Артем Чапай «Мені хотілося, щоб у творі було якомога більше краси природи...»

01.03.2021

Переглядів: 1379

http://chytay-ua.com/

“Я часом собі кажу: “напишу дитячу книжку, щоб відійти від соціалки”, але коли собака розповідає про подругу-свиню, все одно виходить про людей…” Артем Чапай

Зовсім скоро кожен охочий читач зможе познайомитись з новою книгою Артема Чапая “Вивітрювання”.  Поки що її не знайдеш у книгарнях, але від цього ще більше кортить дізнатись, які важливі “людські” теми піднімають у творі. Саме тому ми й спробували привідкрити цю таємницю в інтерв’ю з автором.

У вас незабаром має з'явитись нова книга, розкажіть, над чим працюєте. Чи можете розкрити головну ідею і проанонсувати ваш задум?

Ідея “Вивітрювання” виникла ще у 2015 чи 2016 році, внаслідок нашої колективної травми, пов’язаної з несподіваним насильством у країні. Я почав писати цю повість, але згодом перейшов на “Дивні люди”, які забрали кілька років. Коли почався карантин 2020 року, я зрозумів, що це ж саме те, про що я вже писав - і, встаючи о п’ятій ранку (адже діти цілими днями вдома), за кілька місяців локдауну завершив першу чернетку. Згодом лишалося переписувати й редагувати.

Головна ідея - художньо дослідити, як поводяться люди у критичних ситуаціях, коли ламаються звичні структури, завдяки яким здається, що все “стабільне”. Чому випинаються на передній план не надто приємні особистості (згадаймо 2014) і куди діваються “нормальні” люди?

Водночас, мені хотілося, щоб у творі було якомога більше краси природи, трохи меланхолійності та дрібка чорного гумору.

Ви писали в багатьох жанрах (есеї, антиутопія, репортажі тощо). У якому ви вирішили писати свою нову книгу? 

Так, я колись проникся думкою, що “найгірший плагіат - це самоплагіат”. Крім того, мені завжди здавалися надто комерційними, розчаровували історії, коли успіх першої книги змушував автора робити “продовження-2”, “пріквел-3” й так до нескінченності. Винятком став хіба що дитячий Гаррі Поттер, який замислювався від початку як семитомник. 

Натомість, відколи я почав писати, вирішив, що буду намагатися не повторюватись і, хай це часом і закінчуватиметься провалами, завжди експериментувати з жанрами, сюжетами та героями.

Так вийшло, що поки я сидів у декреті й починав писати “Вивітрювання”, мене дуже цікавила, як я це іронічно називав, “японщина” в літературі й кіно.

Якщо попередній твір, “Дивні люди”, виходив з персонажа як точки, навколо якої будується сюжет, то тут головне - атмосфера.

Які загалом складнощі у вас виникли при написанні цього твору?

Хм. Ті, що у мене повний робочий день і водночас діти були вдома. Я мусив уставати рано, часом посеред ночі. Втім, недосип і писання під звуки перших пташок лише додали “японщині” певної мрійливості.

Артеме, часто у ваших роботах піднімаються соціально важливі теми. Які ви ще не встигли описати, але хотіли б у своїх майбутніх творах?

І у “Вивітрюванні” неминуче є соціальні теми, як от хейт, який виникає в кризових ситуаціях. Напевно, “соціологічність” - спосіб мислення. У різних авторів він різний. Заздалегідь сказати важко, що буде далі. Я часом собі кажу: “напишу дитячу книжку, щоб відійти від соціалки”, але коли собака розповідає про подругу-свиню, все одно виходить про людей...

Окрім того, що ви письменник, який демонструє свою життєву позицію через книги, ви ще й перекладач. Розкажіть трохи які складнощі виникають у перекладацькій діяльності і що особисто для вас складніше: перекладацтво чи письменство? А також що з цього вам подобається більше?

Я перекладав винятково нехудожню літературу: від академічного Едварда Саїда до повчально-історичного Магатми Ґанді. Колись письменник-журналіст Довлатов жартував, що за ці дві сфери відповідають різні зони кори головного мозку. Те саме з художньою літературою й нехудожньою. Художня мені важча, й саме тому дає більшу сатисфакцію.

Продовжуючи трохи тему перекладацтва: Яку книгу ви б дуже хотіли перекласти українською і чому?

Кілька разів я пропонував видавництвам різні - але на них чомусь не давали грантів, а всі вони були некомерційні. Остання, яку зараз можу пригадати - роман Александара Хемона 2008 року “The Lazarus Project”, бо там іноземець дуже смішно й дуже точно описує Україну: таксист ображається, коли ти пристібаєшся паском безпеки тощо. Знаю, інша перекладачка теж хотіла її перекласти й теж безуспішно. Може, хтось таки перекладе.

Скажу ще, що я мрію коли-небудь написати щось таке, як “The Corrections” Джонатана Франзена, але перекладати б не взявся, бо це на кілька років життя. Воно й щоб написати подібне, треба не робити це “між дітьми та роботою за гроші”, а кілька років винятково писати. Але подібне можливо не в периферійних країнах, а там де потім будуть мільйонні наклади. Або, як у США, де письменники викладають в університетах і з цього живуть. Нам, простим смертним у провінції світу, доводиться працювати на звичайних роботах.

Яка ваша книга вам найбільш близька? Багато з них отримували різні нагороди, але з якої ви б порадили починати?

Моя улюблена дитина - Степан Вовк із “Дивних людей”, наразі я вважаю це найкращим своїм твором, хоча якраз він, на відміну від більшості інших, ніяких нагород і не отримав. Відсутність нагород не робить книгу гіршою, так само як нагороди не роблять, наприклад, слабкого “Тата в декреті” кращим.

Ви вже не вперше називаєте “Дивних людей” своєю найкращою роботою. Чому саме ця книга?

Як казав Воннегут, я не претендую оцінювати місце власної творчості у літературі, а лише порівнюю себе з собою. “Дивні люди” - це той твір, де нарешті можна було себе повністю відпустити, писати хоч суржиком, хоч про порнографію, хоч порівнювати Україну з цирком. Очевидно, не всім таке сподобається, але книга - не стодоларова купюра, щоб усім подобатися. “Вивітрювання” у мене десь так на другому місці.

Ви є затятим читачем, що помітно навіть по інтерв’ю з вами, бо у вас часто запитують про книги, таку традицію не хочеться переривати. Які ви порадили б зараз? Можливо, з останніх прочитаних?

Останній рік я перечитував по енному разу вже читане. Секунду, збігаю зазирну в книжкову шафу.

Отже. “Сніг” Орхана Памука, “Стугін гори” Ясунарі Кавабати, “Професор бажання” Філіпа Рота, “День опричника” Володимира Сорокіна, “Революційна дорога” Річарда Єйтса, “Біли тигр” Аравінда Адіги

Із українського:

“Долгота дней” Володимира Рафєєнка (є також переклад українською, як “Довгі часи”, проте Володимир писав цей твір про війну на Донбасі російською, тож аби не втратити нюансів, краще, імхо, читати оригінал), “Пацики” Анатолія Дністрового, “Над прірвою в іржі” Павла Стеха.

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Олександра Шекера

Студентка 3 курсу Інституту журналістики

author photo
poster