Кузько Кузякін "Біла трішки чорна-пречорна книжка"

Важко знайти чорну кішку в темній кімнаті. Особливо коли її там немає.

Кузько Кузякін, "Біла трішки чорна-пречорна книжка"

Назва: "Біла трішки чорна-пречорна книжка"

Автор: Кузько Кузякін

Ілюстратор: Кузько Кузякін

Мова: українська

Кількість сторінок: 64

Видавництво: VIVAT

Рік видання: 2017

Читацький вік: індивідуально (оптимально для більшості 10-річних, критично-естетично-вимогливих 40-річних, цинічно просвітлених 80-річних; можливі винятки)

Читацька аудиторія: діти, які вміють читати, діти, які ще не вміють читати, але люблять книжки з малюнками, дорослі тітоньки і дядечки з хорошим почуттям гумору, юні фізики, студенти філологічних вузів, всі, хто бажає отримати справжнє естетичне задоволення

Жанр: дитячий науково-популярний лайт-треш з елементами чорного гумору і хвостом білої ворони

Головні герої: білий вовк-альбінос (в прямому значенні слова), чорна вівця (у всіх значеннях слова), чорна діра, чорне сонце, чорний квадрат, чорний гумор, білий, якого не існує, та ін.

Манера авторської подачі: стильно, дотепно, несподівано, зрозуміло, пізнавально, достатньо вумно, аби не перетворитися на занудно

Про що книга: Книга про вівцю та вовка, котрі в своїй дотепній і трохи дивній розмові встигають не лише висміяти одне одного та досхочу одне одному напогрожувати, а і розповісти маленьким читачам про найрізноманітніші речі. Та і не лише дітям, а й дорослим буде цікаво, чим насправді особливий «Чорний квадрат» Малевича, чому білого кольору не існує, скільки важить чорна діра чи хто такі альбіноси. Автор взявся пояснити і розповісти про складні речі, і зробити це йому вдалося дуже просто, зрозуміло та з гумором. А для того, щоб переконатися у правдивості його слів, у книжці є різноманітні завдання та експерименти, тому і помалювати доведеться, і повирізати, і навіть світло порозкладати! Тож зайнятися буде чим і дорослим, і дітям!

Своєю структурою «Чорна-пречорна…» чимось нагадує «Науку плоского світу», написану Террі Пратчеттом у співавторстві з відомими популяризаторами науки. В ній теж смішний, дотепний та іноді абсурдний сюжет переривається науковими фактами і поясненнями. Однак якщо Пратчетт орієнтувався на відверто дорослу аудиторію та читачів, котрі більш-менш на «ти» з наукою в цілому, то Кузякін говорить з дітьми, і виходить це в нього ой як здорово! У книзі немає повчань, нудних описів і монотонних пояснень. Герої тут говорять живою розмовною мовою, їх приємно слухати, їм віриться одразу.

Цікавим нестандартним рішенням автора було відштовхування від кольорів. Це дещо незвично, але дуже оригінально і трішки несподівано, оскільки ніколи не знаєш, якого кольору буде наступна сторінка. Насправді це дуже вдалий хід, адже в наступній книзі можна опиратися на числа, звуки, запахи… І є велика підозра, що вийшло б воно в автора не менш ефектно, ніж з кольорами.

Оцінка за 10-бальною шкалою: чорне «10» з білим плюсиком

Поле для заміток та коментарів: ІЛЮСТРАЦІЇ!!!! Дивні, цікаві, оригінальні, сміливі, харизматичні, вдавано прості + схематичні, але детально продумані і пропрацьовані → НЕЙМОВІРНІ!!!!

NB: Навчитися малювати вівцю, вовка, вівцю, вовка ОБОХ а-ля Кузякін!!!

NB2: Уточнити у видавництва, чи не планується в них ще чогось з такими ілюстраціями (календарі, листівки, закладки…)

NB3: Подякувати автору і видавництву за таку незвичну книгу, яку дорослі читають може навіть з більшим задоволенням, ніж діти :)

P.S. Хто кого з’їв в кінці??? І чи взагалі з’їв?..