онлайн-журнал про книги та літературу
Андрій Кокотюха «Вогняна зима». – Харків «Клуб сімейного дозвілля», 2015 -352 с
Гостросюжетний роман знаного українського прозаїка, журналіста, кіносценариста Андрія Кокотюхи «Вогняна зима» саме про ту точку неповернення, якою став Майдан та Революція гідності для усіх: тих, хто любить Україну більше, ніж власне життя, прагне чесних правил ведення бізнесу – без корупції, «договорняків», тих, чиї найрідніші люди зараз захищають Україну від ворожої навали російських військ ціною власного життя на лінії вогню.
Чесно! Об’єктивно! Неупереджено! Письменник змальовує доленосні події листопада 2013-го – лютого 2014-го років з точки зору різних людей: студента Богдана Птащука, бізнесмена Костянтина Стогова, тітушки Сірого, беркутівця Олега, продавчині косметичного магазину Алли. Ці люди волею обставин, переконань або вибору опинились по різні боки барикад. Читач бачить події очима безпосередніх активних учасників протистояння, переноситься разом із персонажами в епіцентр подій, перебуває на межі емоцій, відчуттів, вчинків, котрі змінили всіх назавжди…
Текст роману читається легко, його написано дуже реалістично, детально, з подробицями, що могли не потрапити в новини. Коли читаєш текст, то відчуваєш, що так міг написати лише той, хто знаходився на місці подій, в самому серці буремного Києва, серці Вільної, Нескореної України, що вірить, радіє і ридає в атмосфері неймовірної згуртованості, взаємопідтримки, самоорганізації, заради змін та кращого майбутнього.
На моє переконання, єдиним, проте очевидним, недоліком цієї книги є те, що в тексті Вам трапиться ненормативна лексика, однак, як на мене, автор використовує її, як своєрідний художньо – стилістичний засіб для кращої ретрансляції читачеві інтелектуального рівня чи світосприйняття «тітушок» чи певного моменту злості, відчаю ненависті, або безсилля під тортурами міліції, коли звичні слова застрягають в горлянці від німого болю… болю не за себе, а за побратимів – автомайданівців, яких не захистив, не був поруч у найпотрібнішу мить.
Кожна сторінка книги, наче просякнута запахом палаючих шин, гуркотом барикад, чорними сльозами туги за полеглими побратимами, що віддали своє життя заради того, щоб у кожного, хто живе в цій країні з’явилась надія на майбутнє для себе та своїх дітей, яке нам ще належить створити, покладаючись не на можновладців, політиків, суддів чи прокурорів, а лише на власні сили Людини і Громадянина.
То ж, не опускаймо рук, вірмо в Україну, і зробімо все, аби кожна краплинка крові пролита на снігу вогняної зими, що й досі триває на Донбасі не була даремною… Адже з неї феніксом зароджується, зростає і міцніє нова Україна, надто дорогою ціною торуючи свій шлях у європейське майбуття.
Читайте також: Василь Шкляр "Маруся"
