«Лалі»: Як ідея стає книжкою

Я завжди пишу про те, що мені близьке. Після виходу моєї першої підліткової книги «Маски чужих ролей», де частина розповіді була присвячена воркауту – спорту, яким на той час займався мій син, я вирішила, що треба написати історію про переїзд. Ця тема також дуже мені знайома, адже в 2021 році я з сім’єю переїхала з Кам’янця-Подільського, де прожила 18 років, у Хмельницький. 

На той час я переймалася, чи зможе син адаптуватися в новому місті, школі та колективі. У нього, на щастя, все склалося якнайкраще, а я тоді подумала: «А якби написати історію, в якій, незалежно від того, скільки ти докладаєш зусиль, стати «своїм» не вдається? Забігаючи наперед скажу, що «Лалі» дуже гарно зустріли читачі. 

Можливо, це сталося тому, що історія відгукнулася багатьом людям. На жаль, через війну чимало українців втратили свої домівки і змушені були починати все спочатку на новому місці. Взагалі, «Лалі» – це, мабуть, одна з найпопулярніших моїх книг, яка постійно потрапляє у всілякі списки, добірки та рейтинги, чому я несказанно радію.

До написання «Лалі» я підійшла серйозно. Я хотіла, щоб це була класна молодіжна розважальна історія з глибокими сенсами та популярними тропами, нічим не гірша за закордонні аналоги, які стають ТікТок-сенсаціями. Тому у своїх соцмережах я звернулася до підписників із питанням, чого, на їхню думку, бракує сучасній українській літературі, яких тем і сюжетів їм би хотілося. 

Мені надійшло дуже багато відповідей як від підлітків, так і від дорослих. Я все записала, і, вже працюючи над рукописом «Лалі», сумлінно відстежувала, чого я торкнулася, а чого – ні. Щоправда, я таки трішки схитрувала, використавши свою стару ідею. 

Колись давно я брала участь у збірці оповідань «Перше побачення». Саме там вперше і з’явилася грузинська дівчинка Лалі на прізвисько Чурчхела. Отак я й вирішила написати приквел до цієї історії. Щоправда, все вийшло з-під контролю, персонажі повели мене зовсім в інший бік, і першопочатковий задум змінився настільки, що навіть прізвище моєї героїні стало іншим. У таких випадках я ніколи не борюся з героями, а йду за ними і слухаю те, що вони розказують.

Так «Лалі» зі звичайної лав-сторі із сеттингом сучасного міста (дія відбувається у Хмельницькому) та тропами «від ненависті до кохання» та «любовний трикутник» стала пронизливою та щемкою історією дорослішання, яка зачіпає багато питань, які хвилюють підлітків. Це пошук себе та свого місця у світі, непорозуміння з батьками, перші почуття і досвіди, боротьба за мрію, а ще – формування власної ідентичності, втрата, пошук і набуття дому. 

Я не планувала писати продовження «Лалі». Його поява – це вина (або ж заслуга!) видавництва «Академія». Справа в тому, що мене попросили написати книжку, в якій події розгортатимуться на тлі країни, яка воює. Я відповіла, що подумаю, хоч насправді не хотіла писати про війну. Навіть більше: на кожній презентації я наголошувала, що не буду писати на такі теми, бо мені занадто болить: нащо цей біль виносити ще й на сторінки книги? Та й, зізнаюсь, вважала, що про війну мають право писати тільки ті, хто бачив її на власні очі: або воював, або живе на прифронтових територіях. 

Пізніше мені знову зателефонували з видавництва («Лалі» якраз мали відправляти в друк) і сказали: «У вас якесь таке закінчення, наче є натяк на продовження. Та й Вадик (це один із головних героїв – прим. Авт.) ще себе не показав. Він має стати героєм!». Та останньою, хто мене остаточно переконав, стала редакторка «Лалі» Олена Рижко. 

Якось у розмові з нею я поскаржилася, мовляв, ну що я можу написати про війну, я ж не воюю і не живу у Харкові, Херсоні чи іншій прифронтовій території. А вона відповіла: «То не пиши про Харків чи Херсон, напиши про Хмельницький – тилове містечко, яке начебто безпечне, але туди час від часу прилітає». Ось тоді в мене і зійшлися всі ниточки. Так народилася повість «Лалі. Саньок і Вадик».  

У «Лалі. Саньок і Вадик» головною темою є життя під час війни. Адже війна не відміняє життя. Підліткам, як, власне, і дорослим, так само хочеться бути щасливими, закохуватися, здійснювати мрії, хоч дрони і ракети, які щодня летять на наші будинки, можуть у будь-яку мить усе це зруйнувати.  Також я зачіпаю теми чекання близької людини з фронту, торкаюся досвіду втрати і проживання досвіду втрати близької людини на війні. 

«Лалі. Саньок і Вадик» – це «найскляніша» моя книга. Щодня я отримую відгуки, в яких мені пишуть, що історія зачепила за живе і довела до сліз. Знаю, що вона тригерить, і кожен там знайде себе. Часто в приватних повідомленнях читачі розповідають власні історії, які дуже схожі на події в «Лалі-2». 

Я не маю права ними ділитися, але знайте: читаючи їх, я плачу разом із вами. Ми не заслужили на увесь цей жах і біль, який переживаємо, але таке наше життя… Водночас «Лалі. Саньок і Вадик» – це найжиттєствердніша моя книжка. Я справді вірю в ті слова, що написала в кінці: «…завтра буде новий день. Буде життя! Завтра буде!».