Дитяче про недитяче, або як стають душогубами

23.03.2016

Переглядів: 1219

http://chytay-ua.com/

Буває, питають: чому любиш горрори? Ну звідки оця дивакувата любов до жаского? Як таке взагалі можна любити-читати-дивитися?

Відповідь на ці питання більше, ніж банальна: зверніть увагу на казки, які мені-вам-нам читали у дитинстві. Хіба дивно, що вони залишили у свідомості відбиток?

Діти всотують у себе не лише навколишній соціум, а і те, що їм розповідають чи то пак читають на ніч. Звісно, це стосується і лякачок, хай навіть вони містять збіса крутезний педагогічний сенс. Такі оповідки активують цікавість до всього таємничого, моторошного. А вона є у кожного з нас, бо життя саме по собі загадка. Тому не дивно, що декого ще змалку приваблюють теми, про які не говорять за столом або у добропорядних компаніях.

Майбутня любов до Едгара По, Стівена Кінга, Джона Карпентера і інших народжується у віці, коли слухати про Колобка нудно, а шукати щось цікаве самому рано. Книголюби-батьки радо пропонують нове, не уявляючи, якими можуть бути наслідки. Пізніше ти читаєш про «Провалля і маятник», «Дітей кукурудзи», а кімнату прикрашає постер з поп-жахом Мериліном Менсоном. А вони думають-гадають – ну звідки у дитини така цікавість до страшного? Відповіді ж лежать поруч на книжкових полицях. Це містерії про кобилячу голову, воскреслих мерців, розчленування тіл і людожерів. Та й просто про вбивства, вбивства, вбивства.

Дитячі казки впливають на дорослу реальність. Доведено: надмірна кількість байок про принцес виховує майбутнє гламурло, а історії про матір-природу і тварин майбутніх вегетаріанців і захисників усього живого. Таке саме можна сказати і про лякачки. З цієї причини у деяких країнах світу подібні казки заборонені на законодавчому рівні, від гріха подалі.

Любов до жаского іноді примушує стати душогубом. Розумним і жорстоким. Звісно, це стосується не усіх, лише тих, чия свідомість виявилася плодючим ґрунтом для фантазій різного штибу. І хоча вбивства кояться на сторінках рукопису, у голові автора все чиниться по-справжньому, хіба ні? Ця людина вколошкує і думає – як уникнути покарання за скоєне? І коли така історія має успіх, тоді й починається найзахопливіша у світі гра, де себе можна відчути Всевишнім, який вирішує долі інших. Не дарма письменників іноді вважають деміургами. І дай Бог, щоб все планувалося і закінчувалося суто на сторінках фордівського файлу.

А починалося все зі звичайних казок на ніч, де статус героя мала підтвердити відрубана голова ворога чи спалена заживо відьма, яка у свою чергу ласувала дітьми. Отаке.   

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Олександр Завара

письменник, рецензент

author photo