Люсі-Мод Монтгомері "Енн із зелених дахів"

05.06.2017

Переглядів: 2023

http://chytay-ua.com/

Прочитала першу книгу із восьми, написану канадською письменницею Люсі-Мод Монтгомері із серії про неймовірну дівчинку Енн Ширлі – «Енн із зелених дахів», видана у львівському видавництві «Урбіно» 2012 року. Це видавництво подарувало українському читачеві й інші частини цієї історії. Бо до того, зовсім не знали про таку письменницю та ці твори. «Енн із зелених дахів» вперше видана ще в далекому 1905 році. Астрід Літнгрен, пишучи свою «Пеппі…» надихалася саме історіями про Енн!

Ну що ж, книга дуже цікава, неординарна, розвивальна, спонукальна, інтригуюча, і, думаю, потрібна українському читачеві, тим більше в такому прекрасному, соковитому перекладі Анни Вовченко. В цій книзі читач знайомиться із дівчинкою Енн, яка приїздить на ферму брата і сестри-Метью і Марілли – Зелені дахи. Вони хотіли взяти собі із притулку хлопчика, аби допомагав їм по господарству, але сталося непорозуміння, і до них приходить руда дівчинка із ластовинням… Спочатку Марілла хотіла відправити Енн назад, але їй знадобилося зовсім мало часу, аби зрозуміти, що вона цього вже не може зробити. Вона прикипіла душею до дитини, щойно зрозуміла, що то особлива дитина, з особливим світовідчуванням, думками, мріями, словами… Марілла дуже полюбила Енн, але не поспішала їй цього говорити… Натомість дівчинка була дуже говірка. Власне, її роздуми, на мою думку, і є головними у творі, бо розкривають неповторний світ, який може бути у дитини такого віку. А як часто, ми, дорослі, той світ руйнуємо і навіть не заглядаємо туди…! Легко помітити, що дитина закомплексована через свою зовнішність, одяг, через те, що ніколи навіть не уявляла, як це, коли про тебе турбуються…Але вона так щиро потребує всього цього, тому старається бути чемною у всьому, хоч і потрапляє у кумедні ситуації! Але це і є родзинкою твору. Саме тому і зізнається в тому, чого ніколи не робила, лиш аби піти перший раз на пікнік. Енн мудра дівчинка, і видно, що Марілла і Метью, спілкуючись з нею, духовно прозрівають: «Проліски – це душі квітів, котрі минулого літа померли, а тут їхній рай»«Шкода мені людей, які живуть у землях, де не квітнуть проліски. «Є люди, яких можна одразу легко полюбити. А є такі, що їх ще мусиш старатися любити». «Я таки страшенно худа, правда? Худюча як тріска. Але я люблю уявляти, що я гарненька пампушечка з ямочками на ліктях…» – «Я так люблю гарний одяг. Але в мене взагалі ніколи не було жодної гарної сукні – зате я маю про що мріяти, правда?» – «…якби ми знали все, було б зовсім не так цікаво, правда? Не було б зовсім ніякого простору для уяви.» - «Усі ранки гарні, правда? Коли ти ще не знаєш, що станеться вдень і маєш стільки простору для уяви…» – «…гляньте які гілочки. Вони такі гарні, хіба вас від них не охоплює радісне тремтіння, навіть кілька тремтінь водночас?»

І, звісно, описи-чудові, насичені, неймовірні: «Коли Енн повернулася до школи, був жовтень, розкішний, багряно-золотий жовтень із м’якими оксамитовими ранками, коли долини були повні пухнастих туманів, неначе дух осені наповнив їх, аби щедро напоїти сонце; тумани мінилися всіма барвами: аметистовою, перлинною, сріблястою, рожевою й серпанковою блакиттю…»

Усім щиро рекомендую відкрити для себе таку чудову письменницю та таку незвичайну дівчинку – Енн Ширлі.

Ірина Садула

Вчитель української мови та літератури, книголюб

author photo