Наукпоп від простого до складного

Більше ніж пів тисячоліття тому Леонардо да Вінчі не стільки сформулював, скільки втілив власним прикладом концепцію Homo Universalis, людини універсальної, також відомої як Людина Ренесансу – такої, що здатна осягнути і досягти практичних результатів одразу у багатьох сферах природних, гуманітарних та точних наук. 

Сьогодні така концепція (на перший погляд) радше пасуватиме шизофренику, а не науковцю. Досягнення людства у кожному окремому напрямку науки та культури є настільки великими, а актуальні проблеми – настільки складними, що вирішувати їх можна лише завдяки спеціалізації, звуженій, наче мономолекулярна голка.

Саме тому нам складно навіть просто стежити за рухом сучасної науки. Створені з однієї молекули автівки катаються поверхнею золотого злитка, робота людського мозку моделюється, як квантовий комп’ютер, вимірність простору виходить за межі нашого сенсорного сприйняття. Брак розуміння та низька освіченість в царинах фізики, біології та математики призводять до поширення теорій змови та «альтернативних» наук.

«Вчені приховують!» – репетують люди на весь інтернет. Альтернативно обдаровані винахідники демонструють чергові «проривні відкриття», навіть не усвідомлюючи, що просто повторюють досліди вчених вікової давнини, для поширення і розголосу про які використовують винаходи-нащадки тих самих теорій, які нібито хтось десь приховує. 

Все це – наслідки браку базової, академічної освіти. Проблема в тому, що шкільні програми не завжди встигають за стрімким розвитком сучасної науки, а учні часто-густо не вмотивовані вивчати та розуміти навіть ті не завжди актуальні знання. 

І такі учні, що в старшій школі проголошували: «Нащо мені та фізика, хімія, біологія та математика! Вони мені в житі не знадобляться!», десь років двадцять потому починають горлати, що ГМО вбивають, щеплення – це змова фармацевтів, а Земля взагалі пласка. Або іншими словами, ці люди переносять власні пробіли в освіті і брак розуміння на все людство, вважаючи, що вони, пересічники зі спального району, мають те ж сприйняття інформації та інструменти її отримання та обробки, що й провідні вчені світу.

Саме в таких випадках на допомогу приходить науково-популярна література – і ті люди, які намагаються донести своє складне та професіональне широкому загалу. Пояснити, які проблеми дійсно стоять перед людством. І тому ось вам 10 авторів, які чимало здобули у цій царині. Людей, що не тільки присвятили себе науці, але й поділилися нею зі світом. Саме авторів, а не книг – бо багато хто з них написав не одну книгу (навіть якщо тут буде згадана лише одна). 

Більшість наведених тайтлів стосуватимуться фізики – бо наразі саме вона поєднує в собі точні та природні науки, захоплюючи широким колом більшість суміжних наук, таких як хімія, біологія та математика. Але й інші сфери не залишаться без уваги. Тож, ласкаво просимо до світу популярної науки!

Стівен Гокінг «Найкоротша історія часу», КСД

Напевне, дехто скаже: «Нащо тут згадувати про Гокінга? Його всі й без вас знають!».

Добре, якщо так. Стівен Гокінг як взірець цілеспрямованості та життєлюбства сам по собі є найкращою рекламою науки та наукового середовища. І так, це не єдине видання його праць. Але.

«Найкоротша історія часу» – напевне, найкращий спосіб м’якого та безболісного входу у сучасну фізику, який пояснює не тільки як ми розуміємо всесвіт зараз, але й як ми прийшли до цього розуміння. Як працює науковий метод, яким чином будуються наукові теорії, як перевіряються і чому якісь із них є прийнятими, а інші – відкинуті. Які є протиріччя та пробіли в космології, і навіщо нам взагалі потрібна «Теорія всього». 

Єдиною вагомою вадою тут можна назвати те, що інформація в книзі є дещо загальною та поверхневою, і людині, яка не все проспала в школі та на перших курсах вишу, може здатися надто простенькою навіть за стандартами наукпопу.

Але якщо вам не пощастило з фізикою в школі – читайте. І навіть якщо пощастило – все одно читайте. Це одна з найкращих та найбільш монолітних презентацій фізики як науки, що тільки є.

Мітіо Кайку «Гіперпростір», «Фізика майбутнього», «Майбутнє розуму», Літопис

Квантова фізика суперечить здоровому глузду, тому що природі начхати на наш здоровий глузд.

«Гіперпростір» – прекрасна та розлога праця про старші розмірності, як ми прийшли до їхнього розуміння та використання, і що з того нам може бути. Книга є світовим бестселером і навіть у нас вже видавалася двічі (в 2005 та 2017 рр.), але має й певні недоліки. 

Перший – книга була написана в далекому 1992-му і місцями не відповідає сучасному стану речей. Фатальних вад там немає, але багато чого, що там згадано, відтоді значно посунулося вперед. 

Другий – це надмірні спрощення та численні повторювання тих самих тез раз у раз протягом книги. Це допоможе вам, коли ви вперше чуєте про старші розмірності та багатовимірний простір, але буде дратувати, якщо ви вже маєте про них якусь уяву і бажаєте поглибити свої знання.

«Фізика майбутнього» (а разом і «Фізика неможливого», що, на жаль, не виходила українською) – свіжіша і дуже захоплива річ, пречудовий посібник для тих, хто бажає читати й писати сучасну тверду наукову фантастику.

«Майбутнє розуму» (і разом неперекладене «Майбутнє людства») – більш антропоцентрична робота, яка теж добряче накидає ідей для ваших творів, а також допоможе глибше розібратися в питаннях, які ставлять перед нами сучасні (пост)кіберпанк-автори. 

 Карл Саган «Блакитна цятка: космічне майбутнє людства», КСД

Попри назву книга Саган більшою мірою присвячена не майбутньому, а теперішньому та минулому астрономії та космічних досліджень людства. Він просто та цікаво розповідає про те, що вже відомо про інші планети Сонячної системи, історії їхніх досліджень, а також гіпотези та подальші перспективи. 

Це доволі ґрунтовна збірка даних про космічну експансію людини, від перших хвилин на орбіті до подорожей за межі Сонячної системи та амбітних планів майбутнього. Це не єдина подібна книга (наприклад, є дуже стильна, хоч і більш грайлива «Сонячна система: путівник для туристів»» видавництва «Жорж» або «Як ми житимемо на Марсі» видавництва «Віват»), але «Блакитна цятка» дає максимально широку панораму, яка фокусується на всіх аспектах космічної експансії – іншопланетній природі, цікавих явищах, перспективних засобах подорожей та проблематиці колонізації, історії питання та сучасних інституцій, що зайняті цими питаннями. Звісно, наразі ця сфера різко зрушила з «мертвої точки» і важливі зміни відбуваються ледь не щомісяця, але книга все одно не втрачає актуальності та цікавості.

 Ювал Ной Харарі «Sapiens. Людина розумна», КСД 

На перебіг історії мали вплив три важливі революції. Когнітивна революція дала історії первинний поштовх приблизно 70 тисяч років тому. Сільськогосподарська революція прискорила її близько 12 тисяч років тому. Наукова ж революція, що стартувала лише 500 років тому, цілком може призвести до кінця історії та початку чогось зовсім іншого.

Полишимо поки що фізику і звернемося до інших сфер. Ювал Ной Харарі нині широко відомий як футуролог, але варто зазначити, що здобув славу та визнання він саме як антрополог – дослідник людини та людства. 

«Людина розумна» – це книга про історію людства від початку й до теперішніх часів. Детальна (хоч іноді й грішить самоповторами та надмірним розжовуванням), сповнена блискучих ідей та влучних визначень кожного важливого етапу розвитку людської цивілізації, ця книга допоможе усвідомити шлях, який ми подолали та подивитися на історію людини розумної під дещо іншим (більш широким) кутом. Чому вагітність триває саме дев’ять місяців, які були причини прямоходіння та до яких проблем воно вивело людину, що таке уява і як вона допомогла сапієнсам перемогти неандертальців, скільки було цивілізаційних революцій – і купа всього іншого.

Автор накопичив та обробив колосальну кількість даних, створивши прекрасну аналітичну ретроспективу, яка й стала тим міцним ґрунтом для його подальших футурологічних напрацювань. Це обов’язковий требачит, хай там як ви ставитеся до подальших футорологічних прогнозів автора.

 Річард Мюллер «Фізика часу. Усе відбувається зараз», Наш Формат

Не існує минулого чи майбутнього, насправді є три теперішніх: «теперішнє минулих речей, тобто пам'ять; теперішнє існуючих речей – зір; теперішнє речей майбутніх – очікування.

Час наразі є однією з найбільших загадок сучасної фізики. Айнштайн з’єднав його з простором, перетворивши на ще один вимір, термодинаміка поєднала з ентропією, класична ньютонівська механіка взагалі розглядала як щось непідвладне будь-якому впливу, а квантова теорія, хоч і вважає, що час не кантується, припускає існування часток, що здатні рухатися проти його течії. 

Мюллер подає дещо суперечливе та навіть провокаційне бачення фізики часу. Він проходиться «від основ», починаючи з теорії відносності, та врешті торкається часу з позиції квантової фізики. 

Книга може здатися дещо спекулятивною та такою, що прагне шокувати та ошелешити, але не дайте себе обманути – попри стилістичну «маркетинг-обгортку», вона містить сталу базу знань. 

 Стівен Строґац «Екскурсія математикою. Як через готелі, риб, камінці і пасажирів зрозуміти цю науку», Наш Формат

Приблизно раз на десять років з’являється свіжий підхід до математики, який приносить свіжі можливості батькам почуватися невдахами.

Насправді ця книга називається «The Joy of X», але перекладач та редактор вочевидь вирішили, що метафора назви буде надто складною для українського читача, і влупили щось більш прямолінійне. 

На відміну від ранішньої «Sync», «Екскурсія математикою» не має такої чіткої прив’язки до природніх наук. «Sync» розповідав, як математика пояснює закони природи – від ритму серцебиття до руху елементарних частинок. «Екскурсія» також переповнена прикладами (кінець кінцем пан Строґац є прикладним математиком!), але фокусується радше на соціальній сфері, ніж на природній, пояснюючи, як може працювати математика в нашому повсякденному житті. 

Книга починає свою розповідь від простішої арифметики і закінчує імовірностями, функціями, інтегралами та іншими речами, від яких у більшості читачів в старшій школі кипіли мізки. І це дійсно класна книжка, сповнена цікавих прикладів, розлогих та зрозумілих пояснень та тонкого, ненав’язливого гумору. І просто чудова, якщо ви трохи плутаєте поняття «гуманітарій» та «прогульник математики», бо вона покаже вам, що гуманітарію второпати і навіть полюбити математику не так вже й важко. 

 Шон Керролл «Частинка на краю Всесвіту», «Велика картина. Осягнути всесвіт», Фабула

Все що ми знаємо, свідчить про те, що квантова теорія поля є адекватним апаратом, що дозволяє описувати фізику повсякденного.

Так само, як і згаданий вище Мюллер, космолог Шон Керролл має роботи, присвячені природі часу (зокрема, друга його книга «From Eternity To Here», що вийшла в 2010-му). «Частинка на краю Всесвіту. Полювання на Бозон Гігса» побачила світ у 2012-му, а за нею в 2016-му – «Велика картина», яка присвячена більш глобальним речам і чимось співзвучна зі згаданою вже «Найкоротшою теорією часу» Гокінґа (з тією різницею, що відправною точкою для Керролла є фізика елементарних частинок та квантова теорія). «Велика картина» – прекрасна книга, але в межах цього переліку варто звернути увагу на попереднє видання, «Частинку на краю Всесвіту».

Фізика елементарних частинок – це дійсно складна й важкозрозуміла сфера, де існує досить багато суперечливих теорій, а експериментальні дані отримані протягом майже півсторіччя безперервних та численних дослідів. Тому викладення її в науково-популярній формі вже коштує чимало. «Частинка на краю всесвіту» – це глибоке занурення у цю сферу разом із поясненням, чому це важливо та які перспективи відкриває. Тоді як «Велика картина» відкриває нам всесвіт саме з цього, надмалого ракурсу. 

 Сіддгартха Мукерджі «Імператор усіх хвороб. Біографія раку», Видавництво Жупанського

Я готова й далі боротися, але я маю знати проти чого я борюся.

За словами автора ці слова однієї з його пацієнток стали відправною точкою роботи над цією книгою. Так вже сталося, що з жахаюче високою імовірністю кожен із нас має в колі близьких та рідних принаймні одну людину, що хворіла або хворіє на рак. В мене таких двоє. 

Ця книга в 2011 році здобула Пулітцерівську премію і, на мою думку, є жахливо недооціненою в українському читаючому середовищі. Книга створюється двома сюжетними лініями. Перша – це, власне, біографія раку, від 4000 до н.е. і до сьогодення: діагностування, вивчення, лікування. Друга лінія – це особистий досвід, майже біографія автора, онколога та гематолога, лікаря масачусетської лікарні. Реальні клінічні випадки, долі пацієнтів та лікарів, відчайдушна, запекла боротьба за життя. Окрім корисних даних книга має потужний емоційний заряд та відшліфований стиль. 

«Імператор усіх хвороб» перекладений на десяток мов та має цілу купу винагород – і вся ця увага є цілком виправданою. Боже борони, щоб вона знадобилася вам із практичних міркувань, але навіть суто теоретично та відсторонено – це потужний зразок справжньої популярної медичної літератури. 

 Лі Смолін «Trouble with Physics: the rise of string theory, the fall of a science, and what comes next»

Зазирнувши за межі теорії струн, ми знайдемо відродження фундаментальної теорії, зроблене в старий добрий спосіб – через важке, концентроване міркування про загальні питання, зважене як у відношенні до математики, так і до експериментальної фізики.

Попри досить узагальнену назву (але є уточнюючий підзаголовок) ця книга майже цілком присвячена теорії струн, а радше – тим проблемам, з якими вона зіткнулася (ба навіть – із глухим кутом, в якому знаходиться). 

Теорія струн наразі є одночасно одним з потенційно перспективних напрямків не розвитку навіть – а прориву в фізиці як такій, але й одночасно – дуже проблематичною по свої суті. Автор пояснює, що тут до чого, нащо все це потрібно, і – найголовніше – в чому таки полягають ті самі трабли. Резюмуючи вже на рівні філософських та соціальних концепцій: це не проста, але класна книга, яка дещо контрастує з загальним сонячним оптимізмом, що панує в більшості наведених вище тайтлів.

Головна (для нас) проблема цієї книги – відсутність перекладу. Навіть російською існує тільки аматорський, який, м’яко кажучи, змушує бажати кращого.

 Роджер Пенроуз «Emperor’s New Mind», «Shadows of the Mind»

Це не тільки найстаріша книга зі списку (вперше вона побачила світ у 1989-му), але й одна з найсуперечливіших, бо пропагує ідею свідомості як квантового механізму. 

Роджер Пенроуз своєю книгою наробив чимало галасу, але зробити свою теорію домінуючою так і не спромігся. І хоча теорія квантової моделі розуму існує і досі, вона доволі небезпечно балансує на межі маргінальної науки. Пенроузу (і не тільки йому, насправді), опонує Девід Чалмерс, що в середині дев’яностих сформулював «важку проблему свідомості» і власне є засновником так званої філософії свідомості.

Питання різниці інтелекту та свідомості насправді важке. І ми насправді гадки не маємо, як саме утворюється свідомість і чи є вона об’єктивним результатом мислення, чи існує незалежно. Ідея неалгоритмічності розуму, висловлена Пенроузом у «Новому розумі» та його продовжені «Тінях розуму», – дуже смілива гіпотеза, яка змушує замислитися і збурює чималі дискусії. Саме тому, щоб не пропонувати вам лише один бік цієї полеміки, пропоную разом ознайомитися з фундаментальною роботою Девіда Чалмерса «Усвідомлюючий розум». Насправді вийде цікавезна дуель, де математик протистоїть філософу – як можна здогадатися, опоненти використовують принципово різне знаряддя.