Кіно, яке ти не зможеш забути

Незабутнє кіно. Те, що навіки оселяється і в голові. Навіть за кілька років, забувши, можливо, його назву, ти пам'ятаєш якісь сцени, репліки або за нагадуванням повертаєшся до його проблематики. На відміну від книг, які повністю звертаються до уяви, кіно за певних умов може сформувати візуальний образ, який буде з вами все життя. 

Як приклад, можна навести маленького Деніела Редкліффа. Чи залишилася в світі людина, яка уявляє собі Гаррі Поттера із іншою зовнішністю? (Дуже нетипове кіно із Редкліффом потрапило в іншу добірку).

А можливо, хтось уявляє вигаданий всесвіт Філіпа Діка із андроїдами, які мріють про електричних овець, не так, як їх показано в фільмі Рідлі Скотта?

Деякі візуальні образи з кіно "пробивають стіни коробки", і виходять далеко за його межі, оселяючись у сучасному фольклорі (у вигляді мемів). 

Але читати перелік класики не цікаво, якою б золотою та класика не була. З нещодавніх прикладів – чергова екранізація "Ребекки", яка з легкої руки Хічкока стала нетлінною класикою. І, як це не смішно, нове кіно, переливаючись усіма кінобарвами і зйомками на новітні камери, виглядає блідою безтілесною копією вісімдесятирічного чорно-білого фільму, знятого у павільйонах. (Якщо зберетеся дивитися нову "Ребекку", наполегливо раджу подивитися чи передивитися класичного Хічкока 1940-го року). 

І перед тим, як перейти до переліку, зробимо ремарку, що головною умовою складання списку було те, аби фільми були присвячені різним темам. 

«Доґвіль» (Dogville, 2003 р., реж. Л. фон Трієр)

Чого тут. Хто б відкрив цей список, як не Ларс фон Трієр? Цей фільм не забувається. Він знятий дуже оригінально. 

Як зобразити маленьке містечко, настільки стандартне, що аж нецікаве? Правильно. Не показувати його взагалі. Просто взяти сцену і позначити крейдою на ній, що де знаходиться. Чому режисер так робить? Тому що головна мета - показати мешканців містечка, а не банальні будиночки і вулички. Чи не вперше наочно втілено вислів "усе на виду". Нікому ніде не сховатися. 

Головна героїня спершу подумала, що знайшла прихисток серед простих людей. Але зло у простих людях буде страшніше за мафію, яка наздоганяє її навіть у цій глушині. А як добре все починалося!

На що звернути увагу. Фільм, між іншим, отримав нагороди і увійшов у списки топів, в тому числі в список улюблених фільмів Квентіна Тарантіно. Ну і так, зверніть увагу на Ніколь Кідман і Стеллана Скарсґарда, який належить до любимчиків Трієра, згадайте "Німфоманку". Бо ж не лише в ''Торі" і "Чорнобилі" йому бути!

Про ще один фільм з Ніколь Кідман можна прочитати тут. 

Що гуглити. Чому Ларс фон Трієр любить трилогії. І чому "Догвіль" отримав продовження, але до трилогії не дотягнув, так і залишившись дилогією. 

«Екстаз» (Climax, 2018 р., реж. Г. Ное)

Чого тут. Список був би неповним без згадки про цього режисера. Усі його твори - це провокація, яка просто не вивітрюється з голови. Авторка подивилася його роботи і вирішила додати сюди ту, яку критики назвали "кращим фільмом для знайомства із Гаспаром Ное". Фільм дуже красивий, ні на що не схожий. Але його, на відміну від інших робіт режисера, можна дивитися з дітьми віком 12+. А інші не варто. 

На що звернути увагу. Важко виділити щось окреме. Це як незабутня подорож, яку за сюжетом переживуть не всі, на відміну від глядачів, на яких чекає справжнє візуальне задоволення. 

Що гуглити. Хто така Софія Бутелла, подивіться кілька її виступів, вони є у вільному доступі на ютубі. 

«Пекло» (Brimstone, 2016 р., реж. М. Кулховен)

Чого тут. Цей фільм, на відміну від попередніх, знятий в традиційній манері. Дивитися його простіше. Хоча і тут є одне але. Простіше, якщо не пропускати його через себе і не згадувати більш-менш схожі історії із реального життя. Фільм голландського режисера, який «пройшовся» доробком Кубріка (теза про "ультранасильство") і зробив своїм фільмом прицільний постріл в … а у що був той постріл, ви самі скажете, подивившись фільм.

На що звернути увагу. Повторюю розпочате в статті про військове кіно, а саме пошуки ниточок, що ведуть до славнозвісної "Гри престолів". Тут ці нитки і вишукувати не треба. Вони на поверхні: два персонажі зіграні акторами із серіалу. А головний герой - чоловік Керіс ван Хаутен, відомий вам усім Ґай Пірс. (Його ноланівське "Мементо" просто не вмістилося в цей список). 

Що гуглити. Що таке "маска ганьби" і коли її перестали застосовувати.

«Платформа» (ісп. El Hoyo, англ. The Platform, 2019 р., реж. Г. Газтелу-Уррутіа)

Чого тут. Як поєднати Біблію з утопічними ідеями, знає режисер цього фільму. Зовсім новенький, ще не всі його дивилися, але це зробити варто. Ви будете вражені, як автор зміг запхати стільки всього важливого, маючи на руках обмежений бюджет, жодної зірки в касті і мінімум декорацій чи візуальних ефектів. Пройдіть всі рівні цієї платформи разом з головним героєм. Ваша подорож змінить вас назавжди.

На що звернути увагу. Фільм дуже нетрадиційний. Якщо відчуваєте, що не потрапили в настрій, вимкніть і спробуйте наступного разу. Однак, ті хто таки додивиться, будуть винагороджені і отримають реальну синефільську насолоду.

Що гуглити. Усі імена персонажів мають значення і мають пояснення. Їх треба тільки відшукати. І цей пошук сам по собі є безцінним досвідом. Як прибирання у захаращеній квартирі, коли під час розгрібання мотлоху винаходяться справді безцінні скарби, дорогі серцю і пам'яті. 

«На межі майбутнього» (Edge of tomorrow, 2014 р., реж. Даґ Лайман)

Чого тут. Видихніть! Ви заслужили на щось легше після "Платформи". Чому б тут не розмістити легке і приємне кіно, зняте настільки ладно і динамічно, що під час першого перегляду ви просто заклякнете біля екрану, не в змозі перевести подих. 

Кіно, між іншим, не таке просте, як ви подумали. Воно зняте на основі японської книги-ранобе All U need is kill, яка в 2005-му була номінована на кращий японський роман року. Фільм наразі є чи не єдиним сучасним настільки вдалим прикладом перенесення суто японського твору в західне кіно. Вийшло дуже легко, цілісно і гармонійно.

На що звернути увагу. Як це не дивно, на Тома Круза і Емілі Блант. Останню я дуже люблю. А щодо першого, досі дивуюся його нескінченній енергії. Він явно має десь у схованці моторчик із вічним двигуном. 

Що гуглити. Ранобе: що це?

«Життя Девіда Ґейла» (The Life of David Gale, 2003 р., реж. А. Паркер)

Чого тут. Не можна було складати цей список і не додати щось від Алана Паркера, який пішов від нас влітку цього року. Спершу вибір впав на "Серце янгола", але то піде в іншу добірку. Тут же ми насолоджуємося динамічним фільмом із Кевіном Спейсі і Кейт Вінслет. Основний месидж фільму: те, що тобі здається, лише тобі здається. Тобою легко маніпулювати. 

На що звернути увагу. Що б я тут не написала, переглядаючи фільм вперше, неможливо відірватися від самого сюжету. 

Що гуглити. Після фільму підіть перегляньте відео до Another Brick in the Wall. 

«Реквієм за мрією» (Requiem for a Dream, 2000 р., реж. Д. Аронофскі)

Чого тут. Залежність. Коли чуємо це слово, легше за все згадати наркозалежність або алкоголізм. Але ж це тільки верхівка айсбергу. Нездорові залежні бувають стосунки, як між партнерами, так і в батьків з дітьми. І це ще я не згадувала хворобливий фанатизм чи булімію. Кожен з нас так чи інакше зустрічається із цим у житті. Книгу, на основі якої створено фільм, читати важко (як ви її сприймаєте?), а фільм зміг перенести головний посил на екран, візуалізувати його настільки сильно, що після першого перегляду він тримає кілька діб і повністю вже не зникає з голови ніколи. 

На що звернути увагу. На Джареда Лето, про якого вже було згадано. 

Що гуглити. Після цього фільму можна піти шляхом дослідження усієї фільмографії режисера Аронофскі. Включно з «Чорним лебедем», «Фонтаном» і «Мамою». 

«Лобстер» (The Lobster, 2015 р., реж. Й. Лантімос)

Чого тут. Поряд з Ное і фон Трієром список був би неповним без хоча б однієї роботи Йорґоса Лантімоса. Майстер творить в абсолютно неповторній некласичній манері. Має Йорґос лише 47 рочків, а вже став провідником і іконою нової хвилі грецького кіно. Цікаво? Егеж. Настільки, що його "Фаворитка" з тріумфом пройшла на Оскарі, піднісши режисера на планетарний рівень популярності. Але на роль незабутнього все ж таки претендує «Лобстер» - фільм-антиутопія про дуже дивне суспільство, яке карає за самотність. Це треба дивитися.

На що звернути увагу. На Коліна Фаррелла, який із цим фільмом увійшов на новий рівень своєї кар'єри. І на Олівію Колман звичайно ж, яка, мабуть, вже тоді готувалася до ролі королеви Анни. 

Гуглити можна численні розшифровки метафор фільму. 

«Бруд» / «Багно» (Filth, 2013 р., реж. Дж. С. Бейрд)

Чого тут. Нестандартне британське кіно за книгою нестандартного, але такого щирого письменника Ірвіна Велша. Описати фільм можна, але тим ви втратите частину його шарму і неповторності. Тому я закину цю марну справу. Скажу просто, що це фільм із чорним гумором.

На що звернути увагу. На бездонні сині очі Джеймса МакЕвоя, про якого вже було отут.

«Одержимість» (Whiplash, 2014 р., реж. Д. Шазелл)

Чого тут. Чудовий фільм на завершення списку незабутнього кіно. Історія про студента консерваторії перетворюється на захоплюючу драму-битву учня і вчителя. Фільм став повноцінним дебютом режисера Демієна Шазелла, якому на момент зйомок було 29! Саме час для незабутнього шедевру. Знято фільм в умовах обмеженого бюджету і часу. Настільки обмеженого бюджету, що на те, аби зібрати необхідну суму, довелося спершу зняти короткометражку. Бо хто ж дасть гроші режисеру без роду і племені, якому ще й 30 нема? 

На що звернути увагу. Ви не зможете забути божественну гру Дж.К. Сіммонса, для якого ця роль стала визначальною і таки принесла омріяне визнання.

Гуглити. Як доля режисера (починав він як джазовий барабанщик) призвела до настільки пристрасного фільму, який дихає музикою і жагою до перемоги, перемоги над самим собою. Ну і ще цікаво, що Шазелл має подвійне громадянство, а батько його є професором і видатним науковцем в сфері інформатики. Прізвище батька у нас пишуть як Шазель, а сина на англійський манер Шазелл.

Список, звичайно, на цьому не закінчується. Його можна ще довго продовжувати, але головна проблема таких добірок – вміти вчасно зупинитися. А інші фільми прибережемо для інших дописів)