Данте Аліг’єрі "Божественна комедія"

06.08.2016

Переглядів: 14585

http://chytay-ua.com/

Останній рядок останньої пісні останньої кантики «Божественної комедії» позаду. Моя уявна подорож із поетом і його супровідниками трьома потойбічними місцинами завершилася. І це була надзвичайна пригода, яка принесла мені масу задоволення і до того ж іще виявилася відмінною інтелектуальною поживою.

Мабуть, тут багато говорити не потрібно. За майже сім століть, що минули з часу написання цього божественного твору, було сказано про нього вже предостатньо. Більш того, він був розібраний просто по крупинках: кожне слово, кожна репліка, кожен персонаж. Починаючи з перших коментаторів поеми, серед яких були і сини самого Данте, вона була предметом інтересу і досліджень багатьох поважних людей. Тож мої нікчемні потуги виказати свої примітивні враження про неї просто загубляться десь у Всесвіті . Але кілька слів я все ж таки скажу, бо втриматися важко.

У цілому твір непростий. По-перше, він рясно нашпигований різноманітною і часто не широко відомою історичною інформацією. Реальні події, які відбувалися, реальні персонажі, які існували, реальні уявлення людей того часу про устрій цього (і не тільки) світу. За «Божественною комедією» Данте можна вивчити чи не всю історію Італії. Ну добре, не всю, але дізнатися багато нового про Флоренцію вам точно загрожує. Поет дуже переживає за майбутнє свого рідного міста, яке у той час потерпало від розброду, і цим його хвилюванням просякнутий увесь твір. Воно загострюється ще й тим, що "Божественну комедію" Данте писав, перебуваючи у вигнанні, і неможливість повернутися до рідного краю терзає його душу, мов потворні Злопазурі - душі огидних хабарників у створеному ним «Пеклі». Безумовно, все це відгукується на сторінках поеми. По-друге, в цьому творі повно хитромудрих алегорій, в яких розібратися без приміток і пояснень – завдання рівня Джеймса Бонда. Ну, або Супермена :) По-третє, в поемі доволі часто зустрічаються уривки, які відображають середньовічну космографію. І хоча, в принципі, це доволі цікаво, але знову ж таки часом доводиться активізувати свою сіру речовину, щоб зрозуміти що до чого. Ну надто вже ми зіпсовані науковими знаннями, щоб уявити, як навколо Землі обертаються прикріплені до прозорих кришталевих сфер планети Сонячної системи та ще й якесь там небо Першодвигуна. Дякувати богу, розібратися з усім цим добром нам допомагають примітки перекладача (саме в українському виданні з перекладом М. Стріхи, яке я читала). Причому настільки ґрунтовні і дохідливі, що зрозумілим стає майже все, що хотів передати автор.

Попри цілком очікувану складність цього твору (яка, в принципі, майже повністю нівелюється змістовними примітками перекладача до кожної пісні) він не може не захоплювати. У Данте мова настільки чарівлива і майстерність описувача і оповідача така досконала, що неминуче зачаровуєшся написаним, немов ті аргонавти співом сирен. Живописні картини, які він вимальовує, заворожливі алегорії, душевні монологи, іноді сповнені відчаю і жалю, іноді надії і розкаяння, іноді настановлення і натхнення, - все це гарантує отримання естетичної і духовної насолоди від читання. Тут велику роль зіграв і переклад. Як казав у передмові до одної з частин сам перекладач, у своєму перекладі він намагався бути максимально точним у відтворені як змісту, так і мистецької форми оригіналу (включно із надзвичайно багатим звукописом і незмінно точними всуціль жіночими римами). І переклад, як на мене, дійсно вийшов неперевершеним.

Кожна із трьох кантик "Божественної комедії" особлива і викликає у читача різні враження.

Пекло. Ця кантика традиційно користується найбільшою популярністю серед люду. І тут я оригінальністю не відрізнюся. Вона, дійсно, моторошна, депресивна, гнітюча, але заворожлива. Захоплює те, наскільки автором все чітко продумано. Кожному гріху в тому чи іншому колі пекла відповідає певна міра покарання, зіставна з характером і тяжкістю такого гріха. Як-от, наприклад, обжери борсаються у багнюці (а мук їм додає Цербер, який шарпає своїми пазурами їхні тіла), бо за життя вони не знайшли нічого кращого, аніж догоджати своєму череву, - тож і кара їхня груба й приземлена. Причому сам опис усіх цих катувань настільки яскравий і «живий», що він створює ефект повної присутності. У твоїй уяві чітко вимальовуються страхітливі картини пекельних мук, що їх проектує автор через мереживо свого тексту. Але захоплюють не тільки картинки фізичної дійсності, але й історії цих стражденних душ, якими вони діляться з нашими мандрівниками. Вони розповідають, чому опинилися в тому чи іншому колі пекла, чим завинили перед людьми і богом і яке покарання тепер несуть. І ці відверті розповіді спонукають тебе замислитися, чи справедливо їх оповідачі були відправлені до пекла, чи такі вже страшні їх гріхи і чи були у твоєму власному житті якісь проступки, які обрекли б тебе на вічні пекельні страждання у відповідному колі нижчого світу.

Тут, до речі, варто зауважити, що Данте не був неупередженим і запхнув до пекла усіх своїх затятих ворогів та інших осіб, яких він особисто засуджував за ті чи інші їх дії. Натомість у раю опинилися, окрім беззаперечних християнських авторитетів, особи, яких автор, навпаки, поважав і якими щиро захоплювався. Та ж Беатріче Портінарі, наприклад.

Чистилище. Подорож горою чистилища також доволі цікава, але вже менше, ніш мандрівка колами пекла. Тут знаходяться душі людей, які мали певні прогрішення за життя, але перед смертю встигли розкаятися. Вони також мусять пройти певні випробування (але вже не такі важкі, як у пеклі), аби спокутувати свої гріхи, досягнути Земного Раю і змогти піднестися, власне, у небесні сфери Парадизу. З деякими з них Данте також веде розмови, через які ми пізнаємо цих осіб і дізнаємося про їхні долі. Спочатку за сприйняттям тексту ця кантика видалася мені легшою за «Пекло». Але поступово вона таки набрала оборотів. Ця частина «Божественної комедії», як мені здається, найбільше наповнена різноманітним алегоріями. Тут вам і християнська церква у вигляді повозу, і грифон-Христос, який тягне цей повіз до дерева-імперії, і худюща лисиця, що символізує єресь, і орел – символ пізньої Римської імперії, і нарешті нахабна шльондра – таке собі миле уособлення папської курії і таке інше.

Рай. Ця частина виявилася для мене найбільш складною для розуміння і найменш цікавою за змістом. Вона просто переповнена схоластичними роздумами, розмовами типу, чому так, а не інакше влаштований цей світ і кожна його частина, і яка в усьому цьому божа закономірність. За відчуттями прочитання цієї кантики нагадало мені знайомство з романом Умберто Еко «Ім’я рози». Тоді мій мозок приблизно так само попрів. Ну, що тут сказати… Якщо для середньовічних інтелектуалів схоластичні міркування були мейнстримом, то для сучасної не дуже розумної людинки типу мене – це справжнє катування мозку. До речі, складність «Раю» підтверджується ще й тим, що примітки до пісень у ній найбільші зі всіх частин і іноді навіть сягають більше чотирьох сторінок доволі таки некрупним шрифтом. Та і взагалі, нудно якось у тому раю.

Я всім рекомендую саме наше українське видання «Божественної комедії» від видавництва «Астролябія», бо воно неймовірно круте. Надзвичайно якісний і філігранний переклад Максима Стріхи, над яким він працював майже чверть століття і був винагороджений за свою кропітку і бездоганну працю премією імені М. Рильського. Плюс, як я вже казала, його змістовні примітки до найбільш складних для сприйняття уривків, які не дають залишитися читачу у темнотах свого нерозуміння. Плюс передмова знову ж таки М. Стріхи до кожної частини, яка дає, по-перше, історичну довідку, без якої зі сприйняттям тексту просто не впоратися (думаю, не кожен з вас сходу скаже, наприклад, хто такі гвельфи і гібеліни), по-друге, загальне уявлення про устрій, відповідно, пекла, чистилища і раю, що також спрощує розуміння тексту кантики при читанні, по-третє, іншу цікаву інформацію, пов’язану як і з самим твором, так і з роботою над його перекладом (самим Стріхою і його попередниками). До того ж у цьому виданні прекрасні і доречні ілюстрації, чудова якість паперу, друку і оформлення взагалі. Ще й лясе у тон з обкладинкою у кожній книзі мається. Зручна, як на мене, штука. Коротше, я закохана у це видання.

Так, коротко розповісти про «Божественну комедію», мабуть не вийшло. А може, і вийшло. Бо насправді я ще багато могла б про неї говорити. Ну а що, про великий (за значущістю) твір мають бути великі (за розміром) відгуки.

Дякую всім, хто не заснув, читаючи цей відгук! Ви – мої герої!

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Наталія Чернишова

Редакторка розділу Мистецтво, адмін Telegram.

Сторінка автора в Facebook.

author photo
poster