Фрагменти з книги Олексія Жупанського "Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек"

11.06.2017

Переглядів: 1598

http://chytay-ua.com/

Олексій Жупанський, «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек», Видавництво Жупанського, 2017 р. 

***

Виховувати треба змалечку, необхідно від початку вкласти у голови фундаментальні засади й цінності нашого буття, а саме, що багнюка – це є добро, і що багнюка – це є щастя, і що без багнюки вони – ніщо, а з багнюкою вони – все, а найголовніше – що боронь їх Боже і Чорний Генсек навіть помислити коли-небудь покидати рідну багнюку, оскільки за її межами нічого немає, за межами багнюки – лише пустка і порожнеча, яка відразу ж роз’їсть їхні душі, подібно до того, як розчинник № 647 роз’їдає шар старої заскорузлої фарби на могильній огорожі.

Освіта і виховання – ось альфа і омега стабільності, без якої просто немає сенсу говорити про будь-яку сталість системи, не кажучи вже про вічність. А отже, насамперед – школи, адже саме там прищеплюються всі ті важливі й необхідні речі, які потім допомагають кожному знайти своє власне місце у багнюці. І, як кажуть, кадри куються змалечку, а тому дуже важливо, щоб у школах, у процесі кування цих самих кадрів, правильно розставлялися акценти, і щоб нікого потім не доводилося перековувати, бо спочатку кувати, а потім перековувати – це вже, знаєте, занадто дороге задоволення, та й часу на це особливо не має, не кажучи вже про ресурси! Тому, коли ми говоримо про школи, то потрібно пам’ятати про уніфікацію і стандартизацію заготовок, а, як ми всі знаємо, стандартні й уніфіковані заготовки мають бути взаємозамінними, і в цьому їхня найбільша цінність, а отже, ми вживемо всіх необхідних заходів, щоб наші школи дотримувалися затверджених стандартів і випускали лише однакові взаємозамінні заготовки, які потім дошліфовуватимуться у профтехучилищах, технікумах та інститутах, а для цього ми найперше пофарбуємо всі школи у сірий колір – він найкраще спонукає до спокою, самозаглиблення і відповідальності, і шкільну форму ми також зробимо сірою, бо не варто забувати, що сірий – це ще й колір багнюки, до якої нас змалечку готує школа! Але ми й на цьому не зупинимося, бо у нашій величній і шляхетній справі будь-які зупинки і затримки означають регрес, а ми всі, як один, виключно за прогрес, і тому для вчителів ми також запровадимо єдину форму – вона буде яскраво-червоною, як кров наших ворогів, яких ми неодмінно відшукаємо у процесі навчання, і тоді червоні вчителі назвуть імена наших ворогів, а сірі учні старанно занотують їх у свої сірі зошити, аби на все життя запам’ятати ті прокляті імена, які загрожують існуванню нашої спільної дорогої багнюки. І червоні вчителі розкажуть сірим учням про те, що сірий – це найблагородніший у світі колір, а всі інші кольори не такі благородні, хіба що чорний та червоний, але це вже тема для технікумів та інститутів, а поки що всім потрібно запам’ятати про сірий, запам’ятати і гідно пронести це сокровенне знання через усе своє життя, бо життя довге, а точніше – не таке вже й коротке, і на його шляху може трапитися багато нечестивих кольорів і багато різних спокус – всяке буває, але якщо ти пам’ятатимеш ті перші слова своєї першої учительки про сірий колір, то легко оминеш будь-які життєві небезпеки.

І немає нічого гіршого, аніж позбавитися своєї сірості, і немає нічого страшнішого, аніж піддати сумніву безсумнівну шляхетність сірого кольору, і, на жаль, ми вже бачили подібні випадки, бачили, до чого призводить поліхромність світобачення, і, відповідно, зробили необхідні висновки, а отже, всі інші кольори ми також зробимо сірими, аби вони якнайповніше відповідали кольору нашої дорогої, нашої священної і нашої єдиної та неповторної багнюки!

Так червоні вчителі висічуть своїми чорними указками на сірих серцях сірих учнів наших сірих шкіл і так це знання закарбується в них навічно!

 

 

***

Далеко не всі достатньо добре розуміються на проблематиці щастя, і геть не кожен здатен сформулювати, чим насправді є щастя, а отже, ми, як експерти у цьому питанні, виявимо шляхетність і переберемо на себе функцію визначення щастя і, відповідно, поставимо собі за мету кожного наділити цим самим щастям. І оскільки, як ми вже знаємо, сірий – найблагороднійший колір, то щастя, яким ми будемо всіх наділяти, також буде сірим, тобто однаковим для всіх. Ми викорчуємо будь-які думки, будь-які спогади і свідчення про нещастя, адже відтепер всі муситимуть бути щасливими, а якщо хтось не захоче бути щасливим, якщо хтось раптом відмовиться від нашого щастя, яке ми щедро запропонуємо кожному, тоді ми віддамо його на примусові курси з поглибленого вивчення щастя, де його знову швидко зроблять щасливим, адже наше щастя – воно одне і для всіх, воно наше спільне, і ніхто не має права відмовлятися від нашого спільного сірого щастя!

А тоді, коли вже всі будуть готові до остаточного спільного щастя, ми розповімо про нього на повний голос – ми покажемо його по телебаченню і напишемо про нього у газетах, ми надрукуємо книжки про щастя і намалюємо картини із зображенням щастя, ми будемо довго дискутувати про щастя у щотижневих аналітичних передачах, ми запросимо найкращих світових експертів зі щастя, аби вони всім розповіли, як насправді важливо бути щасливим і яка це, виявляється, радість!

Ми перейдемо на новий чорно-білий формат телебачення, бо саме так ми зможемо найповніше розкрити всю багату палітру найрізноманітніших відтінків нашого сірого щастя! Ми повернемо на чорно-білі екрани колишніх народних улюбленців, які колись уособлювали собою щастя! Ми дамо нашим людям нового Штірліца – він буде страшний і водночас величний! В його очах палахкотітимуть сполохи атомного щастя завтрашнього дня, його могутня постать викликатиме захват і сіятиме тваринний жах у темних вологих душах ворогів нашого щастя, його хода буде стрімкою, а рух невпинним і лише вперед, до нашої спільної мети – остаточного викоріненння всіх нещасливих, аби на світі залишилися самі лише щасливі!

Ми дамо їм нового Гагаріна – він буде ще величніший за Штірліца, адже його стометрове тіло, вирощене в льодах Антарктиди у спеціальному експериментальному інкубаторі, буде закуте у титановий скафандр, замість ніг він матиме атомні ракетні двигуни, а руками він зможе жонглювати кількома «Волгами» і одним автобусом водночас! І він понесе у далекий космос звістку про наше сіре щастя, щоб чорні, байдужі до всього глибини Всесвіту здригнулися від захвату!

І, звичайно ж, ми повернемо на екрани загальних улюбленців-знатоків, які з прадавніх часів провадять своє містичне слідство і вже не одну тисячу років дошукуються істини: хто насправді стоїть за широковідомим псевдонімом «Бог»? І нові знатоки продовжать своє старе слідство – вони полюватимуть за секретними документами, захованими у потаємних урядових архівах, вони розпитуватимуть очевидців, братимуть у заручники, шантажуватимуть, труїтимуть, дискредитуватимуть, закопуватимуть живцем, відрізатимуть вуха та виколюватимуть очі, вийматимуть тельбухи і намотуватимуть їх на поліграф, щоб дізнатися правду, оскільки правда – це єдине, що має для них цінність, а все інше – суєта суєт.

І знатоки ні перед чим не зупиняться у своєму одвічному пошуку Бога – вони приходитимуть у квартири і приїжджатимуть на дачі до перших і других секретарів райкомів та обкомів, міністрів легкої та важкої промисловості, діючих генералів та маршалів у відставці, перших секретарів ЦК КПРС і їхніх численних заступників. Вони непомітними сірими тінями безшумно стелитимуться нічним зимовим лісом, вони легко долатимуть високі паркани навколо номенклатурних дач вищої командної ланки партапарату, і їх не зможуть втримати ні охоронці із синіми кокардами КДБ, ні навіть колючі дроти з високовольтним струмом – охоронцям вони прошепочуть у вухо спеціальні слова, від яких у тих похолонуть серця і очі вкриються інеєм, а високовольтних дротів вони навіть не помітять, бо насправді вже давно мертві, бо кому ще, як не мертвим, з їхньою холодною й байдужою затятістю братися за таке слідство?

І почувши серед ночі стукіт у двері, секретарі ЦК КПРС, а чи маршали у відставці – байдуже – вже знатимуть, хто стоїть на їхньому порозі, адже за мить сірі тіні знатоків вже опиняться у вітальні, і від них ширитиметься холод, так що гарячий чай у чашці покриється крижаною кіркою, а на трофейному німецькому килимі виступить іней. І вони здиратимуть живцем шкіру і мотатимуть на той свій поліграф тельбухи, сподіваючись, що можливо хоча б цей посвячений у найстрашніші державні таємниці старий досвідчений функціонер скаже хоч щось корисне для слідства?

І ніхто від них не зможе втекти, і не буде на світі місця, щоб від них сховатися, – вони знайдуть всіх і кожного, рано чи пізно вони завітають у кожен дім, і з їхніх сірих безжальних вуст завжди злітатиме одне-єдине запитання: чи знаєте ви, хто такий Бог? І не дай вам боже збрехати чи злукавити, бо від щирості відповіді залежатиме подальший перебіг вашого з ними спілкування...

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster