Роксолана Сьома: «Для мене «Рефлекс медузи», передовсім, – про токсичну материнську любов»

13.05.2021

Переглядів: 1349

http://chytay-ua.com/

Незабаром у «Видавництві 21» вийде нова книга української письменниці Роксолани Сьоми «Рефлекс медузи», яка стала фіналістом Міжнародного літературного конкурсу «КОРОНАЦІЯ СЛОВА-2020». Книга видана у співпраці з нашими друзями Літературною агенцією OVO.

Роксолана Сьома ділиться в інтерв’ю з Читай рефлексіями про свою літературну новинку.

Автори не люблять відповідати на подібні питання, та все ж: про що роман «Рефлекс медузи»?

Це – розповідь юнака, якому щойно виповнилося дев’ятнадцять, про дорослішання і стосунки з мамою. Місцями – розважальна, часом – повчальна, але така, знаєте, без моралізаторства, а подекуди – і драматична. У ній – багато актуальних і навіть гострих для сьогодення тем. Читачам точно буде про що подискутувати. Думаю, багато кого роман навіть обурить, і мене за нього сваритимуть, та морально я до цього готова.  

То це – підліткова проза? Яка цільова аудиторія?

Мені важко визначитися з цим критерієм. Я писала роман з прицілом на дорослого читача. Бо для мене «Рефлекс медузи», передовсім, – про токсичну материнську любов. Знаєте, коли її, тієї любові, – забагато, коли вона обмежує і відбирає, а не відпускає і наповнює. Однак я свідома, що книгу шукатимуть і активно читатимуть підлітки, бо в ній розказано про реалії сучасної школи, пошук ідентичності, про підлітковий секс і звісно ж про непрості стосунки з батьками, в даному випадку сина і матері. Власне, через секс, наркотики і ненормативну лексику на книзі стоїть позначка 16+. «Видавництво 21», що наважилося видати цей роман, у коментарі до передпродажу книжки вжило таке формулювання як young adult, однак уточнило, що книжку можуть читати як молодші, так і старші люди. Погоджуюся з цим. Більше того, вважаю, що це – книга для сімейного читання. Бо після прочитання батьки з дітьми можуть сісти й обговорити ключові моменти, проаналізувати поведінку героїв, висловити свою позицію і таким чином стати ближчими.

Складно було писати від імені підлітка?

Дуже! Я писала цей роман два роки, найдовше за всі інші. Для мене «Рефлекс медузи» став серйозним випробуванням, бо влізти в шкуру підлітка, та ще й хлопця, мислити його категоріями, послуговуватися його лексикою, проживати його почуття, мені, дорослій жінці, було непросто. Чесно зізнаюся: я фізично страждала першу половину тексту, намагаючись стати своїм героєм, у другій половині справи пішли краще. Та, судячи з відгуків членів журі «Коронації слова», де «Рефлекс медузи» ввійшов до списку фіналістів, мої зусилля виявилися немарними й експеримент таки вдався. Цікаво дізнатися, чи й читачі будуть такої ж думки.

Як народилася ідея книги?

Дуже точно пам’ятаю день, коли мені прийшла в голову ідея цього роману. Ми з чоловіком їхали кудись у справах, і на черговому світлофорі я раптом вигукнула: «Я знаю, як називатиметься мій наступний роман! «Любий мій убивця»!». І я одразу почала проговорювати, про що саме буде цей текст і чому така назва. Чоловік слухав, позираючи на мене, як на прибацану, але йому не звикати. Це відбувалося, якщо мені не зраджує пам'ять, десь наприкінці весни, а влітку того року я поїхала на літературну школу в Карпатах, організовану «Літосвітою». І ось на черговій лекції, нам дають практичне завдання написати синопсис до тексту під назвою «Ніжний мій убивця» чи «Убий мене ніжно». Якось так, точно не пригадую. Але пам’ятаю, як мене пронизала блискавка: «Ось! Ось воно! Це – знак!». Річ у тім, що тоді я мала ідею ще одного роману і трохи зволікала, не знаючи, за що саме братися. Так от, я швиденько прописала план, одразу ж проконсультувалася з Оксаною Пендерецькою, відомою психологинею, яка читала у нас лекції, щодо ключових моментів і психологічного портрета героя. А, щойно повернувшись додому, одразу сіла за написання. Назва, як ви розумієте, зазнала суттєвих змін, бо текст я вирішила писати від імені сина, а не матері. Певно, плутано розказую, але не хочу спойлерити, бо і без того дала забагато натяків. Але прописаний на «Літосвіті» план повністю втілився в романі.

Сюжет роману ви черпали з життя?

Це – вигаданий сюжет, з умисним акцентуванням на деяких моментах і згущенням фарб. Та, звісно ж, не відірваний від реальності. І ті, хто знають мене ближче, упізнаватимуть певні епізоди чи ситуації. Майже всі герої мають прототипів. Але ж не мені вам пояснювати, що література – переосмислена дійсність, а не сама дійсність.

Чи є у книзі відверті сцени?

Так. Є і любов, і пристрасть, і еротика. Часом, у несподіваних конфігураціях. Про любов і пристрасть писати легше, бо це, – так би мовити, психологічні прояви героїв. І тут важить вміння автора відчувати найменші порухи душі. Секс – тілесний, наочний. І в описі таких сцен важливо не переборщити, щоби не дописатися до «золотого хріна». Оскільки історію розповідає герой (кому саме – зрозумієте, прочитавши книжку), він, тобто я, не могла собі дозволити говорити в подробицях. Але, так, у книзі траплятимуться доволі відверті сцени.

Ваш роман є фіналістом Міжнародного літературного конкурсу романів «КОРОНАЦІЯ СЛОВА-2020». Ви писали книгу спеціально для конкурсу? Чи вирішили подати на конкурс вже готовий рукопис?

Не уявляю, як так можна писати спеціально для конкурсу. Це вже якийсь бізнес-план виходить. Я ніколи не писала «під» той чи інший конкурс. Ба більше, в ситуації з «Рефлексом медузи» ні на що не сподівалася, хоча текст на конкурс надіслала. Швидше, за інерцією. Багато хто знає, як непристойно довго, але в результаті успішно я йшла до цієї відзнаки.

Плануєте знову підкорювати «КОРОНАЦІЮ»?

Звісно! Через пандемію я не пройшлася червоним хідником, не піднялася на сцену, не познайомилася з чудовим подружжям Логушів, та навіть диплом довелося самій роздрукувати. Тому обов’язково пробуватиму ще, тим більше, що до головної нагороди – чималий шлях. Є куди рухатися й до чого прагнути.

Чи знайшли під час писання відповіді на свої особисті питання?

Давно усвідомила, що писання – терапія, передовсім, для автора. У текстах ми виповідаємо власні болі, аналізуємо завдані нам і нами кривди, намагаємося закрити певні гештальти. Мушу визнати «Рефлекс медузи» не зцілив мене повністю. Моє недосконале, на мій погляд, материнство й далі болить. Заздрю людям, які завиграшки справляються з роллю батьківства. Але хочу вірити, що рано чи пізно й мене попустить.

Що далі? Чи будуть нові тексти?

Та вже є. Щойно дописала новий роман, удвічі більший за всі попередні. Як ви розумієте, тема токсичної материнської любові мене не відпустила. Тож я і далі про це говоритиму, але цього разу – значно ширше, складніше та в іншому ракурсі.

Читайте також: Героїзм в українській усній словесности

Підтримати проект