Дебютанти. Розмова з Олександрою Буревій

24.09.2024

Переглядів: 540

http://chytay-ua.com/

«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.


Олександра Буревій – нове ім’я у письменницькій спільноті. Вже незабаром у видавництві «Богдан» вийде дебютна книга Олександри – містичний трилер «Прихисток».

Народилася на Вінниччині, живе в Києві. Пише в жанрах містики, трилера, фантастики, фентезі. Веде канал «Буревій історій».

Займається вишивкою в народних техніках, програмуванням, малюванням. Вчить такмед, збирає дрони, волонтерить з «ДонорUA».

Олександро, щирі вітання з дебютним романом! Дуже очікуємо його восени. Поділися з нашим читачем, як складався твій письменницький шлях?

Дуже дякую! Насправді я пишу прозу з дитинства, але лише в 2022 році раптом твердо вирішила: все, пишу роман, хочу видати його у видавництві, все серйозно та «по-дорослому». Цей процес зайняв понад рік — навіть двох (оце час летить!), але книжка вийде вже ось-ось, на що нетерпляче й чекаю. Вже працюю над наступною і маю ще багацько планів.

Розкажи, про що саме твоя книга «Прихисток»? Як виникла ідея цього роману?

Коли думала, про що б написати першу книжку, дійшла рішення: писатиму те, що в першу чергу сама б з задоволенням прочитала. А я обожнюю історії про старі будинки з привидами (чи й без них), про ізольовані спільноти, про ситуації, в яких не розумієш, це справді сталося, чи то було втручання якихось потойбічних сил... Світ «Прихистку» я маленькими шматочками прописувала вже кілька років, і тільки у 2022 році зібрала в цілісний сюжет, бо, серед іншого, нарешті усвідомила, яка в цієї історії кінцівка. Загалом «Прихисток» — про пошук свого місця у світі, що здається диким та чужим, про бажання триматися того, що для тебе важливе, та про те, що мрії сильніші за безжальну реальність.

Роман «Прихисток» позиціонується для янґ-едалт аудиторії. Що для тебе важливо у підлітковій історії? Які теми ти висвітлюєш, з якими тропами працюєш?

Щиро кажучи, я писала історію, що буде цікава як підліткам, так і дорослим. Так, тут головні герої — діти та підлітки, що автоматично заносить «Прихисток» в «янґ-едалт» категорію, але питання, які порушуються в книзі, цілком дорослі та серйозні. У своїх творах я люблю розмірковувати про існування справедливості, про шаблони сприйняття людей та світу, про роль та місце містичного та потойбічного в побуті, про речі, які не можна ігнорувати та які не дадуть просто піти геть, а також про дітей, у яких не було шансу побути дітьми, і які мають давати раду дорослим, іноді надважким речам.

Поряд із письмом, ти ведеш телеграм-канал «Буревій історій», публікуєш інтерв’ю у рубриці «Три питання» та ділишся порадами на онлайн-платформі «Друкарня». У тебе це синхронний процес чи чомусь надаєш перевагу?

Все це — єдиний процес. Я готую щось цікаве, а тоді розміщую його на різних платформах. На Друкарні, наприклад, гарне форматування тексту, через що великі статті читати приємніше. Там зручно публікувати об’ємні інтерв’ю та есеї.

В інстаграмі, як відомо, більше цінується візуал, тому там викладаю менше тексту, і він виходить радше у форматі зображень та відео. В телеграмі не дуже зручно публікувати довгі тексти, але комфортно вести більш «повсякденну» діяльність — ділитися нещодавніми подіями, спілкуватися з підписниками на різні теми, ділитися враженнями.

Надати перевагу лише одній платформі не можу: наприклад, на Друкарні мене читають люди, які принципово не користуються Телеграмом, а фокусуватися на Інстаграмі не планую через те, що маю підписників із поганим зором, і їм набагато комфортніше озвучувати відповідними програмами тексти повідомлень, аніж зображення. Саме тому ви бачите в моїх статтях дублювання в тексті того, що написано на зображеннях: аби усі читачі змогли отримати рівноцінний досвід.

У кого з сучасних авторів чи авторок ти б хотіла взяти інтерв’ю? Про що б запитала?

Ось так хитро вирішили дістати спойлерів до рубрики «Три питання»? :) За змоги планую розпитати Кінга, Воттса та Ґеймана — з закордонних авторів, а з українських — Жупанського, Аренєва та Черепан. Дехто з них ще не знають про мої плани, з іншими домовилися та вже чекаю на відповіді.

Мої улюблені запитання — про сенси, які автори закладають у творах та про важливі саме для них теми. Ці питання допомагають розкрити автора чи авторку з нової, приватнішої сторони, зазирнути в їхнє людське, глибинне — бодай на пів миті.

Кого тобі не вистачає з відомих авторів та авторок у жанровій літературі, зокрема фентезі, яких ще не видано українською мовою? Кого можеш порекомендувати?

Я дуже-дуже чекаю на «Вершників драконів Перну» Енн Маккефрі — ця історія, особливо перші дві книги циклу, одні з моїх улюблених ще з дитинства. Це чудовий приклад добре продуманого фентезі, що фактично є фантастикою. Також незмінно чекатиму на «Доннерджек» Роджера Желязни, роман, що він писав перед смертю і не встиг закінчити, але який за залишеними ним вказівками майстерно завершила Джейн Ліндскольд.

Нещодавно спільно з Віталієм Дуленком ви оголосили літературний конкурс «Шепіт забутих легенд», де за результатами конкурсу вийде збірка оповідань в жанрах містики та міського фентезі. Як з’явилася ідея цього конкурсу? Що ставили собі за мету?

Раніше я організовувала відбір оповідань до однієї періодики. Мені сподобався процес, а також сподобалося, що в нас насправді багато талановитих авторів із цікавими ідеями, що досі не видали романів, але пишуть цікаві оповідання. Вирішила, що хочу спробувати організувати власну збірку.

Першим жанром обрала містику, яку так люблю, і міське фентезі, як логічне розширення теми незвичності-в-звичності. Самостійно якісно відібрати твори видалося складним, позаяк саме якість творів та самої збірки ставлю собі за мету. Тож запросила Віталія Дуленка долучитися, як співупорядника. Віталій також пише містику, також читає трилери й вподобав жанри й сетинг збірки, а тому я певна, що ми дивимося в один бік й на виході отримаємо щось дійсно цікаве.

Поділися лайфхаком: «Як початківцю потрапити у велике видавництво?». І чи дійсно такий існує? Поділися своєю історією співпраці з видавництвом «НК Богдан».

Думаю, універсального рецепта не існує. Кожне видавництво має власну цільову авдиторію, жанри та теми, з якими хоче (і не хоче) працювати, та плани на найближчий рік чи кілька — наявні, чи відсутні. Той факт, чи візьмуть вас у видавництво, якого б розміру воно не було, залежить від цього, а також багатьох інших факторів — далеко не в останню чергу якості та пропрацьованості вашого тексту, вашої особистості та поведінки в соцмережах (а раптом ви конфліктні й співпраця з вами буде відвертою проблемою), готовності видавця працювати з сенсами, які ви заклали до твору, та відповідність цих сенсів поглядам видавця тощо.

Але це не має вас лякати. Ви просто маєте усвідомити, що простого шляху скоріше за все не буде, як не буде і простого рішення. Робота над книгою — довга і методична праця. Найголовніше — будьте готові працювати багато. Ваш текст, який би геніальний він, на вашу думку, не був, потребуватиме редагування та змін, тому не лякайтеся і не впирайтеся, коли видавництво запропонує прийняти ваш рукопис після внесення певних правок. Пам’ятайте, що ви з видавцем працюєте на спільний результат.

В моєму випадку саме так і сталося: видавництво «Богдан» прийняло мій рукопис за умови внесення змін, які запропонували бета-рідери, і ці зміни лише поліпшили текст та його сприйняття.

А що тобі найбільше подобається в письменницькому житті?

Творчий процес, як явище: світи, що не обмежують тебе ні в чому, люди та істоти, які можуть бути якими завгодно, міста та місця, що можуть захоплювати, дивувати й лякати — кожного разу, придумуючи щось, я проношуся уявою через сотні варіацій, і отримую від цього найчистіше задоволення. На другому місці — та мить, коли зводиш до купи всі ниточки загадок та розгадок у заплутаному творі — це особливе відчуття!

Над чим ти працюєш зараз? Розкажи трішки подробиць, якщо можеш?

Зараз у роботі твір, сповнений емоцій та неочікуваних поворотів: тут тобі і магічний постапокаліпсис, і ізоляція, і множинні особистості, і довгі мандрівки небезпечними землями, і українська міфологія, і таємні ордени, і новітні боги... і кінцівка, на яку ви навряд очікуватимете. Це перша книга трилогії. Далі буде ще більше і ще хуртовинніше.

Замовити книгу

Підтримати проект

Ігор Антонюк

письменник, історик, книжковий оглядач

author photo