Magnum opus української літератури

До роботи над цим матеріалом долучилася уся спільнота Читай. Ми попросили написати у коментарях, книгу якого письменника чи письменниці, написану за часів незалежності України, можна вважати головною?

Отримавши близько півсотні коментарів, ділимося отриманими результатами.

Отже, magnum opus української літератури є:

«Музей покинутих секретів» Оксани Забужко

Це — сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда - про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

«Записки українського самашедшого» Ліни Костенко

Роман написано від імені 35-річного комп’ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної (дез)інформації і тотального відчуження він – заручник світових абсурдів – прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом.

«Солодка Даруся» Марії Матіос

Найвідоміший і пайпопулярніший роман Марії Матіос «Солодка Даруся» справедливо назвали «трагедією, адекватною історії XX століття», а саму Дарусю - «образом майже біблійним». У цій драмі «на гри життя» немає нічого однозначного: ні персонажів, ні обставин, ні розв'язки. В романі немає епохальних людей чи подій, позитивних чи негативних героїв, але, як стверджує критика, «коли читаєш цю книгу, болить серце».

«Століття Якова» Володимира Лиса

Роман — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п’ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СССР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

«Чорний ворон. Залишенець» Василя Шкляра

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам`яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.

«Інтернат» Сергія Жадана

...Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім.

«Амадока» Софії Андрухович

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

«Доця» Тамари Горіха Зерня

Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.

«Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» Оксани Забужко

Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзна­чена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки — найгірше прочитаної і найдраматичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків.

 Також читачі відзначили такі книги:

• «Маруся», «Троща» Василя Шкляра
• «Московіада», «Рекреації» Юрія Андруховича
• «Букова земля» Марії Матіос
• «Забуття» Тетяни Малярчук
• «Мальва Ланда» Юрія Винничука
• «Тисячолітній Миколай» Павла Загребельного
• «Фелікс Австрія» Софії Андрухович
• «Биті є» Люко Дашвар
• «Вічний календар» Василя Махна
• Трилогія «Лісом, небом, водою» Сергія Оксеника (Іванюка)
• «Сад Галатеї» В'ячеслава Гука
• «Кімната для печалі» Андрія Любки
• «Де немає Бога» Макса Кідрука
• «ЛСД. Ліцей слухняних дружин» Ірен Роздобудько
• «Історія України від Діда Свирида»
• «Цуцик» Віталія Запеки
• «Триб. П'ятикнижжя про карпатського мудреця Андрія Ворона» Мирослава Дочинця
• «Діти застою» Василя Кожелянка
• «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» Сергія Плохія
• «Привид мертвого дому» Валерія Шевчука
• «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані
• Підтримати нас можна тут - Підтримати проект