Хай ці вірші стануть присудом: антологія воєнної поезії «Поміж сирен»

На хвилі гучних обговорень кількості книгарень в Україні та якості читання книжок українцями, видавництво Віват надрукувало майже 500-сторінкову антологію сучасної української поезії про війну “Поміж сирен”. Книжку упорядкував поет, перекладач, літературознавець Остап Сливинський. До неї увійшли поетичні твори 59 найвідоміших українських поетів сьогодення і текст промови лауреатки премії Women in Arts 2023 Галини Крук “Шкода, що поезія не вбиває”.

З цього приводу Остап Сливинський у передмові каже: “Можливо, поезія й не вбиває, як сказала у своїй промові на відкритті Берлінського літературного фестивалю Галина Крук, але іноді вона здатна відновлювати справедливість. Хай ці вірші стануть присудом. У буквальному, а не метафоричному сенсі”.

Зі стилетом і стилосом

У цій антології є автори і авторки, що служать у ЗСУ: Борис Гуменюк, Ярина Чорногуз, Анатолій Дністровий, Ігор Мітров, Максим Кривцов, Артур Дронь, Павло Вишебаба. Ярина Чорногуз нещодавно видала поетичну збірку прямо з передової, вона називається [dasein: оборона присутності]. Ігор Мітров, чиї тексти фактично закінчують антологію пише про поета на війні: “то ти до війни був поетом? — питає — та я й під час і після війни буду — відповідаю якщо не вб’ють — сміється — навіть якщо вб’ють буду — гонорово запевняю”.

Їхню поезію важко сплутати з віршами не-солдатів, вона струнка і зрозуміла, навіть якась спокійна. Вона не намагається змагатися з дійсністю, а покірно її приймає. Поет(к)и, які перебувають на фронті, мають можливість зафіксувати те, що бачать лише безпосередні учасники боїв. Вони пишуть поезію практичну, прямолінійну, без кучерявих метафор, ставлять питання, які раніше не виникали у пересічного українця. Так Борис Гуменюк пише: “Щоб мати востаннє взяла в руки голову сина — Чи буде голова? Чи буде чоло, / Щоб торкнутися чола?”.

Натомість Павло Вишебаба намагається рефлексувати. Він пише, що “історія в книгах довга, наживо — минає стрімко, моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку”. Відверто кажучи, до справжньої глибокої рефлексії нам ще далеко і це підтверджує книжка "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення", яку за словами автора Олександра Михеда, він ніколи не хотів написати.

Ірина Ставоройт пише, що “поезія така неоковирна, розбалансована, з нечесаною за ніч посивілою головою, з кирилицею на всю голову”.

Українська поезія зараз  — зброя в руках поетів. Вона неоднорідна і складна, подекуди занадто жорстока (а буває край жорстокості?), моментами нелогічна і абсолютно нова. Адже воєнна реальність вимагає нової мови і нових шляхів витікання мови у поетичні форми. Анна Малігон як і Ірина Ставоройт звертається до кирилиці. Вона визначає цю систему письма важливою частиною української ідентичності.

Про українську ідентичність не забуває Марина Пономаренко. Авторка, зокрема, обігрує важливий словʼянський міф про Кобилячу голову. Остання допомагає дідовій дочці за послух стати ідеальною, а бабину дочку вбиває, бо вона зла, негідна та ще й неслухняна. Кобиляча голова – провідник з Потойбіччя, втілення сили предків, які здатні допомогти і покарати. Лірична героїня Марини Пономаренко завдяки допомозі Кобилячої голови святкує загибель ворога і робить “найприємніше” — збирає ворожі кості.

Олесь Ільченко у вірші “Моїм батькам..” звертається до Шевченка і Лесі Українки, він використовує прямі цитати з їхніх творів, використовуючи класику як підґрунтя для сучасних текстів. Вірш зітканий з покликань, цитувань і ремінісценцій. Так само робить Олена Степаненко у тексті “Наскільки ти тоді була…”. Авторка випадково або цілком свідомо посилається тут на “Фугу смерті” Пауля Целана — головний поетичний текст Голокосту і Другої світової війни. Вона витворяє за аналогією текст про геноцид українського народу.

Оксана Куценко пише: “Не перекладайте цей вірш жодною мовою світу. Перепрошую за відвертість і посилання на геноцид”. Це звертання до Заходу, з яким увесь час намагаються вести діалог наші поети. Найбільше “працює” із Заходом у текстах з антології Юлія Мусаковська.

Іди з богом, Боже

Неочікувано багато текстів та авторів антології “Поміж сирен” звертаються до Бога, за підрахунками їх десь половина, тобто кожен другий текст можна розцінювати як молитву чи прокляття або і те, і інше. Українські автори майже в один голос звертаються до Бога з питанням “чому?”. Софія Ленартович підсумовує цей досвід і пише: “Хоч я тобі, боже, не вірю, але не дай нам забути. Не дай нам знову забути. Ніколи. Знову”. Цілковита зневіра і розпач змішуються з надією і виливаються у воєнну поезію.

Велика увага в антології присвячена досвіду біженства. Українські поетки бачили інших і самі виїжджали за кордон. Важливою точкою у цьому контексті стають вокзали — там люди чекають на транспорт, збираються разом і планують подальші дії. Про українську залізницю у травні видав поетичну збірку Сергій Жадан. Його тексти також увійшли до антології “Поміж сирен”. Ія Ківа в одному зі своїх текстів пише: “Довга дорога до дому / якого нема / прокладає колії дихання крізь львівський вокзал”.

Українські поетки зараз творять основний пласт літератури — вони стають важливим голосом для озвучення трагедії війни. У цій антології 2/3 авторів кількісно складають жінки, з 59 авторів 37 авторок-жінок. Більшість з них описують жіночі досвіди. Тут зафіксовані тексти вбитої Росією письменниці Вікторії Амеліної – ще одне свідчення війни. Гаська Шиян, Ірина Цілик і багато інших ословлюють те, що в собі носить жінка поміж сиренами.

Багато текстів присвячено побуту — отак банально. Побут війни особливий, його важко порівнювати з мирним часом. Томатна паста з Херсона означає щось набагато більше, ніж просто приготований борщ. Іра Цілик пише: “проходжуся рядами супермаркетовими та / прихоплюю апельсиновий сік з Миколаєва томатну пасту — останню баночку — з Херсона йогурт з Кременчука / бахмутської солі все так і нема / із Соледара теж не завозили”.

А Ольга Поворозник пише рецепт створення воєнної поезії: “Якби я була журналісткою, Я б записувала усе, / Що відбувається, і врешті Виходила б поезія”.

Читайте також: Анатолій Дністровий «Місто уповільненої дії»

Замовити книгу

Підтримати проект