Улюблені книги: Вікторія Гранецька

Писати Вікторія Гранецька почала ще в школі, однак ім’я цієї вінницької письменниці стало відомим широкій читацькій публіці у 2011 р., коли її дебютний роман і magnum opus «Мантра-омана» отримав першу премію престижного літературного конкурсу «Коронація слова». Книга заслужила схвальні відгуки як критиків, так і читачів, і дала зрозуміти, що за подальшою творчістю авторки варто уважно спостерігати. Наступні романи Гранецької, «ТІЛО™» та «Щасливий», виправдали ці сподівання і зробили її письменницький стиль виразнішим та впізнаванішим.

Сьогодні Вікторія Гранецька не лише пише власну прозу (зокрема, її оповідання можна прочитати у збірках «Львів. Кава. Любов» та «Львів. Смаколики. Різдво»), а і редагує та рецензує твори інших письменників,  а також говорить з нами про свої улюблені книги.

Книга: паперова чи електронна?  Раніше сказала б, що паперова, а тепер уже моя книжкова шафа просто переповнена – утім, продовжую приносити додому нові книжки) З паперовими виданнями відпочиваю, а от в електронному вигляді читаю рукописи, надіслані для редагування та рецензування. Загалом переконалася, що не хочу, аби мої книги виходили в електронному форматі – вони швидко розходяться «піратськими» сайтами. Набагато краще аудіоформат – тоді прослуховування книг можна поєднувати з іншою роботою, а ще вони стануть доступними для незрячих людей.

Книга, з якою асоціюєте себе:  Такої книги поки що не існує, про жодну не можу сказати, що віднайшла там часточку себе. Та й сама завжди пишу про інших, жодного автобіографізму).

Книги, котрі читати НЕ будете:  Віднедавна не можу читати російською мовою – поза тим, що колись російська класика та переклади складали левову частку мого читання. Тепер шукаю якісні українські переклади, перечитую наших класиків, відкриваю для себе нових авторів.

Недочитані книги:  Свого часу мені не «пішов» Джеймс Фенімор Купер, хоча тема дуже цікавила і книги були українською. Наразі ж на моїй поличці ціла черга розпочатих книг, бо маю звичку читати кількох авторів одночасно, під настрій. Трапляється, що книга, колись відкладена до «кращих часів», однієї слушної миті потрапляє до рук і прочитується на одному подиху.

Особистість, котра надихає:  Акторка та винахідниця Хеді Ламарр. Досі не збагну, як в одній людині поєдналося стільки талантів! Загалом надихають творчі особистості, які прожили яскраве й насичене життя і залишили по собі видатні твори мистецтва або наукові роботи, винаходи та відкриття.

Музика, що створює настрій:  Зазвичай класика в рок-обробці або ж цілковита тиша. У тиші часом закодовано більше інформації, ніж у звучанні музики. Мої літературні герої люблять тишу.

Фільм, що вразив:  Ніколи не забуду, як уперше переглянула «Хоробре серце» Мела Гібсона. Тоді зрозуміла, що любити свою країну – то не абстрактні слова, любити й відчувати її по-справжньому, без пафосу і фальші. З українських кінострічок подібне враження справив «ТоХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка. Був і фільм, що «вразив навпаки», під час перегляду котрого хотілося встати і вийти з кінозалу. Це «Полон» Анатолія Матешка. В анотації сказано, що фільм про «про сучасну українську реальність, страшнішу за голлівудські сюжети». Так от, це чиста правда.

Життєве кредо:  Ніхто не знає, на що він здатен, доки не випробує себе.

Улюблених книг дуже багато, і цей список постійно доповнюється, тож розкажу про свої нещодавні книжкові «знахідки» серед українських авторів:

Олександра Іванюк «АМОР(Т)Е» (Видавництво «Книги – ХХІ»). Роман на основі реальних подій – історія кохання італійської волонтерки Франчески Леонарді та донецького патріота Юрія Матущака, що загинув в Іловайському котлі. Дуже щира, відверта і справжня книга, яка дає змогу глянути на Україну очима небайдужої іноземки й геть по-іншому зрозуміти самих себе. Книга-пам'ять, книга-реквієм, книга-сподівання.

Валерія Бурлакова «Життя Р.S.» (Видавництво «Темпора»). Це теж реальна історія любові з нашої війни, написана дівчиною-воїном упродовж сорока днів після загибелі нареченого. «Усі ці записи – чи то мій щоденник, чи то мої листи до нього, – говорить Валерія. – Спочатку я писала пости у соцмережі. Перші шість дописів – саме звідти. Все, що написала потім – шкрябала олівцем у блокноті, сидячи в окопі. Строчила на ноутбуці у військових шпиталях. Набирала на телефоні на цвинтарі»… Кошти, виручені з продажу цієї книги, авторка спрямовує на допомогу пораненим бійцям та їхнім родинам.

Тарас Антипович «Помирана» (Видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»). Сатиричний роман-дистопія про таких собі «коритян», котрі свого часу здобули «автономіку» й відділилися стіною від решти світу, відтак у своєму закритому просторі дійшли до неймовірного зубожіння й інтелектуальної деградації. Чула, деякі літературні оглядачі засуджують таку відверту алюзію автора на Донбас, проте в мене роман прочитався на єдиному подиху, як і всі книги Антиповича. Зрештою, це якісна художня проза і сприймати її належить саме так, без остраху когось образити чи комусь не догодити.

Галина Горицька «Остр(і)в» (Видавництво «Фоліо»). Збірка потужної інтелектуальної прози від письменниці та мандрівниці, котра проживає свої сюжети у реальному житті. Приміром, історія про парашутиста («Небо для тих, хто має крила») створена на основі власного досвіду стрибків із парашутом. Або драматичний роман про Каїр – авторка зізнається, що не уявляє себе без цього міста. Так само італійський острів Санторіні був побачений нею на власні очі, перш ніж стати місцем романних подій. Письменниця жартує, що серед усіх локацій, згаданих в її романах, вона не була хіба на Марсі. Поки що.

Ірина Даневська «Німецький принц Богуслав Радзивіл» (Видавництво «Темпора»). Масштабний роман-епопея про дитинство та юність однієї з найбільш цікавих та харизматичних історичних постатей XVII сторіччя. Книга написана прекрасним стилем з тонким гумором та легкою іронією, тож персонажі підручників з історії тут направду оживають. Вражає заглиблення письменниці в епоху, знання та розуміння тогочасних звичаїв та політичних подій, філософське переосмислення дійсності. З нетерпінням очікую обіцяного продовження роману.