Улюблені книги: Віоліна Ситнік

20.04.2017

Переглядів: 2373

http://chytay-ua.com/

Віоліна Ситнік – письменниця і журналіст з Кам’янця-Подільського, авторка збірки оповідань «Особистий простір», співавторка збірок веселих дівочих історій «Балачки про все на світі» та «Теревені аж до ранку». Вона також є співзасновником та головним редактором  літературно-мистецького часопису «PHOENIX», переможницею Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича та дипломанткою Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».

Віоліна Ситнік впевнено заявляє про себе як про автора в першу чергу малої прози. Її історії захоплюють і не відпускають, рівень емоційного напруження подекуди не дозволяє навіть дух перевести, а гострота і відвертість деяких піднятих тем здатні вразити і шокувати практично кожного. В творах письменниці багато всього: драми, несподіваних сюжетних поворотів, відвертості, правдивості, пошуку, а головне – там багато внутрішньої свободи й особистого простору.

Книга: паперова чи електронна?  Паперова. І справа навіть не в запаморочливому запаху книг, які щойно з друкарні, та тихому шурхоті новесеньких сторінок. Книга для мене – це мистецтво. Радію, коли з поличок на мене весело поглядають барвисті обкладинки книжок, більшість із яких ще й з автографами. Крім того, я ще й фанатка закладинок, у мене їх мільйон – веселих і кумедних, гачкованих, металевих із висульками-намистинками тощо. Якби не паперові книжки, то де б я такою красою користувалася? Люблю читати книжки з простим олівцем. Постійно підкреслюю місця, які особливо сподобалися або над якими ще варто подумати. В електронній так не вийшло б.

Книга, з якою асоціюєте себе.  Напевне, вас здивує моя відповідь, адже асоціюю себе з книжкою, яку ніколи не читала. Мене часто запитують, чи Віоліна – це не псевдонім. Це справжнє ім’я. Коли мама була вагітна, то читала книжку французького письменника Андре Стіля «Ходімо танцювати, Віоліно» . Їй дуже сподобалася героїня, тому так назвала мене. Вже багато років шукаю цей роман, та поки безрезультатно.

Книги, котрі читати НЕ будете.  Не можу читати книжок, де занадто багато помилок. Філолог у мені ніколи не спить, тому, коли читаю такі «шИдеври», постійно зашпортуюся на помилках, починаю їх виправляти, дратуюся, як результат – жодного задоволення.

Недочитані книги.  Я дуже рідко не дочитую книжки. Весь час хвилююся: а раптом на наступній сторінці почнеться найцікавіше? Та все ж такі книжки є. От, наприклад, свого часу не змогла дочитати «Самотність у мережі» Вишневського. Зазвичай цей роман люблять усі жінки, а мені чомусь не пішов. Зате зовсім інакша ситуація з його «Навіщо потрібні чоловіки?» .

Особистість, котра надихає.  Джоан Роулінг. Напевно, її історію знають усі. Невдалий шлюб, животіння лише на соціальну допомогу, проблеми матері-одиначки, робота, яка не приносить задоволення, нерозуміння з боку інших.

Тільки уявіть, славнозвісному «Гаррі Поттеру» відмовило 12 (!) видавництв. Не знаю, як Джоан не спалила свій рукопис і не розвіяла його прах по світу. І от нарешті перше видання роману про «хлопчика, який вижив» вийшло невеличким (за їхніми мірками) накладом - 5 тис. примірників. А далі – всесвітня слава.

Хіба це не історія Попелюшки? Жити на соціальну допомогу і відмовляти собі в усьому, а за 3 роки стати однією з найбагатших і найвпливовіших жінок нашої планети? Це ще раз доводить, що ніколи не потрібно опускати рук, а йти до своєї мети.

Музика, що створює настрій.  Легка і спокійна (зазвичай це радіо «Релакс»). Найвідоміші зарубіжні та українські хіти минулого і сьогодення.

Фільм, що вразив.  Люблю фільми, що до кінця тримають в напрузі. Перелік улюблених постійно змінюється. Зі свіженького, що сподобалось, – «Дев’яте життя Луї Дракса», «Філософи. Урок виживання», «Вік Адалін».

Життєве кредо.  Краще зазнати поразки, ніж не спробувати зовсім.

«Мартін Іден» Джека Лондона. Вважаю, що цю книжку мусить прочитати кожен письменник-початківець. Це історія про те, як досягти успіху, навіть коли в тебе ніхто не вірить. Це досвід людини, яка зробила себе сама, піднялася із самісінького низу і довела, що він – не ніхто.

Трилогія «Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти» Ірини Вільде. Окрім захоплюючої історії про перше кохання, це ще й розповідь про патріотизм, справжню дружбу, боротьбу за незалежність Буковини від королівської Румунії. А ще - це Чернівці міжвоєнної доби зі своїми затишними кав’яреньками, вузькими мощеними вуличками й особливим колоритом. Чого тільки варта мова творів! Соковита, мелодійна, а отой буковинський говір, який я змалечку чула від своєї покійної бабусі, а у студентські роки записувала для діалектологічної практики, мене інколи доводив до сліз. Книжка переповнена дотепними фразеологізмами, більшість із яких ви ніколи й не чули.

«Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Смачна мова, незвичайна історія, несподіваний фінал. Книжка, про яку не говорив, мабуть, тільки лінивий. Вона зібрала, напевно, однакову кількість як компліментів, так і критики. Мені ж сподобалася. Майстерно написаний роман.

«Професія: відьма» Ольги Громико, «Манюня» Наріне Абгарян. Обожнюю кумедні книжки. Такі, щоб аж до кольок у животі, щоб читати і не бачити літер через сльози від сміху. Саме такими є цих два романи. І якщо в першому це вигаданий світ із чарівниками, драконами та іншою нечистю, яка, окрім всього, дуже осучаснена, то «Манюня» – це ніби поринути в дитинство, де дешеве морозиво у вафельних стаканчиках, газованка з автоматів, бабуся, яка не тільки смачно нагодує, а й дасть гарної прочуханки.

poster