Це була моя остання зустріч з батьком

05.03.2016

Переглядів: 1774

http://chytay-ua.com/

"В сорок восьмому році ми говорили про те, що я маю забрати молодшу сестру з Донбасу, яка знаходилася там у дитячому притулку. І під час прощання я вперше побачив, відчув, коли батько сказав: «Юро, нас залишилося тільки двоє. Ми повинні триматися»,- що у нього тремтить голос. І дві сльози скотилися по його щокам. Це були єдині його сльози, які я бачив. То була наша остання зустріч, поки він був живий. А наступна була уже після його смерті, коли мене привезли на розпізнання 5 березня 1950 року. Тоді, 5 березня, ще тільки починало світати; до того, коли в тюрмі нас будили, я тоді перебував на Лонцького (тепер буд. №1 на вул. Степана Бандери у Львові) в слідчому ізоляторі МДБ. Будили нас о шостій ранку. Але якраз перед цим я прокинувся. Відчув якусь внутрішню тривогу. І вже не міг спати ті пів години чи сорок хвилин, що залишалися. Потім почався звичайний тюремний ранок. За винятком того, що була неділя. На слідство не викликали. Було спокійно. Близько одинадцятої за мною прийшли. Взяли під руки та вивели в чергову частину. Там я зустрів свого слідчого та ще одного опера у ватній фуфайці та кирзових чоботях. На поясі у нього був пістолет. Вони посадили мене в автомобіль. Начепили наручники. Але закували руки спереду. Повезли у відділення МДБ, яке знаходилося на теперішній вул. Вітовського, тоді Дзержинського. Завезли у двір. Там був ряд гаражів. Автомобіль зупинився біля одного з них. Я помітив, що туди заходять та виходять працівники МДБ. Потім мене завели в гараж, великий, просторий. Я йшов прямо. Зненацька мене різко повернули вліво. Я побачив, що на соломі, прикритий куском тканини, лежить чоловік. Мені не потрібно було роздумувати про те, хто це. Як тільки вони стягнули тканину, я побачив його у вишитій сорочці, чистого, але без взуття. І достатньо мені було побачити ці ноги з високим підйомом, щоб одразу зрозуміти – батько. Мене підвели ближче і сказали:«Відіш!». Сорочка була розстебнута, очі відкриті, ніби дивилися у далечину. Обличчя спокійне. Одна, ліва рука вздовж тіла, права рука зігнута на грудях. На правому виску кіптява та кров. Не потрібно бути експертом, щоб зрозуміти – постріл у висок впритул. Напевно, нещодавно витягли пістолет з руки. А під грудьми, на білій сорочці, три чи чотири червоних плями від автоматної черги… Таким я бачив батька в останнє. Я закляк, поцілував його руку. Вони мене відірвали і знову повезли до тюрми. Це була моя остання зустріч з батьком."

Руслан Частий "Степан Бандера: міфи, легенди, реальність"

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster