Інґа Кейван: "Для мене чистота мови - це принципова річ"

05.12.2021

Переглядів: 385

http://chytay-ua.com/

Інґа Кейван — українська поетеса та літературознавиця. Авторка ідеї та головна редакторка сайту літературно-мистецької критики «LSD» («Література. Сучасність. Діалог»). З жовтня 2016 працює PR-менеджеркою у “Видавництві 21”. Понад 20 років організовує та проводить літературно-мистецькі заходи. З листопада цього року увійшла до “Асоціації українських редакторів”. 

Дитинство

Я писала вірші завжди, перший власний вірш продекламувала в 4 роки. Читала “загальний набір” літератури і переважно - російською мовою. Специфіка нашої родини полягала у тому, що разом жили три сім’ї: мої батьки спілкувалися між собою українською, а зі мною - російською. Чоловік тітки був з Владивостока, тому з їхньою сім’єю спілкувалися російською, у школі і з друзями - теж. Але в дванадцять років я своїй мамі сказала: “Чому я розмовляю з тобою і татом російською, якщо ми українці?” З того часу я почала себе переформатовувати. В селі, з бабусею я намагалася говорити українською, але мені було дуже складно. З моїх спроб заговорити рідною мовою навіть сміялися, але бабуся зі мною спілкувалася суто українською мовою зі своїм регіональним діалектом.

Думати українською почала себе перевчати аж у вісімнадцять років, коли вступила в університет. Це був доволі складний процес, але мені вдалося, і я вважаю, що це одна з моїх найбільших перемог. То було питанням самодисципліни. У цей час почала багато читати українською, особливо - якісні переклади, а ще я багато працювала зі словниками. Я змушувала себе, коли не знала українського відповідника якомусь слову, шукати його, фіксувала, повторювала у різних контекстах і вводила в активний словник. Я не дозволяла собі суржика. Зараз багато людей безвідповідально заміняють слова, значення яких вони не знають, суржиком. Для мене чистота мови - це принципова річ.

У період навчання на філологічному факультеті оточувала себе українськими книгами, читати і розмовляти російською певний період навіть боялася, бо існував страх почати знову думати російською.

Спочатку в університеті було складно, адже я думала російською, коли відповідала на парах, а потім мусила швидко перекладати. Навіть вірші я писала спочатку російською. Потім я свідомо почала писати українською, але ще не відчувала мови, тому інколи, щоб зрозуміти свою думку, я її вербалізувала російською, перекладала і записувала український переклад - це було в досить юному віці - восьмий, дев’ятий клас. Це якраз період вивчення творчості Тараса Шевченка і Лесі Українки. В українську поетичну мову я входила саме через них. Російською я писала зовсім по-іншому, ці тексти можна було виконувати під рок-музику. Тараса Шевченка завжди дуже любила, перш за все, за його мову. Поема “Сон” - улюблений твір у школі, він для мене завжди був особливим, навіть на випускному іспиті в мене було творче завдання за цією комедією.

Згодом я відкрила для себе інших поетів, більш сучасних. Наприклад, Драч мене вразив. Це була зовсім інша робота з формою, з образами.

Поети, які найбільше вплинули на мій поетичний світогляд і залишаються улюбленими, - Жак Превер і Євген Плужник. Ці двоє свого часу перевернули все в моїй голові. Жак Превер - поет, кіносценарист, дуже цікава особистість. І Плужник наш - він настільки досконалий, настільки геніальний! Він так працював з формою і змістом, вмів їх досконало поєднувати, тому його вірші, як свинцеві кулі - влучають прицільно. І його “Галілея” дуже люблю. Ця поема поряд з “Попелом імперій” Бургардта, це два надзвичайно сильні і концептуально, естетично, ментально, історично важливі твори.

Походження прізвища (або зі мною треба дружити, бо я дружу з Часом)

Прізвище Кейван - давнє. Моя тітка, татова сестра, вивчала французьку філологію в Липецьку, і викладач-мовознавець сказав їй, що це слово має кельтське коріння. А загалом, якщо копнути глибше - воно, ймовірно, має північно-іранське походження (скіфи, сармати). У давньоіранській міфології є бог Кейван - це бог підземних вод, скарбів і часу, відповідник Сатурну. Тому, зі мною треба дружити, бо я дружу з Часом.

Культурне життя у Чернівцях на зламі епох

Часто можна почути таку думку, що культурне життя у Чернівцях відродилося кілька років тому, а до цього тут була пустеля. Це не так. Чернівецька культура має досить давню традицію і тяглість. Моє покоління увійшло в літературу наприкінці кінці 80-х - на початку 90-х, і у нас було дуже насичене культурне життя. Зі студентських часів ми об’єднувалися і організовували поетичні вечори, перформанси. У студентські та перші постстудентські роки видавали альманахи, збірники, публікувалися в журналах. До нас приїжджали письменники з інших міст. Багато заходів проводили у Народному домі. Одного разу влаштували вечір під знаком “Гамлета”. На сцені був манекен, якого ми роздягали до того часу (кожен, хто виходив читати свої тексти, знімав з нього якусь деталь одягу), поки не дісталися до черепа Йоріка (персонаж драми Шекспіра “Гамлет”) - оголеної істини.

У 2002 році Була заснована Літературна премія імені Вадима Коваля (ідея Миколи Антофійчука), завдяки якій літературне життя в Чернівцях стало більш впорядкованим. Премію вручали за вірші, а нагородою було видання поетичної збірки  переможця. У конкурсі брали участь молоді поети з усієї України. Це була перша премія, призом якої було видання книжки, яку вручали під час урочистого оголошення лауреатів. Ілюстрували ці видання молоді чернівецькі художники, тому їхні імена також зафіксовані в історії. Серед членів журі були зокрема Василь Кожелянко, Борис Бунчук, Олександр Бойченко, Світлана Кирилюк. Згодом я також увійшла до журі.

Важливою для розвитку літератури, консолідації літературного середовища у Чернівцях, а також для виходу регіональної літератури у позарегіональний простір була альманахова література. Знаковим став авангардовий літературно-візійний альманах альманах “Теракт” (Чернівці – Львів, 1994), де друкувалися художні і наукові твори. Багато хто дебютував на сторінках цього видання. “Більше світла” (1995) - відомий чернівецький літературно-мистецький альманах, у якому публікувалося багато прозаїків, поетів, бардів, було представлене візуальне мистецтво. Моє літературне покоління видало  антології “77”, “Вигране”, “70 віршів”..

Загалом, культурне життя в Чернівцях було бурхливим завжди.

Чернівецький національний університет

Я читала багато різних курсів на філологічному факультеті. Від самого початку праці викладачем, мені доводилося вести не тільки семінарські заняття, а й читати лекції. З літератури епохи Романтизму та Реалізму проводила практичні заняття за лектором. З курсу “1920-1930-ті” читала і лекції (на неспеціальних відділеннях), і практичні. Найбільше я працювала з періодом раннього модернізму, так званим fin de siècle. Цей період залишається моїм улюбленим, вважаю його вельми важливим для українського літературного процесу. І викладала я його цілковито по-своєму. Приміром, щоб студенти могли бачити картину цього періоду моїми очима, я їм малювала систему координат, в яку вписувала різні стильові напрямки, типи авторських світоглядів. Сама розробила курси “Література Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст.” і “Сучасний літературний процес на Буковині”. Також я викладала курс “Культурологія”, який був розроблений А. Добрянським. Цей предмет викладали на всіх факультетах ЧНУ і читали його суто викладачі кафедри української літератури філологічного факультету. Це було важливо, адже саме викладачі цієї кафедри вміли донести потрібні меседжі і навчити студентів працювати з текстами - чи про літературний текст ішлося, чи про мистецький.

Я ніколи не визнавала простого переказування твору. Філолог - це людина, яка має розуміти феномен твору, знати його анатомію, причини написання, прийоми і зв’язок твору з епохою, іншими контекстами. 

Робота у “Видавництві - 21”

Моя основна посада - PR-менеджер, але я виконую багато інших обов’язків: організовую івенти, презентації, промотури, участь видавництва в ярмарках, фестивалях, тобто виконую функції івент-менеджера. А ще повністю веду сторінки видавництва у соціальних мережах, адмініструю сайт, тобто виконую роботу контент-менеджера. Додаткова моя функція - літературний редактор, я співпрацюю з “Видавництвом 21” та іншими видавництвами, і мені це дуже подобається. Також я маю власне видавництво - “Дирижабль”, але поки не можу повністю ним займатися, через велику завантаженість. Воно було зареєстроване ще 2 роки тому, вже навіть має власну торгову марку. Єдина проблема - критична нестача часу для розвитку цього проєкту і фінансів також. Постійно з’являються проблеми, інші задачі, які блокують і переривають роботу видавництва.

Коли я працюю над якимось завданням, я мушу повністю у нього увійти. Якщо починаю відволікатися, втрачаю первинний зв’язок і потім довго мушу налаштовуватися на роботу.  

Про літературну критику

Для себе я прописала критерії якісної літературної критики, коли спочатку організувала зі своїми колишніми студентами осередок літературної критики, а потім, створюючи сайт “LSD” (література, сучасність, діалог). Літературний критик - це фахівець, і він має підходити максимально об’єктивно і фахово до предмета дослідження. Рецензія має допомогти письменнику, видавцеві і читачам (збагнути твір) бути більш вимогливими до себе на кожному рівні. Але в Україні, як на мене, провал з інститутом критики. Люди не готові сприймати конструктивну критику, її зазвичай інтерпретують як образу. У критика немає “подобається” чи “не подобається”, головний критерій критика - якість  Рецензія не може писатися під настрій, компліментарно чи із якихось корпоративних міркувань. Критик має бути незаанґажованим і сприяти покращенню рівня автора, якості видавничого продукту.

Мрія всього життя - відвідати Балтійське море

Перша закордонна поїздка відбулася аж у 2019 році і одразу в країну, про яку я мріяла - Литву. Побачити Балтійське море мріяла з дитинства, підсвідомо мене туди тягнуло, і здійснити цю мрію вдалося у 2019 році,  коли син вдало  вступив до медколеджа. Кілька днів утрьох: я, Андрій і Балтійське море. Це був класний досвід: я сама проклала маршрут - від транспорту до готелю, найдрібніших деталей і тих місць, які хотіли відвідати. То був найкращий відпочинок у моєму житті. Наче повернення туди, де на тебе давно чекали.

Літературна премія імені Василя Кожелянка

Василя Кожелянка у Чернівцях добре знали. Представники культурного середовища з ним активно спілкувалися, я була однією з таких. Після смерті Василя ми проводили багато різних заходів, присвячених його пам’яті, але завжди мріяли про щось масштабніше. Ми з Максимом Дупешком кілька років тому, організовуючи вечір спогадів про Кожелянка, проговорювали тему фестивалю, але не було нагоди, яка б стала поштовхом до активних дій. Завдяки конкурсу на статус “Книжкової столиці 2022” у нас з’явився шанс втілити в життя цей проєкт. Ми зі Світланою Вардеванян і Максимом Дупешком після зборів, присвячених обговоренню того, як Чернівці можуть взяти участь у конкурсі,  прямо на сходах Чернівецької міської ради вирішили запровадити премію. Потім до нас долучилася Марина Лібанова, в якої також виникла схожа ідея. І нам вдалося за два тижні підготувати великий і якісний проєкт. Довелося дуже багато працювати, щоб з травня почати проводити різні заходити. Я не розумію премій, які просто оголошують про прийом робіт, потім, у кращому випадку, озвучують довгі і короткі списки, називають переможців та вручають нагороду. Премія повинна працювати постійно на якісний результат, мусить мати якийсь поступ, давати імпульс розвитку того чи іншого явища. Літературна премія імені Василя Кожелянка запланована як щорічна З 1 вересня почали приймати роботи учасників. Надіслати твори можна до 15:00 31 грудня 2021 року. У 2022 році Премію буде вручено у двох основних номінаціях: «Срібний павук» - найкраща книга, яка осмислює Чернівці. І «Homo Ludens» - тексти малої прози, створені у жанрі альтернативної історії та/або ретропрози.

Перша номінація  передбачає одного переможця, друга - трьох переможців (І, ІІ, ІІІ місця) та видання збірки найкращих творів. 

Олена Лисенко

студентка, бібліотекарка, літературознавиця

author photo