Ольга Пуніна «Людина без шкіри. Психотип Василя Стуса»

26.01.2023

Переглядів: 311

http://chytay-ua.com/

Видавництво Discursus, 2022. 160 с. Дизайнерка обкладинки: Тетяна Калюжна

Коли ми чуємо ім’я Василя Стуса в нашій уяві одразу вимальовується образ Стуса, як символу незламності та непокірності. Стуса, як непереборної віри та принциповості. Поета зі сталевим характером та духом Титана. Єдиної людини у цілому світі, яка «не боялася ні смерті» і «не питала чи тяжкий його хрест». Однак, донецька дослідниця та літераторка Ольга Пуніна у своїй праці «Людина без шкіри. Психотип Василя Стуса» значно розширює межі розуміння постаті Василя Стуса («людини без шкіри», як влучно поставив діагноз поету лікар-психіатр Семен Глузман) продовжуючи синонімічний ряд наступними виразними рисами:

«… зухвалець, воїн, аскет, одинак, здвинуте, ідіот, людина нетутешня… », «навіжений муж», «здвинуте, інакший, обраний, самотній і чужий»

У своїй розвідці-нарисі авторка інтерпретує постать Стуса у світлі осмислення психологічно-творчої сутності письменника. З’ясовує специфіку літературної творчості та художнього стилю через призму вивчення душевних властивостей та творчої сутності автора у руслі психоісторії національної літератури загалом. Поряд із цим, дослідниця ставить за мету розглянути з точки зору даних психоаналізу формування особистості поета та створених ним персонажів у художніх творах.

Тобто, Ольга Пуніна у цій книзі використовує міжпредметні зв’язки: літературознавчі дослідження сплетені з історико-літературними працями, роботами з психології, у психопатологічному та психоаналітичному дискурсі на основі широкої джерельної базі.

«Прискіплива увага до морально-вольової, емоційної й інтелектуальної складових Стусового характеру чи не найкраще наближає до авторської моделі світо устрою – психотипу, визначення якого дозволяє побачити взаємозумовленість психологічної природи автора і художнього стилю»

Василь Стус у праці донецької літераторки постає в першу чергу людиною, гуманістом та поетом, а вже потім – «пам’ятником» та «еталоном», як у багатьох сучасних стусознавчих дослідженнях, матеріалах та фокусі в медіа просторі. Дослідниця у деталях розшукує ознаки індивідуальної своєрідності поета, які чудово помітні в рішеннях, почуттях, учинах та оцінці тієї чи іншої ситуації. Стус, як вільний митець, проявляється у самоактуалізації та як герой роману Камю: «показово демонструє в дії принципи само творення і свободи творчості». При цьому, авторка показує його психологічну винятковість:

«самодостатньої, інтелектуально глибокої людини сильної волі, що схильна до експансивної реакції і не пристосована до компромісів…»

Вчена приділяє достатньо уваги літературознавчій діяльності Василя Стуса, як важливої складової цілісної психологічної постаті письменника. Звичайно, сприйняття Стуса, як літературного критика, а літературознавчі дослідження він розпочав ще в студентські роки, надає можливість ідентифікувати поета з певним психологічним типом. Зокрема, слід виокремити висновки Івана Дзюби, який з-поміж різноманітних типів «поетичних натур» відносить його особистість до «полюсу трагізму». А яскравими прикладами цього твердження виступають творче обличчя збірках «Палімпсести» та «Веселий цвинтар».

«Василь Стус ближчий до поетів отого другого психологічного полюсу, полюсу трагізму. Його трагізм, відпочатковий настрій трагічного світосприймання…» (Іван Дзюба)

Також, в контексті психотипічної проблематики Ольга Пуніна аналізує дослідження епістолярної спадщини Василя Стуса (наприклад, праця Михайлини Коцюбинської «Епістолярна творчість Василя Стуса»), які дають можливість краще зрозуміти художньо-психологічний феномен творчості поета. Оскільки розгляд листування поета, як окремої художньої складової творчості, дає здатність науковцеві ґрунтовніше та повніше відчитувати в епістолярії «секрети художньої творчості» митця. Власне у такий спосіб, на думку літературознавиці, можна позначити ключові риси психологічного типу Василя Стуса та специфіку психологічної конституції письменника.

Звертаючись до висновків фахівців з психології авторка детальніше зупиняється на специфіці психологічної конституції поета. У спогадах сучасників та наукових дослідженнях він виступає: «занадто холериком», «байдівський тип» сильного характеру, «імпульсивним чоловіком», «готичною натурою» та «незалежну людину», яка не могла терпіти несправедливості. І людська гідність була для Стуса найвищою цінністю, тому психолог Михайло Горинь вказував, що:

«такий гордий орел, абсолютно не пристосований до тюремного життя. А тюрма була місцем, де можна було гнути і ламати людські характери… Василь не розумів, що значить пристосовуватись до тих умов. Василь був такої думки, що якщо постійно не йти “на прю”, то він щось втрачає як поет. А він дуже такого боявся»

Книга Ольги Пуніної «Людина без шкіри. Психотип Василя Стуса» – це концентрований науковий текст, помережаний сотнею думок та досліджень, підкріплений спогадами сучасників та приправлений дрібкою авторської любові. Дослідниця намагається дійсно заглянути «під шкіру» Василю Стусу та зрозуміти межу його поетичної натури та стійкості характеру.

І не дивно, що авторка присвячує свою книгу всім «Тим хто гордо тримає голову». Адже Василь Стус запам’ятався сучасникам саме таких: людиною із шляхетно піднятою головою, нескореним та «людиною без шкіри», який здатний відчувати чужий біль.

Читайте також: Вахтанг Кіпіані "Справа Василя Стуса"

Підтримати проект

Ігор Антонюк

письменник, історик, книжковий оглядач

author photo