Третій етап. Читай з OVO: третій тиждень

29.05.2021

Переглядів: 147

http://chytay-ua.com/

Третій етап книжкового челенджу «Читай з Ovo», оголошений Літературною агенцією OVO, - продовжується.

Нагадаємо, що проєкт, заснований для промоції читання Літературною агенцією OVO спільно з Читай, покликаний привернути увагу читачів до книжок сучасних авторів.

За умовами челенджу, учасники, які напишуть відгуки на 3 запропоновані книжки у визначений часовий проміжок (від 15 квітня до 31 травня), матимуть змогу за рахунок своєї майстерності рецензування виграти 1200 грн за один чи навіть 3600 грн за три відгуки з обов'язковими хештегами: #Читай_з_Ovo #Читайки #Вигравай_з_Ovo та назви книги/автора.

Отже, до вашої уваги запропонована література:

  1. «Три сторони щастя», Святослав Беш (видавництво «Сполом»);
  2. «Твоя М.», Ірина Жураковська (Видавництво 21);
  3. «Тадуш», Артем Поспєлов (Видавництво 21).

Ділимося новими відгуками учасників челенджу

Bogdana Gaivoronska

#Читай_з_Ovo #Читайки #Вигравай_з_Ovo "Твоя М."/ Ірина Жураковська

Змушена зізнатися. Я більше не можу.

Пізнього недільного вечора я закрила книгу і нарешті вирішила, що я її дочитувати не буду. Хоча прочитала більшу частину. Полегшало.

Коротко: шаблон на шаблоні та спроби відійти від шаблонів шаблонними методами. Сльозлива романтика, любовні травми, невпокоєний біль сердець на фоні подій Майдану. Щоб ще більше трагізму.

Я взагалі не фанатка чтива про любов і про жизнь, але щось цікаве романтично-несподіване-життєве все ж здатна достойно оцінити. Так же як і люблю якісну попсу, хоча взагалі-то слухаю рок. Акунін, по факту - чтиво. Агата Крісті - чтиво. "Віднесені вітром" писалися як чтиво. Але ж яке! Я в юності "Анжеліку" читала, так оце накал був! Спати не могла! Хоча перечитувати боюся - щоб не розчаруватися.

У випадку з "Твоя М.", на жаль , я не можу віднести книгу до хорошої літератури або хоча б цікавого чтива.

Основний критерій цікавості книги для мене - це швидкість, з якою я її читаю, бажання читати щовечора і бажання дочитувати взагалі. Знаєте, є таке солодке лоскотання в грудях, коли ввечері залазиш під ковдру з думкою: "Книииижечка, книжечка моя люба, нарешті ми з тобою знову разом!" Це любов.

А буває, як з нелюбим чоловіком. Коли ніби і сюжет адекватний є, і герої більш-менш живі, і мова автора цілком притомна - але все одно хочеться одвернутися і просто заснути.

З цією книгою, на жаль, у мене кохання не сталося. Можливо, тому що вона дуже хотіла бути коханою, і перестаралася. Авторка била по емоціях, як могла, обдаровувала героїв максимально трагічними трагедіями, старалася розчулити і довести до сліз читача... Але не вийшло. Принаймні, на мене не подіяло.

Може, у мене завищені критерії. Можливо, хтось любить такі книги. Не буду казати, що книга абсолютно безнадійна - думаю, в неї може бути своя ніша читачів. Це книга про любов і супутні страждання - якщо ви таке любите, то велкам до прочитання.

Оцінка 5/10

svitlana_asi

Книжка, яка перевершила мої очікування.

Вона художня, мотиваційна. Але це не про успішний успіх.

Ні.

Тут дуже багато цікавих наукових фактів, роздумів, аналізу тих подій, які вже відбулися, а якщо читати між рядків, то можна зазирнути в недалеке майбутнє.

Сюжет книжки наступний - молодий хлопець випадково зустрівся із старшим чоловіком якраз в той день, коли тому присвоєно звання академіка наук.

Вони знайомляться і знаходять спільну мову, навіть не помітивши, як прийшов вечір, домовляються про нову зустріч.

Святослав - дещо розгублений, втомлений і розчарований станом речей в його житті. Але він прагне змін.

Володимир Вікторович - чоловік, який багато втратив в своєму житті, але його внесок в життя інших важко недооцінити.

Він допомагав тим, хто постраждав від Чорнобильської катастрофи.

Це була випадкова зустріч двох людей, які нічим не пов'язані.

Але випадковості невипадкові.

Ця зустріч стала стартом змін для молодшого з них.

Чоловіки часто бачаться і говорять на різні теми. Їх бесіди дуже глибокі та змістовні.

Святослав Беш в ці розмови вклав багато. Він цікаво пише про релігію, політику, людину в пошуках себе.

Мені навіть хочеться назвати автора українським Лоран Гюнель.

(В них, до речі, багато спільних поглядів).

Тут є відповіді на ті питання, які турбували вас довгий час, але натомість виникне багато нових.

Хто зна, можливо, це і є перші кроки до самопізнання та щастя, яке завжди криється в середині нас.

Більшість подій відбуваються в Києві, читаючи цю книжку, можна навіть скласти путівник цікавими місцями нашої столиці.

Три сторони щастя.

Чому така назва?

Відповідь ви знайдете наприкінці книжки. Погляди автора на ці три сторони щастя, відгукнулися мені дуже-дуже.

І ще, тут така мила присвята сину - Дарію. Як приємно буде гортати цю книжку вже дорослому Дарію.

Однозначно рекомендую до прочитання.

Дякую за книжку автору @sviatoslav.besh

та @lit_agency_ovo

#літературнийунівер #літературнийунівер_8 #літературнийунівер_asi @iryna_and_books #тристоронищастя #святославбеш @tachynska #Читай_з_Ovo #Читайки #Вигравай_з_Ovo

Читайте також: Третій етап. Читай з OVO: другий тиждень

iryna_and_books

Ірина Жураковська "Твоя М "

Видавництво: @vydavnytstvo21 у співпраці з @lit_agency_ovo

Кількість сторірок: 400

Якщо коротко - правдиво, захопливо, неймовірно класно!

Якщо детальніше - вмощуйтеся зручніше, бо мені є, що розповісти.

Авторка знайомить нас з Марією, точніше з двома Маріями.

Одна - німкеня, інша - українка.

У кожної попереду свій шлях, тернова дорога до раю. Та який він, той "рай"?

Можливість жити краще, навчатися в бажаному виші, знайти кохану людину? Що потрібно для щастя? Все й одразу? А що як "рай" насправді "пекло"?

Почавши читати, я одразу стала "своя". Переймалася дівчачими долями, в думках радила як повестися, щиро раділа їхньому щастю та співпереживала горе.  Текст дуже легко поданий, важко відірватися та ідеально лікує "нечитун".

Найбільше приглядалася до українки. Що рідне, то рідне. Їй далось не легко, її етап становлення припав на час початку війни на сході України

Саме ця сюжетна лінія найбільше привернула мою увагу. Авторка змогла показати, як війна змінює мислення людини. Чим відрізняються початкові ставлення до військового вторгнення від тих, що появляються згодом. Хтось осудить Марію, хтось побачить в ній себе.  Але будь яка варіація має право бути.

Другій Марії і без війни вистачало проблем. Перші прийняті рішення не завжди вдалі, але завжди є можливість виправити помилки чи почати все з початку. Головне встигнути знайти себе та не потонути в бажаннях/сподіваннях інших. Та чи встигла?

Читаючи, постійно очікуєш зустрічі двох героїнь, думаєш як це станеться, та що ж вигадала для цього авторка.

На фінал додам: щиро рекомендую цю книгу. У ній є просто неймовірний поштовх до переосмислення власного життя, переоцінки пріоритетів та пендаль на "дорогу щастя".

Що ми маємо у фіналі?

Не розповім!!!

Читайте книгу і ходіть дискутувати в коментарі.

#укрліт_не_нудно_iryna_and_books2021 #укрліт_не_нудно з @ilatanka

#читай_з_ovo #читайки #вигравай_з_ovo з @lit_agency_ovo

#yakaboobingospring2021_04 #yakaboobingospring2021

З @yakabooua

#твоям #іринажураковська

#світмаєзнатищоячитаю #читаюукраїнське #читаюукраїнською #читайбільше #іра_читає #readingtime #bookblogger

Bogdana Gaivoronska

Пам’ятаю, як він помер. Я його вбив, а Малюк сказав:

– Не зважай. ©

 #Читай_з_Ovo #Читайки #Вигравай_з_Ovo

"Тадуш"/ Артем Поспєлов

Я вже казала, що в моєму особистому світі книг існує поділ на справжню літературу і хороше чтиво? Я люблю обидва напрямки, але для мене вони різні. До категорії літератури я відношу якісні й талановиті твори, для прочитання яких потрібно мати хоча б якусь знаннєву базу і/або напружувати мозок у процесі читання. На противагу хорошому чтиву, завдяки якому вдається відпочити й отримати нові враження, споживання літератури - це робота. Чтиво - це мандри, література - навчання.

Це моє особисте читацьке визначення, і ви можете сперечатися досхочу.

Книгу "Тадуш" Артема Поспєлова я віднесу до уявної полички з літературою. Її читати непросто, але у фіналі отримуєш саме це солодке відчуття добре виконаної роботи. Задоволення.

Це як зустрічати схід сонця. Встаєш о четвертій ранку, ненавидиш себе та будильник, випозаєш із хати, відкриваєш термос... І розумієш, що воно того було варте. Перегортаєш останню сторінку і зітхаєш.

Коли історія починається із натяку, що головний герой вбив свого діда, то заспокоїтися до кінця книги неможливо. Маленький хворий хлопчик, який росте без батька в селі, просто і безневинно розпочинає свою оповідь з убивства. А ти читаєш і думаєш - Господи, як це могло трапитися? Автор, розуміючи, що це один із головних гачків, не розкриває таємниці до останніх сторінок.

Вся книга відбувається в голові оповідача: це сюрреалізм, містика, психоделіка, бійцівський клуб. Так, з маленької літери, бо для мене це вже не книга, а окремий жанр.

Тут є сім'я, де всі родичі не мають імен, а звуться тільки Ба, Ма, Дід, Дядько, Тітка (яка щойно скінчила школу), Велика жінка (сестра Ба), Хмарочос...

І є правдиво-цинічний Малюк, який за свої репліки обов'язково би отримав ременя. Якби не вмер до того. Це один з головних і найколоритнійший герой. Саме його присутність створює містичний ореол, саме він - найменш зрозумілий і найбільш сюрреалістичний з усіх. Хто він взагалі? Я і досі не знаю...

У селі є свої таємниці, і часом тут трапляються події, яким, здавалося б, не місце серед мовчазних парканів і мальв. Прості люди мають складні долі.

Мені подобається цей уривчастий загадковий тон. Мабуть, саме так живуть думки в голові дитини - тим паче такої особливої, як Зоїк.

Він рахує час у днях, тому доводиться користуватися калькулятором, щоб зрозуміти, скільки йому років.

Ця проза поетична, і я смакую метафори. Я вірю, що у прозі має бути не лише цікавий сюжет, а й самодостатній текст. Сюжет - це результат. Текст - це процес.

Розмови людей переплітаються з роздумами хлопця, вони разом стеляться зіжмаканим полотном. Цей потік свідомості хаотичний, з несподіваними перескоками з думки на думку. Але позатим все легко зрозуміти. Час змішується, за майбутнім слідує минуле, спогади виринають так, ніби їх хтось укинув у пральну машинку. Ми бачимо в круглому ілюмінаторі уривки, тіні, плями, емоції, які крутяться, крутяться...

Зоїк має пригадати минуле, і ця книга - історія пошуку відповідей. Складно ходити нетрями голови, але під кінець книги я вже звикаю до стилю його мислення. Читаю все швидше, ковтаю слова, читаю навстоячки. Якщо я читаю навстоячки, зупинившись посеред тротуару - це моя найвища оцінка книзі.

Вона дуже поетична, її сюжет чіткий, але залишає безліч недомовок, і доводиться добудовувати його у співавторстві. Я люблю це робити.

Фінал відкритий. Якщо ви прагнете, щоб усе було просто й однолінійно - не читайте. Якщо ж хочете потім ходити і перебирати здогадки - це для вас. І для мене.

Ця проза поетична, я вже казала? Цей текст цінний сам по собі, його можна розібрати на цитати. Що я й роблю.

***

«Родичі» – дивне слово. Успадковані люди.

***

У руці у священника кадило. Він спускає

його, наче пса з ланцюга.

***

Заходжу на кухню. Є хто? – питаю у пожовтілої плитки та почорнілої плити. Нікого, – чую у відповідь.

***

Тоді я й сам горю. Це сонце розміром із кулак десь у грудях.

***

Жити – це як обов’язок. Така ж незламна обітниця, як і смерть.

***

Земля і взагалі все зараз пахне, як тільки-но спечений хліб. Власне, не як хліб, а як тільки-но.

***

Дотик ніг у порівнянні з цим – ніщо. Це як надіти одночасно ціле скупчення тільки-но випрасуваних сорочок.

Ніби моя шкіра – гірлянда, і її запалили. Ніби в голові сполохали династію бджіл.

julia.bookland

Артем Поспєлов (@pospelov__ ) "Тадуш"

Видавництво: Книги XXI

272 сторінки.

Досить незвичне чтиво, яке навіює відчуття таємниці та приваблює не лише обкладинкою книги, а й насиченим внутрішнім світом головного героя. Автору притаманний досить оригінальний стиль оповіді. Мушу сказати, що досі нічого подібного не наверталося на очі. До прикладу, рахунок ведеться тисячами днів, а Маму називають Дідовою донькою.

Можна нанизувати сюжет по клаптиках вражень, переживань, запахів, звуків та емоцій. Попри глибокий біль, у який занурює автор персонажів, хочеться разом з ними нутром відчувати світ і виловлювати його щонайменші коливання. Тільки б не наробити дурниць...

#Читай_з_OVO #Вигравай_з_Ovo #Читайлик #litagencyovo #Артем_Поспєлов #Тадуш #juliabookland #Рецензії #Відгуки #Books #writersofukraine

Читайте також: Третій етап. Читай з OVO: перший тиждень

liliia_shutiak

Дійти до самого «дна» й знайти в собі сили піднятись – так можна охарактеризувати сюжет роману української письменниці @irynazhurakovska «Твоя М.»

Це історія двох жінок, сповнена радості й болю, пошуків і втрат, а головне – нестримної віри в життя й прагнення рухатися до свого щастя. Здавалося б, такі різні, але водночас схожі долі вінницької офіціантки Марини Коваленко й німкені Марії приводять героїнь у Париж. Для першої – це єдина можливість втекти подалі від свого батька, який ніколи не вірив у власну дочку. Для другої – нагода займатись наукою та грати на скрипці. Й, звісно, як і всі дівчата цього віку, вони мріють про справжнє кохання. Та, як іноді буває, героїнь чекають розчарування (угорець Габор, із яким зустрічалася Марина, кидає її) та психологічна травма (швед Свен, прихильності якого прагне Марія, вчиняє над нею насильство).

Протягом усього роману (майже 400 сторінок!) обидві жінки проходять схожими колами пекла в особистому житті. Та й загалом долі героїнь тісно переплетені між собою невидимими сюжетними нитками, й уважному читачеві просто лишається чекати, коли ж авторка зведе їх разом. До прикладу, подорож, в якій Марина знайомиться з братом Марії Алексом, або її побачення зі Свеном, який зґвалтував німкеню на студентській вечірці тощо.«Це сучасна і позачасова історія, – коментує на звороті книжки психологиня Оксана Пендерецька, – дуже болюча і терапевтична, бо показує, як травма, руйнуючи нас, одночасно розколює шкаралупу і звільняє наше справжнє «я». «Бо, виявляється, можна кохати, не розчиняючись», – міркує Марина. Й відчути несподіване прозріння щодо того, хто завжди був поруч – у випадку з Марією.

Водночас роман Ірини Жураковської – це не лише розповідь про любовні страждання і пошуки себе. Історія українки розгортається на тлі Помаранчевої революції та подій на Майдані. Як воно – перебувати в гущі подій, знайти своє кохання й…знову повернутися до Парижа. А там відчувати себе «нікчемою й зрадницею», що покинула рідну країну у вирішальний момент? Надто багато питань й сумнівів, суму й спустошення доводиться зазнати обом жінкам, щоб прийти до розуміння й прийняття себе.

#шутякчитає #жураковська #Читай_з_Ovo #Читайки #вигравай_з_ovo

nastya_domnikova

Як пишуть у рецензіях, Артем Поспєлов естет та ерудит. А ще те, що він не гарантує легкої мандрівки по тексту.

Так воно і є. Мандрівка точно не легка, але того варта. Кожне слово виважене, кожне речення несе за собою якийсь дивний флешбек. Іноді світлий, іноді болючий, але абсолютно особливий і цінний.

Я чесно захоплююсь письменницьким талантом та працею Артема. І так було б якби ми не були знайомі. Бо у цю книгу хочеться поринути, маленького головного героя не втрачати з поля зору, локації обійняти, повороти сюжету забути, щоб згадати і знову сказати ДА ЛАДНО!!! )))

Коротше, щиро хайлі рекомендед!

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo