онлайн-журнал про книги та літературу
Катерина Орловська – нове ім’я у письменницькій спільноті, яке вривається у літературу з романом жахів. Нещодавно видавництво «Темпора» оголосило про передпродаж книги Катерини – «Краще не читай», яка побачить світ уже в грудні.
З анотації до роману: «Сім’я, що втрачає дім, опиняється на хуторі під Києвом, серед безмежних фруктових садів. На позір звичайний будинок ховає чимало таємниць. Доньці доведеться швидко подорослішати. Матері - зустрітися з нав’язливим страхом смерті. Та найбільше випробування випадає батькові, письменнику, що вважає себе невдахою. Він має шанс нарешті стати визначним автором, та чим доведеться платити за такий дарунок долі? Це історія про пошук опори, коли втратив усе. Про травму, яка маскується, аж доки не оголиться у момент найбільшої вразливості. Про мистецтво і про жертви, на які можна піти заради нього.»
Тим часом Катерина Орловська люб’язно погодилася відповісти на декілька запитань для "Читай" в ексклюзивному інтерв’ю.
Вітаю, Катерино! Щиро радіємо, що в Україні вийде друком роман жахів. Це ще досить нетипове явище для українського книжкового ринку. Чому ти обрала шлях авторки «химерної прози» і яким він видався? Які ваші відчуття?
Привіт, Ігоре. Я й сама невимовно радію. Неоране поле роботи в горор авторів та авторок у нашій літературі. Але дуже втішно, що з’являються все нові й нові творці у цьому жанрі.
Не певна, наскільки вибір писати жахи був свідомим.Річ у тому, що я почала писати щось химерне бувши ще зовсім дитиною. Брала якісь казки й переписувала їх на похмурий лад. Щойно в моєму житті траплялося щось бодай приблизно химерне, одразу кидалася писати про це оповідання. У старшій школі я теж не мала свідомого наміру писати жахи, але яке б оповідання не почала – виходила страшна історія. Тому горор якось природно став частиною мого життя і я вирішила цього не змінювати.
Українська читацька спільнота знає вас, як хазяйку блогу «Чорна риба» (@chorna_ryba) та крамнички химерного декору (@hermit.creatures). А яка «світла сторона» вашого життя не пов’язана з «темним мистецтвом»?
Вся приватна частина мого життя, я гадаю, доволі світла (всміхається). Та й крамничка декору скоріше про магію, казки та символи, ніж про щось темне. Я взагалі любителька медитацій, ретритів та гірських походів, люблю книжки про релігії та міфологію. Я літературознавиця, яка цікавиться літературою будь-яких жанрів та періодів. Згодом, я б хотіла створити Ютуб-канал про літературу. Я поки ще вагаюсь з форматом, але є ідея говорити про різні літературні методології, як легко їх можна використовувати на практиці, щоб зробити читання глибшим та приємнішим заняттям. І хоч там буде місце для горору, але він не займе собою весь простір.
Також відомо, що ви сподіваєтеся одного разу поспілкуватися з самим «королем жахів» Стівеном Кінґом. Про що ви його запитаєте найперше?
Складне питання. В мене багато питань по «Темній вежі», бо свого часу вона вельми збурила мою фантазію. Тому, можливо, це були б якісь дикі питання, на кшталт: «Чи не здається вам, що тепер вежа падає швидше, тому Роланду треба поквапитись?»
Здається саме Кінґ говорив, що ідею хорошої книги можна описати всього одним реченням. Опишіть одним реченням головну ідею вашого роману «Краще не читай».
Допомога від диявола завжди коштує більше, ніж ви готові платити.
То ваша книга все ж таки про родину у складних життєвих обставинах чи ремесло письменника?
Якщо вибрати щось одне, тоді вона про сім’ю в складних обставинах. Ремесло письменника – це ще одна складна обставина, але у книзі я приділяю багато уваги проблемам інших членів сім’ї. Кожен з них змушений пройти свій важкий шлях.
Існує твердження, що зараз важко налякати сучасного читача. А чим лякає ваша книга?
Я спробувала взяти те, що лякає мене – і я гадаю цей досвід релевантний багатьом людям. Наприклад, страх письменників ніколи не написати хорошу книгу. Або ж нав’язливий страх різних катастроф, які можуть спіткати тебе і твою сім’ю. Страх втратити когось. Страх самотності та ізоляції.
Наші страхи нікуди не зникли, а отже налякати читача все ще можливо. Однак потрібно шукати більш вигадливої, нової форми для їх вираження. З цим я і намагаюсь гратися у своєму романі.
Ким ви захоплюєтеся з письменників, звичайно окрім Стівена Кінґа. Чи є у вашому списку жінки-письменниці?
Я люблю Ширлі Джексон, особливо її оповідання. Також мені до вподоби Клайв Баркер – мрію, щоб його видали українською. Маю певний сентимент до Лавкрафта, куди ж без цього. Коротка проза Гарлана Елісона теж свого часу мене вельми вразила. У підлітковому віці мені вельми подався Роберт Блох, гадаю, він сильний автор.
Ваш улюблений роман жахів?
Ох і складне ж питання. У голову першим бахнула «Мізері» Кінґа. Давайте її і залишимо, хоча певно ця відповідь може змінюватись залежно від періоду життя.
Чого бракує, на вашу думку, українському горору сьогодні?
Мені здається, є дуже багато різних тривожних досвідів, актуальних для українського суспільства, і я гадаю, горор класний жанр, щоб проговорити ці досвіди. Також є багато класичних тем для горору, які хотілося б репрезентувати в українських умовах, з нашим культурним досвідом.
Як гадаєте: про що писатимуть українські горористи в майбутньому?
Про те, що гостро хвилює суспільство, або ж рефлексії на травми минулого. Я не знаю, чи горор прийнятний жанр, що відрефлексувати, скажімо, війну. Але гадаю, персонажі, на яких вплинула війна, або лиходії – колишні таємні колаборанти – можуть з’явитися у нашій горор літературі.
Читайте також: Розмова з Назарієм Вівчариком про «побутові жахи», професію журналіста та розвиток української літератури
