Улюблені книги: Сашко Завара

24.06.2017

Переглядів: 1910

http://chytay-ua.com/

Альтернативної прози, містики і горору в українській літературі зараз відверто бракує, і Сашко Завара – один із тих, хто виправляє цю несправедливість. Як прозаїк він дебютував у 2013 р. романом «IQ = FAQ (Історія Хворого розуму)». Зараз молодий письменник, поет та рецензент, який встиг попрацювати і на радіо, і в журналістиці, і багато часу присвятити музиці, активно презентує новий роман «Песиголовець», написаний на межі саме горору, містики та фентезі, що багато чого беруть зі старих моторошних легенд про людей з собачими головами. 

Ця книга ввійшла до топу продажів «Видавництва Жупанського» на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» і вже зараз збирає доволі непогану критику.

Тож сьогодні про улюблені книги говоримо з Сашком Заварою, який зізнається, що якщо мова йде про творчу складову, то все, що він про себе знає, прийшло від інших людей. «Отож, люди кажуть, що класний письменник, і кажуть, що хороший рецензент. Про особисте теж багато чого кажуть, але то вже не для протоколу» – усміхається Сашко.

Книга: паперова чи електронна?  Я старовір. Тільки паперова. Є щось магічне в тому, коли вдивляєшся в обкладинку, гортаєш сторінки і сидиш в передчутті відкриття нового світу. 

Книга, з якою асоціюєте себе:  Кожен з нас водночас автор і персонаж одного великого роману. Що це за твір, який жанр і що в ньому буде далі, залежить лише від нас, тож асоціативна книжка – це я сам. 

Книги, котрі читати НЕ будете:  Я б сказав «книги, котрі перечитувати НЕ буду», це кепсько написані історії і бла-бла-логії тих, хто нібито знає щось про життя і його норми. 

Недочитані книги:  Таких поки що немає.

Особистість, котра надихає:  Знаєте, особистості, котрі надихають, можуть бути в підлітковому віці, коли людина не має досвіду і їй, відповідно, з когось треба брати приклад. З часом це все зникає. А якщо говорити про натхнення загалом, це хороші книжки, хороша музика і хороше кіно.

Музика, що створює настрій:  О, в різні періоди різна музика. Останнім часом по колу слухаю дідугана Кіфа Річардса і проект Сашка Чемерова The Gitas.

Фільм, що вразив:  Таких багато, але це здебільшого стосується кінематографу 70-90-х років. Там є душа. Наприклад, «Екзорцист» Вільяма Фрідкіна 1973 року значно крутіший за римейк, який зробили у 2000-му. 

Життєве кредо:  Побутує думка, що кредо, принципи і мотивація потрібні людям, які невпевнені у тому, чим вони займаються. А отже, їм необхідно чимось підживлюватися. Я впевнений, тому жодних кредо, принципів і мотивацій.  

Про улюблені книги... Тут легше називати авторів. Передусім це сер Артур, По, Лавкрафт, Стівенсон і купа інших, вони свого часу показали, що наш світ значно більший і цікавіший, ніж про це, наприклад, розповідають в школі. Із більш сучасних сюди можна додати Карлоса Кастанеду. Далі той самий Кінг, який показав, що спадщина згаданих класиків не зникла, а навпаки, живе та квітне. 

Якщо говорити про сучасну українську літературу, це Любко Дереш, бо довів, що розвиток темних жанрів у нас цілком можливий. Анархічний період Жадана, а точніше, роки його плавання в контркультурі. Далі Олексій Жупанський, він яскраво продемонстрував, що альтернатива в укрпрозі – це реальність, а не міф.  

poster