Максим Беспалов: «Пишу лише про ті місця, про які просто не можу не писати»

16.06.2021

Переглядів: 1340

http://chytay-ua.com/

Максим Беспалов - український письменник, блогер, член українського ПЕН-клубу, мандрівник. Автор відомих українському читачу книг - «Український Шпіцберген», «Східний вал» і «Усе, що ви знаєте про Ірландію, – правда, але…». Під час інтерв’ю письменник розповів про своє дитинство, улюблені книги і мандри, а також поділився секретами письменництва.

Чому саме книга про Ірландію? Що в цій країні такого, що саме про неї ви вирішили написати?

Просто є такі місця, про які ти не можеш не говорити. Повертаючись з них, починаєш розповідати про них. Усі такі: "О, Боже, знову Ірландія". Розумієш, що аудиторію потрібно розширювати.

Не про кожне місце хочеться розповідати, а тим більше писати книжку. Насправді написати книгу, видати, пройти весь цей процес – це дуже важко. Тому пишу лише про ті місця, про які просто не можу не писати. У мене зараз є три, так би мовити, подорожні книги – це “Ірландія”, “Шлях на край світу” (про Дорогу святого Якова) і “Український Шпіцберген”. І це саме ті місця, про які не міг не писати.

Звичайно, це все починалося з блогів чи текстів для ЗМІ. І потім я розумів, що не можу обмежитися тільки цим. Хочеться писати щось більше.

Ще у 2013 році, коли тільки повернувся з Ірландії, зрозумів, що колись напишу книжку про цю країну. І минулого року, після ще однієї подорожі туди, під час карантину зрозумів, що декілька місяців ніякої роботи і активності не буде, потрібно щось писати. Найцікавіше, що спочатку хотів братися за зовсім іншу книжку, але думав тільки про Ірландію й от, десь за 2 місяці закінчив роботу. Закінчив, бо ще декілька років тому фактично написав першу частину книги.

Розкажіть нашим читачам, про що саме ваша книга?

Зараз популярний такий жанр, як художній репортаж. Книга про Ірландію – це збірка художніх репортажів про цю країну. Про різні місця, людей і обставини. Також це мої особисті історії. І все це я нанизав на туристичний маршрут навколо Ірландії. Але звичайно ж ця книга – це і поєднання усіх 9 моїх подорожей країною.

Думаю, її можна використовувати як путівник по країні. Але не тільки як географічний путівник, але і як книгу про різні історії, особистості, характер і менталітет.

Яку книгу читаєте зараз? Що вплинула на ваш вибір?

Якраз мав вільну годину перед інтерв’ю і дочитав Андруховича “Радіо ніч”.

Андрухович свого часу був таким для мене поводирем, який привів у світ сучасної української літератури. Познайомившись з цим світом, мені хотілося стати його маленькою чи й не маленькою частиною.

Книга “Радіо ніч” – “типовий Андрухович”.

Ви автор книги "Шлях на край світу". Вона про ваш особистий досвід як паломника? Чи це збірні історії паломників, яких ви зустрічали на шляху дороги Якова?

І те, і те. Звісно ж в основу покладені якісь мої походи. Свого часу я прочитав висловлювання Памука, яке мені дуже сподобалося, — “Жодне життя людини не гідне на книжку”. Коли він пише книжку, то збирає багато історій.

Я розумію, що лише якихось моїх історій ніколи не вистачає повністю. Тому намагаюся збирати чужі. І так виходить, що головний персонаж книги – я, який іде і збирає історії.

Збираюся цього року написати ще одну книгу про Шлях. Але перш за все хочу сам пройти дорогу. Без друзів, без клієнтів. І на основі цієї подорожі написати книжку, зокрема, про Шлях святого Якова під час карантину. І це буде книжка не про мене, а про історії інших людей. А я буду просто оповідач.

Опишіть, як виглядає ваша домашня бібліотека? І чи є вона взагалі?

Бібліотека є, попри те, що орендуємо квартиру і тому часто роздаємо книги. Адже усе не поміщається. Наша бібліотека – це шафа з 5-6 полицями. І коли ця шафа уже переповнена, то розуміємо, що потрібно деякі роздавати.

В орендованій квартирі не відчуваємо, що маємо можливість тримати повноцінну, велику, власну бібліотеку. Окрім того, є такі книжки, про які розумієш, що їх має прочитати ще хтось.

Свого часу не було такої кількості книг, як зараз. І люди тоді їх передаровували один одному, давали прочитати. Мені здається, що це дуже крута традиція, яку ми забуваємо. Тому що книжка ж не для того, щоб її прочитала тільки одна людина. Бажано, щоб читало 2, 10 або і 100. Але звісно є книжки, які хочеться тримати при собі нікому не віддавати.

Можете згадати, які книги читали в дитинстві? Вони були зі шкільної бібліотеки чи купляли батьки?

Не читав Дюма, Дойла, тобто те, чим захоплюються усі діти. Але я і не можу сказати, що читав і шкільну програму. Подобалося читати ті книги, які були вдома.

Була моя бібліотека, а також у двох дідусів. Саме з ними часто обговорював прочитані книги.

Звісно, як і усім хлопцям мого віку, мені подобалося щось пригодницьке. Але добре пам’ятаю, що основні мої книги – це були не художні. Це були якісь енциклопедії для дітей, книги про подорожі. Я читав те, що давало мені не тільки якісь враження, але і знання. Напевно тому і пішов у "Що? Де? Коли?". Так увібрав у себе тих знань, що хотілося десь використати їх.

А як щодо підліткового віку? Що любили читати? Ділилися з друзями враженнями про прочитане?

У мене було кілька таких друзів. Найголовніший з них ­– також Максим, з яким я обговорював книги та обмінювався ними. Дуже багато говорили про книги, часто фантазували. Навіть пробували разом писати. В ті роки мені здавалося, що він пише краще, ніж я, проте потім він покинув це діло, врешті став поліцейським.

Любите читати нон-фікшн чи більше класику?

Намагаюся чергувати. Думаю, що важливо читати і те, і те. Не можна зосереджуватися на чомусь одному.

Я дуже люблю читати художні репортажі інших авторів. Просто фанатію від цього. Зараз український художній репортаж вийшов на один рівень з кращими закордонними зразками. Мені взагалі здається, що зараз він є найкращою частиною сучасної української літератури.

Улюблений автор в цьому напрямку Олег Криштопа, а саме його книги «Україна: масштаб 1:1» і «Останні українці Польщі». Читаючи їх, не розумію, звідки у людини такий талант. Захоплююся його роботою над собою і своїми текстами.

Дуже подобається книга Ольги Карі “Рибка дядечка Завена”. Я її читав майже рік. Там стільки фактів, стільки емоцій, вона написана на якомусь великому надриві. Не зміг вичитати весь цей надзвичайний матеріал за рік.

Також завжди раджу читати “Наші інші. Історії українського різноманіття” Олесі Яремчук.

Неймовірна книжка про українські національні меншини.

А хто ваші улюблені автори або книги?

Мені неймовірно подобається Герман Гессе. Його “Гра в бісер” чи не найкраща книжка, яку я читав. Коли ти читаєш і від кожного слова кайфуєш, ти розумієш, що кожне слово на своєму місці. А ти читаєш переклад. Можна тільки уявити, як книга “звучить” в оригіналі.

“Сто років самотності” Маркеса – це також книжка, яка свого часу справила на мене надзвичайно сильне враження. І можливо, саме на неї я орієнтувався у своїх подальших літературних смаках.

Це може прозвучати банально, але книга “Майстер і Маргарита” написана дуже класно. Читав кілька разів і дуже сподобалося.

“Щиголь” “зайшла” з першого разу. Це саме та книга, яку я не розумію, як можна було написати. Один мій знайомий письменник написав пост про те, як він читає книжки. Написав, що є такі, що ти розумієш, як саме автор це зробив. А є такі, що ти розумієш, що вони дуже круто написані, що ти можеш написати на таку тему есе, але повноцінну книгу – точно ні. А автор зміг. І це круто.

Але в мене є ще один рівень – не розумію, як можна написати навіть маленький шматочок книги. От з “Щиголем” саме так і вийшло.

Не можу сказати, що у мене є якийсь автор, якого я перечитую. А ось книги такі є. Уже про них розповів.

Розкажіть трішки більше про проект Hakuna Matats Expeditions.

Hakuna Matats Expeditions з’явився як проект друзів із Дніпра, що вирішили подорожувати та потім везти з собою інших людей. Вони побували в різних куточках світу і зрозуміли, що людям варто це показувати.

Це були одні з моїх найкращих друзів. Я дивився на них і думав собі, наскільки вони молодці. Я тоді займався журналістикою, проте через деякий час зрозумів, що мої стосунки з цією сферою закінчуються. В цей період зміни сфери діяльності я полетів в Китай і, вертаючись додому, в літаку розговорився із сусідкою, яка попросила допомоги в рекомендації щодо подорожі. Залишив їй телефон, вона так і не перетелефонувала. Але я зрозумів, що дійсно можу займатися організацією подорожей. Врешті я звернувся до друзів, у яких уже тоді була компанія Hakuna Matats Expeditions, і з того часу уже 6 років співпрацюю з ними.

Ваша остання подорож була в Танзанію (на момент інтерв’ю). Що вам подобається в цій країні?

Природа. Тварини.

А як щодо України. Де любите подорожувати?

Подорожував, подорожую і буду подорожувати.

Зазвичай я раджу поїхати в Київ, Дніпро, Львів, Одесу і Карпати. Ці міста/місця дуже-дуже різні і дуже-дуже цікаві кожне по своєму.

Поділіться з нашими читачами “внутрішньою кухнею” письменника. Ви пишете кожного дня відповідну кількість слів чи це відбувається спонтанно? Пишете тест в один і той же час доби? Завжди в тому ж місці, що і попереднього разу? Чекаєте натхнення?

Я не вірю в натхнення. Думаю, що його вигадують ледарі, щоб виправдовувати себе, чому вони щось не роблять. Вважаю, що література така ж сама робота, як і усі інші. Звісно ж вона пов’язана з творчістю, але це не виправдання. Себе можна і потрібно дисциплінувати.

В стереотипному уявлені письменники – це якась така повітряна істота, що живе у своїх мріях і думках. Коли письменник пише книгу, звичайно ж він постійно думає про неї, але при цьому не перестає бути людино з усіма своїми плюсами і мінусами. Мені здається, що письменництво – це робота, яку можна робити щодня.

Намагаюся приступити до написання книги якомога раніше, після сніданку чи перед обідом. Мені дуже важливо, щоб голова була не забита якимось мотлохом, щоб я не встиг змучити себе соціальними мережами. Голова повинна добре думати, адже написання книги – це не тільки творча, але і інтелектуальна робота.

Пишу тільки вдома. У мене на кухні і в спальні є робочі столи, там і пишу. Частіше на кухні, тому що там більше світла. Раніше там був вид на собор святого Юра, зараз, на жаль, уже усе забудовано.

В чому сила книг?

Це найкращий спосіб відпочити і перезавантажитись. Важко уявити таке, щоб я їх не читав.

Читайте також: 5 книг, які можна подарувати коханому на день всіх закоханих

Підтримати проект

poster