онлайн-журнал про книги та літературу
«Дебютанти» – серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета – підтримати нові голоси сучасної української літератури.
Мирослав Кошик – історик, письменник та громадський діяч. Викладав в ліцеї Івано-Франківська на філософському факультеті ПНУ ім. В. Стефаника та Manor College в Дженкінтаун, Пенсильванія (США). Активний учасник Євромайдану. Укладач збірки «Багряні ночі. Брама» конкурсу фентезійних оповідань «Брама». «Історія України для наймолодших» – дебютна книга автора, яка вийшла у видавництві «Маґура».
Автор погодився стати першим героєм рубрики «Дебютанти» та поспілкуватися про історію, міфи, дитячі захоплення та письменницький дебют.
Вітаю, п. Мирославе з дебютом! Книга вже потрапила в руки наймолодших читачів та їх батьків. Хотілося б більше дізнатися про сам процес написання книги. Як довго він у вас тривав: від «ідеї книги в голові» до останнього написаного слова?
Вітаю! Дякую, це дійсно мій дебют в царині книг для дітей. Все почалось з того, що перед сном я розказував своєму маленькому сину "історії". Це тривало роками і за цей час я йому розповів історії більшості країн світу від Стародавнього Риму до Османської імперії. Оскільки дитина була малою, то і слова та форму доводилось підбирати дуже ретельно.
Саму ідею написання історії для наймолодших мені підказала Дара Корній. Процес написання тривав довго, бо я мусив, зберігаючи історизм, звичайно, знайти слова, які б розуміли усі, особливо діти. Пригадую, що над доступним поясненням деяких речей, як то банківська система, економічні моделі ті інші доводилось працювати доволі довго.
Я постійно консультувався зі своїм 8-ми річним сином чи розуміє він те, що я написав. Не рідко звучало «ні» і я підбирав нові слова. Від ідеї до останнього слова книга писалась десь 9 місяців. Далі ж було пів року роботи з ілюстратором, бо потрібно було, щоб зображення в книзі відповідали історичності. Тобто без усяких московських впливів і умовних шапок Мономаха.
Історія часто всіяна міфами та неточностями. Ви стверджуєте у книзі, що гарантуєте «… гарантую 100% науковості, бо жодних вигадок та сумнівних теорій в ній немає». За вашими спостереженнями, який з міфів найчастіше тиражується в книгах з української історії?
Я професійний історик і тому використовувати усякі сумнівні теорії не маю права. Кожен факт у книзі мав місце в історичних джерелах. Відносно міфів, то наша історія ними просто переповнена і виділити будь-що важко. Протидія цим шкідливим міфам – зрозуміти, що наша історія розвивається по загальним законам історії Європи і не потрібно далі рухатись у фарватері московських наративів про «особливий шлях» і усе решта.
Зацікавити сучасного читача дуже важко, особливо – дітей. Телефони, ґаджети та інші розваги відволікають увагу підростаючого покоління. То як прищепити дитині любов до історії?
Так, зацікавити дітей важко, я б сказав неможливо тими підручниками, які відразу вбивають в дитині зацікавлення історією. Коли я побачив підручник для 5 класу, то був просто ошелешений та нажаханий. Книги треба писати цікавими з хорошими ілюстраціями, а головне з розумінням логіки історичного процесу. Наші дітки розумники та розуміють усе це.
Який період в історії України для вас було найскладніше передати для дитячої аудиторії? Чому?
Найскладніше було передати історію XX століття, бо воно було жахливим для України. Увесь період совітської окупації та злочинів. Діти повинні це знати, але не зациклюватися на цьому. Було і минуло, а історія нашої країни є дуже довгою і має безліч періодів успіху та процвітання.
Один з розділів в «Історії України для наймолодших» називається «320». В чім його особливість?
В молодшій школі діти починають розуміти що таке гроші й тому необхідно щоб вони знали хто і чому зображений на купюрах. Я довго викладав в США і був здивований, коли навіть вступники до коледжу думали, що на доларах зображені лише президенти цієї держави. Тому й 320 гривень – Леся Українка, Тарас Шевченко та Іван Франко.
На обкладинці, поміж інших книг, можна помітити «Історію України» братів Капранових. Так, за вашими словами, вшанували пам’ять про Дмитра Капранова. Які ще пасхалки «приховує» обкладинка?
Обкладинку ми затверджували за декілька днів після смерті Дмитра, якого я знав і поважав. Я запропонував якось вшанувати його пам’ять і редактори з радістю погодились, погодився і Віталій. Пасхалки там є, але не буду про них говорити. Так не цікаво – шукайте.
Із впевненістю можна сказати, що ваш син Адам, який теж є на обкладинці, – повноцінний співавтор книги. А хто для нього з історичних персонажів є взірцем для наслідування і чому?
Так мій Адам є співавторам без сумніву. Він дуже любить книги, а тому його взірцем, як він мені сказав, є Ярослав Мудрий зі зрозумілих книголюбові причин.
Мирославе, а які книги ви читали в дитинстві? Чим захоплювалися?
У дитинстві я читав усе. Читав постійно і вів щоденники прочитаних книг. У 6 років прочитав університетський підручник «Історія стародавнього Риму» Машкіна і вирішив стати істориком та розгадати таємниці етрусків. У дитинстві я просто ковтав книги. Може тому, що не мав Play Station?
Хто з сучасних українських істориків чи діячів є взірцем для вас?
На жаль, таких немає. Є хороші вчені, які пишуть прекрасні монографії, але їхні голоси слабо чути.
Із зарубіжних я захоплююсь як популяризує астрофізику Ніл Деграс Тайсон. Вищий рівень! Може тому, що крім історії я страшенно люблю астрофізику та астрономію.
Поділіться вашим досвідом співпраці з молодим видавництвом «Маґура», де вийшла книга «Історія України для наймолодших».
«Маґура» – це просто чудо. Прекрасні люди з якими неймовірно легко співпрацювати. Пишаюся тим, що «Маґура» та маґурці вже всі стали івано- франківцями.
Відомо, що зараз ви працюєте над другою книгою під робочою назвою – «100 відомих українців»? Як іде робота над книгою та коли на неї очікувати читачам?
Робота іде важко, бо то не легко вибрати саме 100 українців. Я складав списки й таки після 4-5 місяців вибрав 100 із 574, які були в списку.Плюс в часи вікіпедії писати прості біографії відомих людей – безглуздо. Тому потрібно подавати матеріал концептуально та цікаво. Коли це усе закінчиться не знаю, але якщо усе складеться в пазлик, то книга буде цікавою та пізнавальною.
Фото з фейсбук-сторінки Книгарні "Є" Івано-Франківськ
