Жадан, Фоззі та ін. "ДНК"

10.10.2016

Переглядів: 2316

http://chytay-ua.com/

Що буде, якщо взяти сімох унікальних та абсолютно різних українських письменників і спробувати об’єднати їх однією фантастичною у прямому значенні слова ідеєю? Чи вийде щось з цього? І якщо все ж вийде, то що потім з цим робити?

Можливо, саме такі думки вирували в головах Сергія Жадана та Олександра Сидоренка (Фоззі), коли у них виникла ідея, яка згодом привела до створення і публікації «ДНК» – не просто книги, збірки короткої прози чи повноцінного роману з сімома авторами, а чогось набагато більшого. Чого саме – ми з вами спробуємо розібратись.

Творчий експеримент під назвою «ДНК» був представлений на цьогорічному Форумі Видавців і є збіркою коротких оповідань, що об’єднанні однією історію. Зав’язка твору переносить нас у Китай 2057 року, де група вчених в погоні за пануванням на науковому Олімпі проводить експеримент з виокремлення з ДНК людини найяскравіших спогадів про життя її предків. Важко зрозуміти? Вірю! Далі має стати простіше. Ну, принаймні, не так заплутано.

Отже, в преамбулі ми знаходимо: одну науково-фантастичну теорію, недалеке майбутнє, китайських вчених, майже головного героя з України і письменників, які за завданням цих ерудитів з Піднебесної мають перенести на папір життя сімох поколінь українців, починаючи з 1800х років. І в цей момент починає проявлятись геніальність авторів ідеї, бо щоб так майстерно, тонко та правильно підібрати літераторів, які б описували кожен період історії, треба мати неабиякий талант та розуміння.

Ну, погодьтесь, хто краще за Винничука зможе зобразити Львів 1940х років? Хто, як не він, передасть цю тужливо-батярську атмосферу старого, розп’ятого між двох імперій міста? Або чи зможе хтось краще за Карпу написати про Париж з його карамельно-марципановим ароматом і безкінечними надіями на світле майбутнє? Вам треба зобразити недалеке майбутнє з притаманними йому нанотехнологіями і зробити так, аби то виглядало правдоподібно? Ну і хто впорається краще за Кідрука?  

В «ДНК» кожна з сімох історій абсолютно унікально-цінна як з художньої, так і з історичної точки зору. Жадан, Фоззі, Кокотюха, Кідрук, Карпа, Винничук і моє персональне відкриття цього року Володимир Рафєєнко. Його частина твору про події на Донбасі була настільки гарно та смачно (вибачте за таке слово) написана, що я деякі речення перечитувала по кілька разів, виписувала і безсоромно спамила ними друзів.

На презентації «ЗУМС», що відбулась минулого тижня, Макс Кідрук бігло представив своїм читачам «ДНК» з формулюванням, що хоч він ніколи і не рекламує збірки, в яких бере участь, але ця книга вийшла крута та заслуговує на увагу. Сперечатись з цим і справді важко. Книга читається на одному диханні, вона захоплює і сприймається як єдине полотно.

Зачепило, що жодна з семи історій не була пройнята щастям. Доля кожного з героїв залишала після себе гіркий післясмак розчарування та розгубленості. Можливо, це через те, що дуже важко в нашій з вами історії віднайти по-справжньому безтурботні періоди. А може, це все ж таки, як вважав один із героїв книжки, якась частинка в нашому ДНК, що не дозволяє вдихнути на повні груди та просто жити.

Як би там не було, і які б думки не роїлись в голові авторів ідеї збірки «ДНК», але варто віддати їм належне за те, що читачі тепер можуть пережити декілька віків історії народу, не встаючи з дивану. Все в одному місці, під однією палітуркою і з однією ідеєю.

Читайте, бо воно того варте. І пам’ятайте: є речі, якими все ж варто залишатись у минулому.

Завжди ваша,

Книжкова Відьма