Голокост в кіно. 10 фільмів про ненависть

30.01.2021

Переглядів: 1396

http://chytay-ua.com/

Голокост – страшне слово, від якого неможливо сховатися. Страшне від первісного значення (дослівно "повне спалення" або "винищення вогнем") і до своєї універсальності, спроможності увібрати в себе усі 50, ні 250 відтінків ненависті, які тільки є на нашій планеті.  

Рано чи пізно це слово наздоганяє кожного з нас, народжених у часи, коли від фізичного знищення цілого етносу вже не залишилося прямих щоденних нагадувань. Хтось зустрів це слово на екскурсії всім дитсадком у сирецький Бабин Яр, коли після довгої поїздки задушливим від травневої спеки тролейбусом всіх випустили на вулицю і саме там вперше пролунало оце незвичне колюче "Голокост". 

Дехто зацікавився історією рідного села, побачивши на околиці занедбане напіврозвалене кладовище, заповнене потрісканими побитими зеленим мохом плитами із невідомими незрозумілими написами. А хтось під час ремонту у своїй квартирі в центральній частині великого міста, знімаючи по кутках решту старої фарби, віднайшов невідомі символи на стінах. 

Голокост по-різному приходить у нашу свідомість. Іноді пам'ять про втрачену культуру населення маленьких містечок Поділля, Полісся чи Галичини вдається хоча б частково відреставрувати, як-от сталося із прекрасною Синагогою в Сатанові на Поділлі. Але найчастіше культурна спадщина навіки втрачена і дивиться на нащадків розбитими захаращеними будівлями і зів'ялими квітами поіржавілих одвірків. 

Чи не найпростіший спосіб дізнатися більше про цю тему, не занурюючись глибоко в наукові праці і мемуари відомих свідків тих подій, – є звернення до мистецтва кіно, адже саме тут на дві години хронометражу стандартного художнього фільму мистецтво окрім розповіді самої історії впливає на ваші відчуття через музику, кольори, художні образи.

На сьогодні тема Голокосту в кіно розкрита чи не з усіх боків, але коли тобі як глядачу починає здаватися, що от уже все, тема закрита – виявляється, що ні. З'являється Тарантіно зі своїм безславним загоном на чолі із Бредом Піттом із альтернативної історії, де купка войовничих євреїв таврує нацистів, а Гітлер палає у кінотеатрі. Образ, до речі, настільки самому Квентіну сподобався, що "німецькі шкварки" (дослівна цитата) з'явилися і в останньому на сьогодні його фільмі, присвяченому теж альтернативній історії, але тепер вже щодо жінки і родини режисера Романа Поланські. 

Але повернемось до нашої теми. Чому ж саме осмислення трагедії єврейського народу займає таке чільне місце у загальносвітовому кіно? Примітивна відповідь криється у етнічному походженні визначних режисерів 20 століття. Давайте подивимося уважніше, про кого йде мова. 

Якщо на вулиці першого-ліпшого попросити назвати кілька американських режисерів, почнуть, як правило, зі Спілберга. Так, Стівен Шпильберг (так він писався би в наших краях, якби його предки не емігрували з Одеси). Саме він понад десять років виношував в голові ідею зняти фільм про Голокост, такий, щоб навіки закарбуватися в пам'яті мільйонів і через мистецтво увіковічнити пам'ять про злочини, яким ніколи не дозволено повторитися. Сам він це називає "покликом крові", а ще в деяких інтерв'ю виказує пронизливу відвертість про комплекс провини. Коли твої родичі не дожили і були по-звірячому знищені, а ти, ситий і багатий, живеш на іншому континенті і знімаєш кіно. Можна тільки уявляти, що вирувало в голові у геніального режисера, коли він вже займався Шиндлером, при цьому виконуючи контракт перед студією і монтуючи "Парк Юрського періоду". Отак динозаври переплелися з історією Оскара Шиндлера. 

Або вже загаданий вище Роман Поланські, який теж вирішив віддати борг власному народу через фільм. Ви, певно, його знаєте, бо він теж входить в усі топові десятки і навіть п'ятірки стрічок із теми. «Піаніст» називається. 

роман поланські Едріен Броуді Піаніст 

Роман Поланські і Едріен Броуді на зйомках фільму "Піаніст"

Так, саме той, де видали золоту статуетку за головну чоловічу роль Едріену Броуді, наймолодшому лауреату Оскара в своїй категорії на момент вручення. Чому фільм вийшов таким вдалим? Бо Поланські, окрім безумовно власного генію, має незгасаючий внутрішній біль. І я не про втрату вагітної дружини (ми вже вище згадали Тарантіно і Шерон Тейт). А про те, що маленьким Раймунд Роман Ліблінг (справжнє ім'я), народжений 1933 в Парижі, переїхав на свою голову з батьками в 1936 в Краків. Ну і як не важко здогадатися, що на нього там чекало. 

Власне, у свої шість майбутній режисер потрапив до краківського ґетто. Як він потім згадував, маленького хлопчика кілька разів охоронці задля розваги використовували як рухому мішень. Не поцілять - наб'ють. Поцілять – та хто буде думати за того напівмертвого брудного обшарпаного шмаркача. Матір Романа було знищено в таборі Белжець, а батько Рішар зміг вижити в Мальтгаузені. 

Як бачимо, життя Поланські було повне трагізму. Він виріс, став відомим на весь світ і 2002 видав на розсуд публіки свою вистраждану картину на тему, яка його не відпускала. "Піаніст" приніс режисеру особистого Оскара, а також головну нагороду Канн, де головував того року Девід Лінч. 

Однак не важко здогадатися, що тема Голокосту в більш широкому значенні (витоки і прояви антисемітизму) і досі хвилює майстра. Минулорічний "Офіцер і шпигун" тому є доказом. 

В фільмі мова йде про широковідому справу Дрейфуса, коли французького офіцера засудили за державну зраду, публічно зірвали з нього погони і заслали на каторгу, лише тому, що він на всю військову академію був єдиний єврей. Дійсно, хто ж ще міг бути винен? А справжнім шпигуном був людина-не-торт Естерхазі, теж офіцер, тільки угорської національності, що шпигував на користь матінки-Австрії. Шляхом надлюдських зусиль і кришталевої чесності слідчого справу поставили на апеляцію і касацію. Такий собі журналіст Еміль Золя послужив в справі, написавши вірусну статтю J'accuse і отримав за неї кримінальне покарання. Подивіться при нагоді, а щоб вам було не сумно, грає слідчого Жан Дюжарден, а самого Дрейфуса наше сонечко Луї Гаррель, шкода що лисий і без кудрів. 

Історію іншого фільму Поланські можна почитати тут.

Але як і у кожній справі одного бажання недостатньо. І щоб зняти «Список Шиндлера» чи «Піаніста», справді треба бути генієм, бо посередніх і прохідних фільмів в тому числі із теми Голокосту вагон і маленький возик. От буквально нещодавно була халтура, де Джессіка Чистейн рятувала нещасних від геноциду у Варшавському зоопарку, а суворий Даніель Брюль в формі нациста мріяв відновити популяцію європейського тура (таких биків великих, що зникли з Європи, залишивши по собі тільки українське містечко Турка Львівської області і численні зображення в європейській геральдиці). Ідея наче нічого, а кіно заслабке. 

Популярність фільмів про Голокост, його наслідки і відлуння у сьогоденні пояснюється тим, що вони є актуальними для кожної людини, піднімаючи питання гуманізму і реакції на горе людини, яка не є твоїм родичем по крові. Ми усі, люди всіх народів, як жили на землях, що пережили Голокост, рано чи пізно в глибині душі задаємо собі питання: а як би я вчинив, живучи поряд з будинком, звідки виселяли б людей не мого народу, потім їх би катували на сусідній вулиці, а мені запропонували б переселитися у їхню квартиру? (Як тут не згадати про те, як привезене звідусіль населення займало спорожнілі після депортації татар будинки?). 

Тому давайте все-таки спробуємо віднайти цікаве в цьому безмежні стрічок про Голокост, трохи розширивши тему, щоб охопити її з різних боків. Саме тому до списку потрапили і картини про сьогодення, адже їхня проблематика стосується все тої ж ненависті. І ще. Оскільки все це не має кордонів, фільми навмисне відібрані із прагненням показати різні країни. 

“Ромпер Стомпер”, в інших назвах “Скіни” або “Бритоголові” (англ. Romper Stomper, 1992, реж. Джефрі Райт)

Країна: Австралія

Ромпер Стомпер, Скіни або Бритоголові Romper Stomper, 1992 постер

Про що. Почнемо максимально здалеку. Дуже далеко від буремної Європи, аж у Австралії, в 90х роках двадцятого століття буяє і квітне рух неонаці. А оскільки ненависть є, сила є, розуму немає, а бажання фізично познущатися пре із усіх дірок, то питання вибору жертви не стоїть. Є ж мігранти, в даному разі в'єтнамці. В чому вони винні? А чого ж вони…? Банда бритоголових ще не вирішила, що пред'явити людям іншої раси, але привід познущатися завжди знайдеться. Паралельно до цього в фільмі вимальовується любовний трикутник. Стрічка свого часу стала культовою у певних колах. 

На що звернути увагу: ну звичайно на блискучо лису голову Рассела Кроу, який вісім років після цієї ролі зійде на Олімп (швидше, правда, Колізей) світової слави. Але то буде потім. В фільмі він мельбурнський неонацист. 

Що гуглити: історію про те, як молодому, нікому не відомому хлопцю вдалося умовити режисера взяти його на роль, поголивши показово голову при свідках. Ну і ще можна запитати у пошуковика, що ж таке Ромпер-Стомпер. 

 

“Фанатик” (англ. The Believer, 2001, реж. Генрі Бін)

Країна: США

Фанатик, 2001 постер

Про що. Цим фільмом розпочинаємо історію, що вже набагато ближча до антисемітизму і нацизму (із префіксом нео-). Головний герой, єврей за національною і іудей за віросповіданням, стає членом NS-скінхедом. Хто це такі? НС в назві позначає націонал-соціалізм, в народі "нацизм" і в своїй ідеології вони переважно займаються популяризацією ідеї White Power (десь заплакав Рогатий Шаман). Угруповання скінхедів використовує героя попри його походження, оскільки той має блискучі ораторські здібності. Але. Але щось пішло не так. А як саме воно пішло, дивіться у фільмі. 

Раян Гослінг Фанатик

На що звернути увагу: при перегляді фільму ви неодмінно звернете увагу на визначального актора свого покоління, Райана Гослінга. Але придивіться уважніше до другої ролі фільму, дівчини Карли. Грає її акторка із дивакуватим ім'ям Саммер (літо) і прізвищем Фенікс. І саме прізвище ставить все на свої місця, так, це наймолодша дівчинка в родині Феніксів, тобто сестра минулорічного Джокера. 

Що гуглити: погугліть QAnon. Обізнаність завжди стане в нагоді. 

 

“Американська історія Х” (англ. American History X, 1998, реж. Тоні Кей)

Країна: США

Американська історія х постер

Про що. Цим фільмом завершуємо своєрідну "тріаду" із префіксом нео-. Картина зі списку 250 найкращих фільмів всіх часів за версією IMDB. Єдине, що завжди додають із засторогою для тих, хто його не бачив, це наявність у фільмі деяких сцен насильства. Але шановні! Фільм про скінхедів, головний герой весь в "давніх арійських символах", то з чого б тоді фільму бути про рожевих єдинорогів? А він неймовірний. Від нього змінюється світогляд (власне, як це і відбувається із головним героєм). 

Ось слогани фільму:

Розплющ очі і побач ненависть, попри те, що вона тебе засліпила

Об'єднані ненавистю, розділені правдою

Американська історія ікс

На що звернути увагу: після цієї ролі Едвард Нортон для вас вже ніколи не буде лише тим чуваком із "Бійцівського клубу". Якщо чесно, я і досі не розумію, чому йому не дали золотого дядечка чи хоча б не номінували. Мабуть, спрацювало прокляття, коли Оскара просто бояться давати за ролі нацистів, навіть тих, хто протягом фільму "переходить на світлий бік сили". 

Що гуглити: як склалася доля актора-підлітка "Джона Коннора" опісля другого "Термінатора" і чому діти-зірки так часто не витримують тиску і йдуть у темряву. 

 

“Макс” (англ. Max, 2002, реж. Менно Мейхес)

Країна: Велика Британія

Макс фільм 2002 постер

Про що. Ну що ж, про неонаці поговорили, тепер прийшов час заглиблюватися в історію. А розуміння суті Голокосту неможливе без дослідження витоків цього явища. Ця картина, назва якої вам стовідсотково ні про що не скаже, розповідає історію маленької людини. Побитий війною, неприйнятний суспільством, непривабливий зовні і ще й з супутніми хворобами чоловічок намагається стати… Ні, не коміком. Якби коміком, то фільм називався би «Джокер». 

На жаль, історія, хоч і з вигаданими деталями, в загальних рисах реальна. Маленька проста людина у фільмі має поза усе унікальний талант вести за собою. Тримати слухачів у напрузі і цілковито навертати прихильників на свій бік. Але поки що він просто хоче стати художником. 

Звати його Адольф, Адольф Гітлер. Ну а Макс, який згаданий в фільмі, – це художник-галерист, спілкування з яким і змінило хід думок того першого, майстра, який не відбувся як художник, але намагався перетворити весь світ на своє полотно. Полотно для творчості. Слоган фільму – "Мистецтво + політика = влада". А галериста-єврея Макса, який критикує роботи художника Адольфа, грає Джон К'юсак. І це одна із кількох його справді серйозних робіт. 

На що звернути увагу: на фінальну сцену. Ну і звичайно, на Ноя Тейлора в ролі Гітлера. Для нього вперше зіграти цю історичну постать було випробуванням і він довго відмовлявся. Але, мабуть, потім сподобалося, і він зіграв цю ж персоналію в серіалі «Проповідник». Ще він був у «Грі престолів» і «Гострих козирках». А в «Максі» він неймовірний, і попри зовнішню несхожість із прототипом, йому віриш. 

Знайти винуватців усіх бід і нещасть німецького народу, який отримав занадто велике покарання після Першої світової, і переконати в цьому "простих людей": подивіться, як це було в першій половині 20 століття. Фокус ненависті змінюється, суть залишається незмінною.

Що гуглити: погугліть, чого не вистачало на художніх роботах Гітлера, чому ж реально його праці були ніякі. І чи не пішов би хід історії по-іншому, якби він справді був генієм від мистецтва образотворчого, а не від мистецтва пропаганди.

 

“Він знову тут” (нім. Er ist wieder da , 2015, реж. Девід Внендт)

Країна: Німеччина

Він знову тут фільм 2015 постер

Про що. Серйозне кіно про Гітлера і пропаганду вже було, тож німецький режисер Девід Внендт пішов іншим шляхом. Він обирає шлях жорсткої сатири на нашу сучасність, помістивши в наш час самого Адольфа. 

Не питайте, яким чином він опинився в Берліні 2010х. Головне ж не це. Режисер показує, чим би займався фюрер, якби машина часу перенесла його з 1945 у 2015. Що буде робити лідер нацистів просто зараз, в часи інтернету, соцмереж і вірусних мемасиків? 

Він знову тут фільм 2015

Правильно! Він же не дурний. Він одразу розуміє, що вітер тепер змінив напрямок і жертву треба шукати в іншому місці. Загалом це дуже смішне кіно. От просто дуже. Але воно підіймає серйозні питання. Дивитися варто кожному. До речі, фільм є екранізацією книги Тимура Вермеша 2012 р., яка у рік виходу стала бестселером і зайняла перший рядок у рейтингу «Дер Шпігель». 

На що звернути увагу: на виконавця головної ролі, німецького актора Олівера Мазуччі. Ви його швидше за все бачили у відомому серіалі "Пітьма". 

Що гуглити: хто такий Тимур Вермеш і чому його батьки втікали з Угорщини в 1956. 

 

“Іда” (англ. Ida, 2013, реж. Павел Павліковскі)

Країна: Польща

Іда фільм 2013 постер

Про що. Чорно-білий фільм про дівчину, що виросла в монастирі, і перед постригом їй повідомляють, що насправді її батьки загинули в Голокост, а вона повинна обрати свою долю. Польща. Голокост, католицтво, вибір віри, життя під час окупації – не важливо, німецької чи радянської. 

Іда фільм 2013

На що звернути увагу: на операторську роботу. 

Що гуглити: режисера Павла Павліковського і чому цей фільм так приглянувся кіноакадемікам, що аж Оскар отримав. 

 

“Кролик Джоджо” (англ. Jojo Rabbit, 2019, реж. Тайка Вайтіті)

Країна: Нова Зеландія/Чехія

Кролик Джоджо фільм 2019 постер

Про що. Життя в Німеччині наприкінці війни очима маленького хлопчика Джоджо. Все навколо роз'їдено іржею пропаганди і юдофобії, дитина живе в токсичному хворому середовищі. Як і багато інших таких самих самотніх дітей, Джоджо має уявного друга, якого бачить тільки він. Цей друг в очах хлопчика - як супергерой, він уособлення усіх чеснот і найкращий друг із тих, кого тільки можна забажати. Звати цього друга Адольф Гітлер (у виконанні режисера). 

Кролик Джоджо фільм 2019

Коли 2019 року фільм вийшов в прокат, відбувся ефект вибуху бомби, такий неймовірний ефект стрічка мала на глядачів. Можна довго добирати слова: гострий гумор, дотепно, стильно, розумно, тонко, там де треба – весело, там, де треба – серйозно… Але краще за все про фільм сказав сам режисер, Тайка Вайтіті (наполовину єврей, наполовину маорі): про Голокост або треба розказувати щось нове, або мовчати. В нього вдалося. Такого закінчення війни в Німеччині ми ще не бачили. 

Інший фільм режисера Вайтіті - в цій статті. 

На що звернути увагу: одна із недооцінених актрис сучасності – Скарлетт Йогансон. 2019 року вона отримала за рік цілих дві акторські номінації, головну (за "Шлюбну історію") і другорядну за "Кролика". І пролетіла. Це дуже погано. Дуже. Бо так можна і руки опустити, і скотитися в суцільний Марвел. А вона дійсно талановита.

Що гуглити: історію створення костюмів у фільмі. Про це можна написати окрему статтю. Чого лише варта історія з пошуком потрібних черевичків. Хто кіно перегляне, зрозуміє, наскільки важливими були черевички мами Джоджо.

 

“Ключ Сари” або “Її звати Сара” (англ. Sarah's Key, фр. Elle s'appelait Sarah, 2010, реж. Жілль Паке-Бріннер)

Країна: Франція

Ключ Сари фільм 2010 постер

Про що. Франція. Американська журналістка займається розслідуванням трагедії, що сталася в Парижі 1942 року. Фільм знятий по книзі-бестселеру "Ключ Сари". Історія вражає. Вона не тільки про саму трагедію. Вона про те, яке відлуння Голокост має просто зараз. В головній ролі неперевершена Крістін Скотт-Томас. І авторка статті щиро сподівається, що цей фільм вам сподобається і наштовхне на роздуми.

В якому фільмі Крістін зіграла дружину Черчіля, читайте тут.

На що звернути увагу: на аналогію із нашою країною, де теж тисячі людей було втрачено, а пам'ять про них стерто назавжди. 

Що гуглити: знайдіть книгу. 

 

“Смак сонячного світла” (англ. Sunshine, угор. A napfény íze, 1999, реж. Іштван Сабо)

Країна: Угорщина

Смак сонячного світла фільм постер

Про що. Найепічніший і найдивовижніший фільм зі всього списку, ґрунтовний, солідний, довгий і тягучий, хронометражем у три години, розповідає про цілих три покоління родини Зонненшайн з Угорщини. 

Сьогодні дуже легко уявити цей фільм у вигляді серіалу. Але стрічку знято тоді, коли серіали ще не набрали сьогоднішньої популярності. Тож історію режисер розповів у форматі фільму. 

Три покоління однієї великої родини, справжня сага. Ми споглядаємо життя і долю прадіда, що переїхав у Будапешт і відкрив виробництво лікувальної настоянки "Смак сонячного світла" (бо саме так перекладається з ідиш його прізвище). Його син стає юристом. Син юриста займається спортом, фехтуванням, відмовляється від свого прізвища і бере угорське Шорш. Але навіть відмова від релігії і імені не рятує його від знищення. Ну і наступне покоління, Іван Шорш, на долю якого випала радянська окупація Угорщини і буремні події 1956. Три імперії, кожна з яких впала: Габсбурзька, Гітлерівська і Сталінська. Всі перед нами. На прикладі однієї родини. 

На що звернути увагу: на Рейфа Файнса. Це його фільм-спокута. Тут він грає одразу три ролі. Так-так, усіх цих чоловіків грає "Той кого не можна називати" (роль Воландеморта в Поттеріаді) Рейф Файнс, барон норманського походження із родоводом від раннього середньовіччя. Так, Файнс дуже непростий. Але в чому ж спокута? Чим він завинив, особливо в контексті Голокосту? Все просто. Чи не найвідоміша роль, яка його прославила - Амон Ґьот - той самий монстр-нацист, комендант концтабору у Планові, що влаштовував показові страти, відстрілював людей із віконечка і всіляко знущався із ув'язнених, що і без того не мали права на життя. 

Ральф Файнс Амон Гьот Список Шиндлера

Ок, скажете ви, то ж роль. То ж не Файнс. Звичайно. От тільки після виходу «Списка Шиндлера» і Спілбергу, і Файнсу закидали обвинувачення в тому, що не можна було зображувати ЗЛО таким чином, не варто було наділяти злочинця харизмою і певною сексуальністю (придивіться до сцени із Геленою). Тобто це таки гризло Файнса, що він після «Шиндлера» пішов грати жертву Голокосту. 

Що гуглити: екранна партнерка Файнса – Рейчел Вайц. Для неї фільм особливий, оскільки її батьки емігрували саме з Угорщини. Почитайте, там цікаво – є винахідники і цікаві особистості. Ну і погугліть, хто зараз є чоловіком Вайц. Подивіться на їхні щасливі фото. Просто прекрасно. 

 

“Жінка в золотому” (англ. Woman in Gold, 2015, реж. Саймон Кьортіс)

Країна: США

Жінка в золотому фільм 2015 постер

Про що. Ну і наостанок фільм, що попри трагічні події несе світло і надію. Надію, що іноді одна людина може перемогти цілу державу, якщо на твоєму боці правда. Стрічка розповідає яскраву, реальну і від того ще більш неймовірну історію американки Марії Альтман, яка стала жертвою Голокосту, втратила рідних, втратила усе, але не змогла змиритися і стала на бік боротьби за правду. А її правда була в тому, що вона одна вирішила протистояти уряду Австрії, який відмовлявся повертати їй награбоване під час Голокосту. Так. У віддалений від Другої світової уряд культурної європейської Австрії привласнив і вчепився намертво у те, що за законом повинно належати власниці, Марії Альтман. 

Історія не отримала б такого резонансу (гриміла на весь світ), якби мова не йшла про твори світової мистецької спадщини, а саме роботи Густава Клімат. Так-так. Австрія під час Голокосту вчинила розбій, пограбувала родину Альтманів і вже після закінчення війни хотіла заявити – ця картина тепер державна. Але ні. Одна маленька жінка з адвокатами зуміла довести, що те, що вкрадене, повинно бути повернене. 

Золота Адель і Марія Альтман

Фільм дуже майстерно грає із нашим ставленням до головної героїні. Якщо на початку ми сумніваємося, а можливо, їй просто треба гроші? (Клімт, як ви розумієте, нині коштує недешево), то далі ми переймаємося ходом її думок і зовсім змінюємо думку. 

Подивіться! Історія повернення так званої "Австрійської Джоконди" (справжня назва картини "Жінка в золотому") того вартує. Ну і так. Нас це теж стосується. Уявляєте, якби зараз почали з'являтися справжні власники квартир у центрі Міста Лева, наприклад? Куди ж підуть нащадки тих, хто отримав ці квартири від радянської влади?

На що звернути увагу: ну звичайно на Гелен Міррен і її кіношних адвокатів. Американського грає Райан Рейнольдс, а австрійського Даніель Брюль.

Що гуглити: погугліть, як ця історія відбувалася насправді. Все це є. Просто почитайте. Марії Альтман повернули не тільки «Жінку в золотому», а цілих 5 картин Клімта (загальна їхня вартість 300 мільйонів доларів).  

Ну і наостанок. Що об'єднує вище згадані фільми? Творці, які їх знімали, мали прагнення відкрити світу очі на якийсь певний аспект теми, яка займає їхні думки. І це прекрасно, коли мистецтво допомагає розповісти цілому світу трагедію саме твого народу. Не можна засуджувати режисера-єврея, який у дитинстві був у гетто, за те, що його хвилює тема життя в цьому гетто. На жаль, проблема осмислення Голокосту і досі актуальна для українців, остаточні підсумки ще не зроблено, ми в стадії торгу. (Це коли за своє ставлення ми вимагаємо якийсь відповідний хід). 

Є надія, що колись і в нас з'явиться свій Спілберг-Поланскі, якому болітиме винищення українців, яке часто йшло паралельно із Голокостом. 

Олену Телігу вбили в Бабиному Яру разом з тисячами жертв з боку єврейського, циганського та інших народів, яким нацисти не дали права на життя в рамках їхньої концепції світу. Ці люди підлягали знищенню. І про це не можна ані мовчати, ані забувати. Любити Україну не означає вимагати від режисерів іншого народу забути те, що їм болить найбільше. У нас є і будуть свої. І рано чи пізно вони розкажуть світові про нашу трагедію. 

Алла Міліневська

Люблю кіно в усіх його проявах. Трохи пишу. Намагаюся ділитися своїм кінодосвідом з друзями і тими, хто зі мною на одній хвилі

author photo