Аннабель Пітчер "Моя сестра живе на камінній полиці"

28.09.2016

Переглядів: 2062

http://chytay-ua.com/

«Моя сестра живе на камінній полиці» Аннабель Пітчер  я читати не планувала. Просто наткнулася десь на цитату з книги ну і…

Не буду сильно розбирати і глибоко аналізувати роман – не маю на то ні настрою, ні бажання. Та й не потрібно воно насправді. Ця дебютна (!) книга британки з перших сторінок підкупляє проникливістю і простотою. Тут немає ніяких прихованих натяків чи двозначностей, немає сюжетних твістів і нестандартних авторських рішень. Зате тут є 10-річний хлопчик, який простими, короткими реченнями з дитячою щирістю і безпосередністю розповідає історію своєї сім’ї.

Всім, хто готовий слухати, Джеймі розкаже, що колись у нього було двоє старших сестер-двійнят, але Роза загинула під час теракту, влаштованого ісламськими терористами. Тепер у Джеймі є одна старша сестра, ще одна сестра, кремовані рештки якої живуть у вазі на камінній полиці,  мама, яка знайшла собі Найджела, і тато, який п’є. А ще у Джеймі є рудий кіт Роджер. І тепер, після переїзду, Джеймі, схоже, знайшов єдиного друга – однокласницю Сунью. Сунья носить хіджаб, бо вона мусульманка. А мусульмани вбили Розу, і тепер мама пішла, Джаз в свої п'ятнадцять заміняє Джеймі маму, тато п’є і, мабуть, сказиться, коли дізнається, що Джеймі водиться з мусульманкою, бо мусульмани вбили Розу.

Така от проста історія, хоча насправді це глибока сімейна драма, а, може, і трагедія, де разом з особистими відкриваються багато гострих соціальних тем. Звісно, це в першу чергу ставлення до мусульман в світі після терактів 11 вересня, це цькування у школах, це роздуми про несправедливість чи справедливість колективної відповідальності.

Але вся ця «глобальність» затирається і відступає, бо насправді це книга про дітей, яким потрібні батьки. Не такі батьки, які втікають від проблем і труднощів, не такі, які через надмірну прив’язаність до мертвої доньки забули, що мають двох живих дітей. І цим дітям потрібне тепло, любов, підтримка і піклування. Ці діти хочуть, аби з ними просто розмовляли. Вони не хочуть ставати «невидимками»,  вони хочуть, щоб на них чекали вдома, вони йдуть на конкурс талантів, аби батьки ними гордилися, і пам’ятають, що мама надіслала футболку 168 днів тому. І розповідають вони про свої переживання, роздуми і тривоги так щиро, наївно, безпосередньо і відверто, що треба бути зовсім безсердечним, аби не відчути бодай крихти жалю.

Словом, якщо вам сподобалася «Страшенно голосно і неймовірно близько» Фоера або «Хлопчик в полосатій піжамі» Джона Бойна, якщо любите таку манеру оповіді, якщо розумієте справжню силу любові і почуттів, то вам сюди. З «Моя сестра живе на камінній полиці» можна почерпнути дуже багато. От я, наприклад, побігла обіймати кота, вкотре переконалася, що все геніальне – просте, і в тому, що найважливіше тепло – те, яке вам дають рідні люди. Не відвертайтеся від них. 

poster