання у будинку у Львові. Оповідь охоплює час від радянського терору 1930-х років до української революції 2014 року. Це роман-виховання, оповідач якого – наймолодша  із трьох жінок, наближаючись до свого повноліття, захоплює  читача археологією Львова. Колись габсбурзьке, потім польське, а зараз – пострадянське українське місто розкривається, наче композиція, що складається із багатьох шарів. Це – прекрасний роман. 

Львів - прикордонне місто.  Розкажіть про нього.

Львів - місто на західній Україні, саме та частина України, яку найбільше передавали туди-назад різні влади. Тривалий час Львів був Lwów, містом Речі Посполитої;  наприкінці 18 століття співдружність розпалася,  Марія Терезія та імперія Габсбургів підкорили цю південну частину і назвали її "Галіція". Польський Lwów став австрійським Лембергом, містом Габсбургів з архітектурою Габсбургів. Після Першої світової війни Польща здобула незалежність та перемогла українські війська, щоб знову завоювати  місто.

Згідно з пактом Молотова-Ріббентропа (нацистсько-радянського договору про ненапад), у вересні 1939 р. Червона Армія вторглася на територію східної Польщі та інтегрувала Львів до складу радянської України. Влітку 1941 року прийшов Вермахт, німці витіснили Червону Армію і зайняли місто. Пізніше в процесі війни Червона Армія повернулася. Євреїв, які жили в місті, було вбито, та  внаслідок обміну населення ("етнічне змішування", так би мовити) настільки популярного наприкінці Другої світової війни етнічних поляків було виселено  до Польщі, а Львів став радянським  українським містом. Потім, у 1991 р., з розпадом Радянського Союзу, Україна -  у тому числі й Львів - стала незалежною країною. 

Роман проведе читача через різні перевтілення міста.

Українці мають особливий зв’язок. Чим стосунки між українцями та їхніми сусідами відрізняються від стосунків між громадянами інших сусідніх держав через плинність кордонів України?

Кордони України пересувалися так багато разів. Під час Другої світової війни та після неї були жорстокі епізоди етнічних чисток. У 1943 р. відбулися україно-польські етнічні чистки, в ході яких радикальні українські націоналісти, дехто із них співпрацюючи з німцями, винищували поляків на Волині. Після війни польський уряд, намагаючись позбутися концентрації етнічних українців на польській території, примусово переселив тисячі українців із Західної Польщі, внаслідок цього багато із цих людей вбили.

Водночас, поляки та українці мають багато спільного. Вони поділяють досвід радянської та німецької окупації. Обидва народи поділяють досвід перебування між терором Гітлера та Сталіна. Їхні мови взаємозрозумілі. Відносини надзвичайно складні, як і більшість стосунків будь-якого значення.

«Месопотамія» - ваша остання рекомендація. Розкажіть про цю книгу.

Сергій Жадан. Це геніальний письменник, поет, прозаїк  та лідер рок-гурту "Собаки в космосі".

"Месопотамія" – це роман, що складається з різних оповідань, переважно прози з деякими віршами. Сюжетні дії оповідань відбуваються у Харкові, місті на сході України, де зараз живе Жадан, який за походженням із Донбасу. Навесні 2014 року було незрозуміло, чи відбудеться повстання сепаратистів у Харкові, чи не стане місто також частиною території, яка опинилася у полум`ї війни.

Що ми дізнаємось про Україну, читаючи «Месопотамію»?

Сергій Жадан справді геній, що захоплює читача внутрішнім життям персонажів у постіндустріальних, пострадянських місцях. Його літературні впливи зрозуміють американські читачі: поети-бітники, Керуак та Берроуз, магічний реалізм.  Незважаючи на те, що він пише про людей, що живуть у зовсім іншому часі та місці, його якось дуже легко впізнати. У нього є дивне чуття діалогу і він викликає глибоке захоплення, абсолютно позбавлене сентиментальності до цих людей, про яких ми тривалий час не знали.

Ваша розповідь про Українську революцію відрізняється від попередніх, і не лише тим, що накладає обличчя людей на історичні події.  Що ви прагнули додати своєю роботою?

Я прагнула зафіксувати революцію як пережитий досвід. Коментар до Української революції в основному був написаний, звісно ж, політологами та політичними діячами, які звикли писати про події, коли вони відбуваються, розмірковуючи про їхній вплив на геополітику.

Ця книга (Марсі Шор «Українська ніч. Історія революції зблизька» - І.З.) не містить рекомендацій щодо політики. Вона не стверджує, що слід застосовувати санкції проти країни X, а не проти країни Y. Це спроба накласти обличчя звичайних людей  на історичні події, зафіксувати суб'єктивний досвід учасників подій, допомогти нам зрозуміти, що спонукає людей ризикувати своїм життям, прийняти рішення, яких за кілька місяців до цього вони навіть не могли б собі уявити, не могли увити, що здатні так вчинити.

І просто для ознайомлення з вашою книгою. Що ми дізнаємося про порив та трагедію революції? 

Ви дізнаєтесь про здатність людини до солідарності - навіть незважаючи на те, що ця солідарність є неміцною, нестабільною та майже завжди нетривалою.  Незважаючи на це, Майдан є свідченням того людського потенціалу та вчинків, про який учасники подій навіть не підозрюють, що він у них є.

Революції також розкривають аспекти своєї тимчасовості. Під час Майдану люди почали втрачати уявлення про час, межа між днем та нічною стиралася. Чи означає це, що досвід людей стосовно сприйняття часу змінюється? Сьогодення завжди було проблемою для філософів: як можна  охопити сьогодення, яке, здається, не має тривалості? Як тільки ви намагаєтесь впіймати його, воно уже стало минулим. 

Жан-Поль Сартр описує сьогодення як межу між en-soi ("в собі") та pour-soi ("для себе"). Цим поняттям він позначає межу між тим, що було, що сталося, ким ти був до цього моменту, тобто те, що є інертним, що не можна змінити - і можливість вийти за межі того, що було, і ким ти був, можливість чогось нового. Цей кордон - сьогодення - є з нами щомиті, але ми здебільшого цього не помічаємо. Ми не усвідомлюємо, що переходимо цей кордон зі сфери фактичності у сферу трансцендентності. Революції освітлюють цю межу.

Отже, революція, як і Україна, - це прикордоння?

Так. Це те, що німецькою називається "Grenzerfahrung" - буквально "досвід кордону".

Джерело

Ігор Зіньчук

Філолог, автор книжкових оглядів, блогер, копірайтер

author photo
poster