Ігор Зарудко: "Видавнича справа – це комплекс позитивних речей"

17.08.2016

Переглядів: 1277

http://chytay-ua.com/

                                                                                        Фото: з соціальної мережі facebook

Дитячий книжковий форум у Львову уже минув, місто готується до щорічного свята усіх книголюбів – Форуму видавців. Дитячий форум запам’ятався величезною кількістю усміхнених і веселих дітей, і не менш щасливих дорослих. Редакція Читай.ua звичайно ж не оминула увагою таку подію. Також ми не пропустили можливості поспілкуватися з людиною, яка бере безпосередню участь в створенні книжкового щастя в Україні.

Ігор Зарудко - харків’янин, котрий живе і працює в рідному місті. Працював керівником книгарні «Є» в Харкові. На даний момент працює в видавництві «Vivat» на посаді керівника напрямку івент-проектів. Також пише книги, але за його словами до себе ставиться дуже критично і не розкручує себе, як автора. Але кайфує від того, що має можливість писати і займатися видавничою справою.  

Харківському видавництву «VIVAT» лише 2 роки. Раніше було два окремих видавництва – «Pelican», яке займалося дитячою книгою та «Аргумент Принт», яке займалося більш прикладною літературою. Вони об’єдналися, щоб стати в одну лінію з найбільшими видавництвами України.

Як у вас виникла ідея піти працювати у видавничу сферу?

Насправді це внутрішнє покликання. Це природнє бажання займатися видавничою справою, хочу писати, хочу читати. Я маю технічну освіту, деякий час працював за фахом, але потім цю роботу кинув. Зрозумів, що мені хочеться проводити усе своє життя поруч з книгами. Аналогічно і кожен видавець у цій країні, хоча за усіх я таке сказати звичайно ж не можу, але стосовно нашого видавництва «Vivat», то по людях видно як вони кайфують від цієї роботи. Вони кайфують від того, що видають книги, видають якісні книги. Це не просто робота з дев’ятої до шостої, це глибока, інтелектуальна праця. Видавнича справа – це комплекс позитивних речей.

Оскільки ви з Харкова, розкажіть, яка була останніми роками ситуація в місті з видавництвом українських книг?

Та так як і усюди в Україні. У Львові, можливо, було трішки краще, а от Київ і Харків мали однакову ситуацію. У нас були дуже класні книжкові магазин. Я будучи школярем, а пізніше студентом, бігав там купляти книжки. Найбільше мені подобався книжковий магазин який називався “Книжкова арка”, нині його нажаль немає. Він був майже двоповерховий будинок з кав’ярнею. Це такі перші прояви того, що треба пити каву і читати книжки. Що цей процес невід’ємний. Щодо української книги, то її просто не було. Проте старт сучасної української літератури, я вважаю що це «Серія Графіті видавництва “Фоліо”», саме тоді почали говорити про письменників. В Харкові аналогічно розвивав цей процес Сергій Жадан. Він сюди привозив усіх, хто виходив у цьому «Графіті». Спочатку на них збиралися 5-20 людей, але з часом це були сотні. Ще в той час, до відкриття Книгарні «Є», ми прийшли до того, що збиралася цілком нормальна аудиторія. А з моменту відкриття змінилася ситуація в тому, що книгарня стала центром української культури в Харкові. Спочатку ми дули бандерівцями, фашистами, такий собі стандартний набір, люди кричали, що хочуть помити руки після того, як зайшли до вас. З часом людей попустило, звичайно в сім’ї не без дебілів, є різні люди, але ситуація змінилася. Тепер книгарню в Харкові люблять. Ми зробили її популярною серед читачів міста.

А яка тепер ситуація з книгарнями в Харкові?

Відсотково дуже мало харків’ян читає, приблизно до 15 %. І ми маємо невелику кількість книжкових магазинів. Якщо Книгарня «Є» надає 90 % книг українською мовою, то інші книгарні такого асортименту не дають. У них більшість це російськомовні книги, з Росії зараз їх менше, але все одно вони є. Щодо книгарень, то їх у Харкові дуже мало. Їх може 5 різних, вони можуть бути відкриті по декілька точок від одного магазину, але для такого великого міста, то це сльози. Якщо тут ( прим. ред. - у Львові) майже на кожній вулиці по два книжкових магазина, якщо в Чернівцях приїжджаєш, а там ціла вулиця,  яку вже потрібно назвати, як один книжковий магазин, то від цього радієш. А в Харкові не така ситуація.

Оскільки ми зустрілися у Львові, то з ким, або чим у вас асоціюється літературний Львів?

В першу чергу з Форумом (прим. ред. - Форум видавців у Львові).І звичайно ж кількість книжкових магазинів. Чим мені в принципі подобається Львів, так те, що він займається собою. Це як доглянута жінка. А от Харків - чоловік, який собою не займається. Львів, він така цікава пані, не до кінця прочитана, тим і приваблива. Можливо це звучить банально, дуже просто, але для мене це такі відчуття. Якщо говорити про письменників, то одразу так і не визначишся. Напевно, Андрухович, хоча його мала Батьківщина то Івано-Франківськ, то й же Гриць Семенчук.

Давайте поговоримо про дитячу і підліткову літературу. Яка ситуація на українському ринку з цією літературою?

Дитяча література впливає на формування так званого майбутнього читача. Ми дійшли уже до того, що нам потрібна підліткова література. Чому вона нам так раптово знадобилася? Тому що ми маємо хороший прошарок дитячої літератури, діти росли-росли на цих книгах і тепер їм потрібна підліткова література. Це уже є попит, а ми маємо їм давати пропозицію. І от дитячі форуми формують середовище дітей.

Які для вас знакові книжки у житті? Ті які, впливали на формування особистості?

На початок я можу сказати, що є низка книг які я принципово не читаю російською мовою, а чекаю їхнього перекладу українською. От такою книжкою для мене стали “Квіти для Елджернона”. Я страшенно хотів прочитати її, але стримував себе чекаючи перекладу на українську мову. Книжка крута. Бувають такі моменти, коли ви для себе уже щось надумали, потім читаєте і розчаровуєтесь. Це не той варіант. Насправді суперова  книжка. Найулюбленіша книжка, яка тільки існує в природі для мене це Маркес “Полковнику ніхто не пише”. Для мене це пік шедевру. Вона вводить мене в транс і з трансу виводить останнім реченням. От скільки разів я б її не читав, у мене один і той самий резонанс. Я в принципі люблю Ремарка, Хемінгуея. Якщо говорити про українських письменників, то я дуже люблю Тараса Прохаська. Вважаю Прохаська одним із найкращих письменників сучасного літературного процесу. Люблю Жадана і обожнюю його книжку “Месопотамія”. Вона для мене стала дуже рідною.

Яка ситуація в українському книжковому світі з фаховою і професійною критикою?

З критикою в Україні насправді біда. По-перше критиків не багато, а по-друге на них мало хто зважає. Вони абсолютно не впливають на широкі маси людей. Їх не знають, вони один одного не дуже то і сприймають. Один пише, а інший каже, що він взагалі не уміє писати. Хоча усе суб’єктивно. Раніше були журнали, зараз такого немає, хоча деколи виходять такі книжки. Але тут стоїть питання фінансування. Видавець має платити критику, тоді це замовлена стаття. Якась інституція має платити. А яка це має бути інституція? Хто має її створювати? Напевно все ж таки держава. Критикам потрібно платити. Вони теж мають за щось жити. Письменник не може бути критиком. Критик має бути критиком. Ось і все.

На який історичний період України варто було б звернути увагу українським письменникам, щоб українці перестали страждати загостреною історичною амнезією?

Я б писав історію з 1900 по 1930. Адже різні архіви за  Другу світову важко відкрити, більшість з них просто закриті. Надіюся з часом усе зміниться. А от період з 1900 по 1930 я вважаю дуже цікавим. Не обов’язково це має бути щось літературне, це може бути і чиста правдива історія на папері, з голими фактами. Можливо ми когось ідеалізуємо дарма, а можливо когось занадто сильно недооцінюємо. Історична тематика це ж дуже цікава тематика. Я коли працював в книгарні, такі книги користувалися популярністю. Та й зараз вони не менш популярні.

Розмовляли Мар'яна Паславська та Станіслав Бондар

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo