«Війна під час миру. Збройні конфлікти в Європі після Першої світової війни 1917–1923»

14.05.2023

Переглядів: 375

http://chytay-ua.com/

Видавництво Laurus, 2020. 292 с. Переклад з англійської: Ю. Джугастрянської та І. Сойри 

«Завершення Першої світової війни не принесло Європі миттєвого миру»

Щорічно, 8 і 9 травня країни демократичного світу вшановують пам'ять всіх жертв Другої світової війни. У День пам’яті і примирення знову лунають слова про найтемніші часи у людській історії, а на грудях керівників держав, політиків та громадських діячів красуються червоні маки. Ми знову чуємо знайомі слова про «ніколи знову», але як показують реалії сьогодення: червоний монстр на ймення «Війна» завжди йтиме попід руку з людством. І навіть після найкривавіших подій, найстрашніших руйнувань та десятків мільйонів безневинних жертв, маленькі фюрери, вигадуючи найбезглуздіші причини, продовжуватимуть тягнутися до багнета.

Кінець великої війни породжує початок малим війнам. Або, як вдало висловився Вінстон Черчилль у 1919 році: «Війну гігантів закінчено, починається війна пігмеїв» 

Саме ця фраза великого британця стала наскрізною темою у книзі «Війна під час миру. Збройні конфлікти в Європі після Першої світової війни 1917–1923» за редакцією вчених Роберта Ґеварта та Джона Горна, де авторським колективом ґрунтовно розглянуті локальні конфлікти у багатостраждальній Європі після Великої війни, розвалу багатонаціональних імперії та створення нових держав чи у боротьбі за них.

«Парамілітаризм був визначною рисою всіх цих конфліктів» 

У пропонованій книзі автори розглядають декілька історичних явищ та термінів, які не часто трапляються на сторінках українських науково-популярних видань чи наукових дослідженнях, що дають змогу по новому підійти до, видавалося б, звичної тематики. Зокрема, це «парамілітаризм», «воєнізоване насильство», «бруталізація» суспільства, «зони дроблення» та «культура поразки». Використовуючи дані терміни автори роблять спроби розглянути перехід від насильства часів війни до відносно «спокійних часів» другої половини 1920-х років. При цьому, намагаються виокремити джерела, прояви, особливості, спільні риси та спадщину парамілітаризму у тій чи іншій країні.

«Зруйнувавши династичні імперії, – Російську, Австро-Угорську й Османську, – Перша світова війна створила на сході Німеччини «закривавлений кордон», а інших частинах Європи «зони дроблення» – великі території, де в наслідок зникнення кордонів розчинився будь-який усталений лад і тверда державна влада» 

Також, автори книги провели порівняльний та транснаціональний аналіз набагато «більш звичних» географічних масштабів явища парамілітаризму після Великої війни, який не обмежується тільки Європою, а досліджуються всі «зони дроблення» колишніх Російської, Австро-Угорської та Османської імперії. Дослідники Р. Ґевард та Дж. Горн поставили завдання дослідити хвилі насильства, які прокотилися у вказаних регіонах, а також розвіяти безпідставність тверджень про «агресивні регіони» супроти «мирних королівств», як от Велика Британія, де воєнне насильство теж було присутнє, хоча з іншими цілями (для боротьби проти незалежності ірландців). 

«Крім того, із твердження Шуманна випливає, що  війна заряджає людину насильством., яке мусить знайти вихід»

Поряд з цим, хронологічні межі дослідження у книзі виходять далеко за 1917–1923 роки. Так, автори визнають, що чинники повоєнного мілітаризму у звичних роках Великої війни (1914–1918 роки) характерні лишень для держав Західного фронту. Наприклад, в Ольстері (одна з чотирьох історичних провінцій Ірландії, яку часто плутають з Північною Ірландією) парамілітарні формування були створені ще в 1912 році, а на Балканах тоді прокотилися дві війни, які позбавили османів (турків) майже всіх європейських володінь. А нормалізація «військового насильства» (закінчення громадянської війни у Ірландії, події після окупації Руру у Веймарській республіці (Німеччина) чи продовження НЕПу в СРСР після смерті Леніна) припадають лишень на 1924 рік, а той пізніше.

«З огляду на це парамілітарне насильство 1917- 1923 років варто вважати елементом довшого циклу, котрий передував Першій світовій війні й тривав після її закінчення»

Для українського читача на особливу увагу претендує стаття нашого вітчизняного дослідника Сергія Єкельчика, який зумів розглянути національно-визвольні змагання 1917–1923 роках у контексті парамілітарних організацій. Також погоджуюся з висновками вченого, що для більшості українців у «добу війн та революцій» ідеологія була на другому чи третьому місці, порівняно з бажанням вижити та отримати клаптик землі. А містечковість, розгул отаманщина та привабливі соціалістичні мрії, остаточно зіграли на руку більшовиків. Наступні криваві події: епоха сталінізму, голодомор та розправи – це все наслідки воєнного насильства переднього десятиліття, які виникли та формувалися у жорнах Великої війни.

«Отже, історію парамілітарного насильства після Першої світової війни треба досліджувати в ширшому контексті революцій, падіння імперій і міжетнічних конфліктів, які, власне, і формують структуру цієї книжки»

Читайте також: «Зродилися ми великої години…» ОУН і УПА. Бібліотека «Історичної правди»

Підтримати проект

Ігор Антонюк

письменник, історик, книжковий оглядач

author photo
poster