Любов Базь «De Profundis»

21.03.2023

Переглядів: 424

http://chytay-ua.com/

Фентезійний роман Любові Базь «DeProfundis» увірвався в український літературний простір, позначений браком хорошої фантастики та фентезі. Щоправда, під час прочитання виникли питання: чи такий він уже фентезійний? І – це випливає з попереднього питання – чи труднощі з жанровою класифікацією роблять його гіршим? (Спойлер: кращим). Але про все згодом.

В сюжетну лінію вбудовані кілька оповідей – і так розпочинається гра з читачем, що досить іронічно, враховуючи, що дія одної з сюжетних ліній відбувається в комп’ютерній грі. В певний момент здається: все різноманіття внутрішніх наративів – це структуралістське пекло, бо згодом стає дедалі складніше розібратися у первинній, вторинній, третинній і ще бозна-якій за рахунком нараціях. Розчленувати оповідь на окремі історії позірно-легко, проте в процесі прочитання дедалі яскравіше відчувається, як непомітно й невловно детективні, фентезійні елементи, історії персонажів, світи й локації змінюються чи то перетікають чи то переплітаються і сплітаються одне з одним. Усі ці світи – у свідомості оповідачки; вона має кілька імен і перебуває водночас у різних просторах, а часті відступи на літературознавчі роздуми – «гра в бісер» як ескапізм або намагання згаяти час у замкненому просторі – лише помножують кількість світів у романі. Кожен із них – однаково реальний і фіктивний водночас, кожен існує суб’єктивно й впливає на розгортання сюжету, який, власне, і належить читачам зібрати докупи, витягти з кожного світу частину, якої бракує, аби зрозуміти, чому ж героїня опинилась у цьому колодязі й чим він насправді є. Таке унаочнення теорії множинних світів є одним із виявів глибокої зануреності роману (й, зваживши все, вочевидь, і його авторки) в літературну теорію.

Читайте також: Фентезі, Ґейман і багато Австро-Угорщини

Якщо розмаїття наративів у «DeProfundis» можна назвати пеклом, то знаходиться в ньому місце й раю. Поліфонія згаданих у романі текстів – справжній літературознавчий рай. Інтертекстуальні вставки, в яких можна знайти Франца Кафку, Новаліса і скандинавські мітологічні сюжети доповнюються роздумами про літературу й літературознавство в характерному для цього тексту стилі: так, наприклад, в одному з абзаців виринає порівняння літературознавства й некромантії. Окрім зв’язку з теорією літератури, помітний свідомий зв’язок із фантастичною традицією літератури: фентезійні сюжети повертають у пам’ять спогади про твори Ольги Громико, Віри Камші, Макса Фрая, Дяченків, Сапковського, інколи навіть Толкіна, а загалом – майже всього, що читалося в підлітковому віці. Більше того: мотив надто-реалістичної-комп’ютерної-гри, що втручається в життя персонажів (чи то гравців) змусив згадати японське ранобе – візуальну лайт-новелу – «SwordArtOnline». Чи бракує роману природності й легкості через таке свідоме конструювання? Навряд чи. Якщо вже говорити про легкість – текст напрочуд легко читається і жодного разу не дає приводів дорікнути в «сконструйованості».

Читання роману стало дослідженням глибин: на це спонукає замкнений простір і подорож оповідачки углиб себе. Ретроспектива, реальний світ, комп’ютерна гра, фентезійна реальність – усіма вигаданими реальностями й реальними вигадками цікаво нишпорити, намагаючись виблукати на розв’язку історії. Пошук себе відбувається у спогадах про прочитане, побачене й пережите. Множинність світів відображає множинність досвідів і переживань. Саме так конструюється світ, що оточує кожного з нас – ми сповнюємо його, але часом лишаємося замкненими в ньому, втрапляємо у власну пастку. Головна героїня прокидається в криниці й нам, читачам, разом із нею доведеться відповісти на питання: чому вона все ж туди потрапила і чи спасіння потопаючих (або кинутих в криницю) – справа рук самих потопаючих?

Наостанок варто сказати, що «DeProfundis» приємно теоретизується й не менш приємно читається. І найважливіше, на мою думку — «теоретизація» не є обтяжливою й водночас не визначає сприйняття тексту. Натомість, роман приємно просто читати, викинувши з голови будь-які спроби в літературний аналіз чи рецензію. Проте за потреби рецензія на цей роман — також навдивовижу легко — напишеться. І це багато про що говорить.

poster